Драматургія

Драматургія – це драматична література певного періоду, сукупність драматичних творів узагалі.

Європейська драматургія зародилася у Стародавній Греції і досягла свого розквіту у творах Есхіла, Софокла, Еврипіда. Антична драма відображала становлення рабовласницької держави і її зіткнення з тими суспільними силами, які загрожували загибеллю давній рабовласницькій демократії.

Середньовічне феодальне суспільство мало сприяло розвиткові драми, підпорядковуючи її культу і церкві, що проявилося у проведенні «містерій» (театралізованих вистав на релігійні теми) в країнах західної Європи.

Високохудожні зразки драматургії у Західній Європі з’явилися в період Відродження, особливо в Англії (К. Марло, В Шекспір, Бен Джонсон) та в Іспанії (Лопе де Вега, Кальдерон, Тірсо де Моліна). Історичний зміст драми цього часу досить значний: у ній відображені великі проблеми, пов’язані з утворенням національних держав.

У ХVІІ столітті панівне становище в Західній Європі посіла драматургія класицизму, яка набула найбільшої завершеності у Франції у творчості П. Корнеля, Ж-Б. Мольєра та ін. Основні колізії драматургії класицизму були створені боротьбою різних верств населення того часу.

У ХVІІІ столітті, у період конфлікту «третьої верстви» з феодалізмом, виникає драматургія Просвітительства. ЇЇ представниками були: Вольтер, Бомарше, Лессінг, Шіллер, Шерідан, Гольдоні та ін.

ХІХ століття народило драматургію, у якій знайшла яскравий вияв боротьба за незалежність, а також за свободу особистості (Г. Ібсон, Б. Шоу, Р. Роллан).

Твори для професійного театру в Україні з’явилися, і що дуже важливо, української мовою у ХІХ столітті. Фундатором української драматургії був видатний український поет і письменник І.П. Котляревський («Наталка Полтавка»), за ним – Г. Квітка-Основ’яненко («Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик»). Не обминув і драматургії Т.Г. Шевченко («Назар Стодоля»), а пізніше – І. Франко («Украдене щастя») та Л.Українка («Лісова пісня», «Кассандра», «Неофіти» та ін.).

І хоч якими різними були ці автори, все ж, для них усіх характерні національні мотиви та пристрасний потяг до пошуку вільного і осмисленого життя.

Спираючись на нормативну теорію драми, драматургія кожного з видовищних видів мистецтв може використовувати її основні закони, але, безперечно, при цьому необхідно враховувати специфіку того чи іншого мистецтва, чи це кіно, естрада чи цирк, театралізовані вистави, шоу-програми, свята.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Що таке драма? Хто є засновником теорії драми?

2. Розкрийте сутність понять «тема» та «ідея» драматичного твору.

3. Що таке конфлікт у драматичному творі, яке його значення?

4. Що таке композиція драматичного твору? Назвіть основні елементи композиції.

5. Охарактеризуйте комедію як драматичний жанр. Назвіть основні функції комедії.

6. Що таке трагедія як драматичний жанр? Назвіть основні ознаки трагедії.

7. Дайте характеристику драмі як одному із основних жанрів театрального мистецтва.

8. Що таке драматургія?

Література

1. Обертинська А. П. Основи теорії драми та сценарної майстерності: навч посіб. для вищ. навч. закладів культури і мистецтв / Анеля Петрівна Обертинська. - ДАКК культури і мистецтв. – [2-ге вид.]. – К.: ДАКК КІМ, 2002. – 132 с.

2. Сахновський-Панкєєв В. О. Драма і театр / В. О. Сахновський-Панкєєв. – К.: Мистецтво, 1982. – 132 с.

3. Хализеев В. Е. Драма как явление искусства / В. Е. Хализеев. – Искусство, 1978. – 239 с.

4. Хрестоматія з теорії драми: оособливості драматичного мистецтва ХІХ – ХХ ст. / [упоряд. П.П. Нестеровський]. – К.: Мистецтво, 1988. – 224 с.

2.4. ЛЕКЦІЇ 4-5

СЦЕНАРІЙ ЯК РІЗНОВИД ДРАМАТУРГІЧНОГО ДІЙСТВА

1. Поняття про сценарій. Спільне і відмінне між сценарієм театралізованого дійства і п’єсою.

2. Тема, ідея і назва театралізованого дійства.

3. Запрошення, афіша – складові загального сценарію. Програма та її характерні особливості.

4. Сценарно-режисерський задум.

5. Композиція сценарію.

6. Дійові особи сценарію.

7. Ведучі в сценарії театралізованого дійства.

Поняття про сценарій. Спільне і відмінне між сценарієм театралізованого дійства і п’єсою

Сценарій – це детальна літературна розробка змісту театралізованого дійства, у якій в логічні послідовності викладаються окремі елементи дії, розкривається тема, показані авторські переходи від однієї до іншої частини дії, проводиться орієнтовне спрямування публіцистичних виступів, вносяться використовувані художні твори чи уривки з них, оформлення і спеціальне обладнання.

Отже, незалежно від жанру і виду театралізованого масового видовища, його сценарій містить:

- опис місця дії (сценічного майданчика, а якщо їх кілька, то кожного окремо);

- виклад змісту сценічних дій;

- послідовний виклад усіх дій, що відбувалися на сцені до основної дії і які відбуватимуться після неї (у рекреаціях, в інших аудиторіях, на вулиці, на спортивних майданчиках тощо);

- текст для ведучого, зв’язки між номерами й епізодами, діалоги і монологи;

- тексти для кожного виконавця; виклад змісту всіх епізодів;

- опис світлових, шумових, кіно- і звукоефектів;

- опис і графічне зображення мізансцен, переходів і зв’язків між ними;

- розробка художньо-декоративного оформлення;

- виклад передбачуваних прийомів для залучення глядачів до дії.

Якщо виходити з того, що будь-який сценарій масового театралізованого видовища та театральна п’єса – наче дві гілки одного дерева, мають спільне коріння, то треба чітко зафіксувати риси схожості та відмінності між ними. Такий аналіз дасть нам можливість краще зрозуміти, що таке сценарій та особливості сценарію театралізованого видовища.

Риси схожості сценарію та п’єси. За допомогою методу порівняльного аналізу можна з’ясувати, які саме особливості мають сценарій та п’єса, треба співставити їх. Лише тоді стане остаточно зрозуміло, які саме риси притаманні обом варіантам драматургії.

Отже, назвемо їх:

1) сценарій масового театралізованого видовища (далі – просто сценарій) та звичайна театральна п’єса (далі – просто п’єса) співпадають уже в тому, що обидва драматургічні твори є першоджерелами видовища (вистави, свята, концерту, тематичного заходу тощо);

2) сценарій та п’єса мають однакові стилістичні особливості, а саме – засоби літературної фіксації творів драматургічного роду літератури: пряму мову дійових осіб та авторські ремарки;

3) сценарій та п’єса мають і той же механізм стимулювання сценічної дії – конфлікт, драматичну боротьбу, зіткнення ідей. Безумовно, існують риси відмінності між варіантами конфліктів у сценаріях та п’єсах, але всі різновиди конфлікту мають спільну природу, однакове походження та мету;

4) сценарій та п’єса повинні мати дуже важливий структурний елемент, яким є так званий художній образ (інакше кажучи - сценарний хід), в якому зосереджена ідейно-художня спрямованість твору;

5) сценарій та п’єса в однаковій мірі вимагають від сценариста (драматурга) професійної літературної майстерності великого ґатунку;

6) сценарій та п’єса повинні підіймати найголовніші, найактуальніші проблеми морального, філософського, ідейно-соціального, побутового, особистого характеру. І якщо всі ці проблеми не є актуальними і вагомими, то вони можуть і не стати основою відповідного драматургічного твору, або стати основою непрофесійного, нецікавого твору;

7) сценарій та п’єса вагомо впливають на свідомість глядачів, коли в драматургічному творі йдеться про долі дійових осіб, що втілюють авторську ідею.

Існують і деякі інші, більш дрібні риси схожості сценаріїв та п’єс.

Риси відмінності сценарію та п’єси. Не дивлячись на те, що сценарій та п’єса багато в чому схожі, вони мають і багато відмінностей; особливо відрізняються від п’єс сценарії, які побудовані на документальному матеріалі, вони мають деякі специфічні риси.

Які ж саме відмінності мають сценарій та п’єса? Назвемо їх:

1) сценарій відрізняється від п’єси тим, що у театральній п’єсі увесь літературний матеріал є авторським, є вигадкою, а в багатьох сценаріях використовуються справжні документи, участь у заході беруть справжні учасники подій, про яких йдеться, тобто завданням сценариста є організація за правилами існування драматургії не лише різноманітного художнього матеріалу, але й матеріалу документального;

2) сценарій відрізняється від п’єси тим, що у переважній більшості випадків він побудований на наскрізній темі, а не на сюжеті. Ця тема об’єднує всі конструктивні елементи, з яких складається сценарій. Щодо сюжетних сценаріїв, то вони у драматургії масових театралізованих видовищ зустрічаються не дуже часто – це лише сценарії естрадних оглядів, іноді «капусників», тобто сатиричних вистав на місцевому матеріалі, та ще інколи сценарії дитячих новорічних (ялинкових) свят тощо. І всі ці сюжетні сценарії за усіма своїми параметрами, безумовно, більше схожі на звичайні театральні п’єси;

3) сценарій відрізняється від п’єси тим, що він є прикладом так званої одноразової драматургії, бо через конкретність матеріалу та його чітку тематичну спрямованість сценарний твір, який вже один раз був поставлений, не може бути повторений точнісінько, без якихось виправлень та доповнень. З цього правила не робиться винятків навіть тоді, коли масовий захід повторюється на тій же самій сцені. Справа в тому, що глядачі в залі будуть вже інші, захід відбуватиметься в інший день, а можливо і в трохи інших конкретних обставинах чи настрої, а все це треба обов’язково враховувати, подаючи документальний матеріал. Усі ці особливості аудиторії і складаються певним чином у так звану «прив’язку» сценарію до конкретної аудиторії.

Що ж стосується звичайної театральної п’єси, то вона може бути поставлена багаторазово, навіть різними мовами, у різних трактовках та варіантах.

Тому сценарій масового театралізованого заходу може вважатися драматургічним твором одноразового використання, а театральна п’єса – драматургічним твором багаторазового використання.

Сценаристи-початківці повинні усвідомити таку безумовну істину: сценарій масового театралізованого видовища, що готовий до вживання – це сценарій на один-єдиний показ, на одне-єдине виконання, а потім, для всіх інших можливих виконань, це вже тільки сценарний матеріал, який потребує обов’язкової нової «прив’язки» до конкретної нової аудиторії та нової ситуації. Одноразовість використання переважної більшості сценаріїв масових театралізованих заходів є водночас і зручною особливістю, тому що гарантує емоційний зв’язок усіх виконавців та глядачів, але є і незручністю через те, що вимагає щоразу створення нового сценарію чи капітальної переробки сценарного матеріалу для кожного нового видовищного заходу;

4) сценарій відрізняється від п’єси тим, що він побудований на специфічному різновиді драматичного конфлікту, тобто суперечка з основної проблеми полягає не в протиставленні та боротьбі окремих дійових осіб, якихось людських гуртів чи таборів, а в протиставленні документів, справжніх фактів та подій, різних шарів інформації у відповідності із специфікою конфліктної сценарної ситуації;

5) сценарій відрізняється від п’єси тим, що він, як правило, розраховується на більшу кількість виконавців, порівняно з п’єсою, та на масового глядача: якщо глядачами масового театралізованого заходу буває інколи сотня-друга глядачів, інколи і набагато більше. Щодо театру, то там йдеться про декілька сотень глядачів. Маються на увазі глядачі однієї вистави.

Глядачі масового видовища інколи бувають не тільки пасивними глядачами, вони часто-густо приймають безпосередню участь у театралізованій дії. В театрі це не відбувається майже ніколи;

6) сценарій відрізняється від п’єси тим, що найчастіше замість сюжету у сценарії діє особлива чітка структура, яка організовує весь художньо-документальний матеріал – це так званий сценарний хід (інакше кажучи – художній образ). Цей самий художній образ в театральній п’єсі існує у більш вільній формі, а сценарний хід, що використовується у театралізованих масових заходах на документальному матеріалі, має більш чіткі та конкретні форми прояву. Пошук такого ходу є не тільки специфічним для художньо-масової події, а й засобом привертання та утримання уваги учасників та глядачів, відображення документальних подій та фактів у несподіваному ракурсі;

7) сценарій відрізняється від п’єси тим, що він інколи може мати більш поширені, більш практичні ремарки, ніж у п’єсі, ремарки, в яких йдеться про якісь суто постановочні речі;

8) сценарій відрізняється від п’єси тим, що може мати характер компіляції, тобто може складатися з фрагментів творів інших або різних творів одного автора. Ці окремі фрагменти монтуються сценаристом за загальними законами драматургії. У театральній же п’єсі майже завжди автором всього драматургічного тексту, за винятком невеличких цитат, є драматург;

9) сценарій відрізняється від п’єси тим, що він складається з окремих епізодів, номерів, фрагментів, а п’єса – з явищ, картин, актів або дій;

10) сценарій відрізняється від п’єси тим, що він створюється з розрахунком на найрізноманітніші постановочні засоби та матеріали, у ньому використовуються літературні, музичні, образотворчі твори, документи, кіно, аудіо та фотоматеріали тощо, тобто все те, що робить сценарій масового театралізованого видовища за своїм характером явищем синкретичним.

Існують і деякі інші, більш дрібні або не такі вагомі відмінності сценарного різновиду драматургії від драматургії театральної. Сенс цих відмінностей сценарист-початківець може зрозуміти під час навчання, а вивчити - лише на власному досвіді.

Тема, ідея, назва театрального дійства

Робота над сценарієм звичайно починається з визначення теми та ідеї. Якщо провідна думка, що має бути стрижнем сценарію, невиразна, сценарій приречений на невдачу.

Поняття «тема», на думку багатьох теоретиків мистецтва, розгля­дається як коло життєвих явищ, що відбиваються художником — у даному випадку сценаристом — специфічними засобами мистецтва. Суть сценарію театралізованих масових заходів міститься в конкретизації теми сценарію, знаходженні, відборі та яскравому висвітленні певного аспекту, яким переймається певний колектив. Сценарист театралізованої вистави працює на місцевому документальному матеріалі, розпочинає творчу роботу з пошуку матеріалів для сценарію, їх вивчення. Тільки в процесі вивчення фактів, подій, документів, біографій людей можна окреслити тему майбутнього заходу. Разом із тим треба пам'ятати, що одна й та сама тема може бути виражена різними матеріалами.

Визначення теми й осмислення її як проблеми допомагає точно визначити ідею— провідну думку, головний висновок змісту задуму, оцінку подій і явищ, що відображаються в сценарії.

Якщо тема сценарію розуміється як проблема, то ідея — це шляхи її вирішення. Не випадково ідея дуже часто стає назвою театралізованого заходу.

Правильна ідея дає поштовх для точної реалізації мети заходу, його дієвості і якості. Ідея — це висновок, а до висновку треба органічно підвести всім змістом задуму сценарію.

Обґрунтовуючи ідейно-тематичний задум, сценарист має пам'ятати, що усяке театралізоване дійство розраховане на певну аудиторію, тому необхідно враховувати вікові, освітні, соціальні, професійні особливості майбутньої аудиторії. Це полегшить конкретизацію ідеї сценарію з урахуванням уподобань і цілей учасників, а також і підбір реального матеріалу, що є основою сценарію, прийомів активізації вибору найбільш вдалої форми заходу, що планується.

Таким чином, тема та ідея театралізованого заходу взаємопов'язані, взаємозумовлені, визначаються в процесі осмислення суперечності дійсності, що постійно змінюється.

Виокремлюють три основних компоненти сценарію театралізованого дійства, що, без сумніву, відповідають і трьом найважливішим етапам творчого процесу: якщо сценарист може відповісти на запитання, про кого чи про що буде театралізована вистава, то він досить точно визначив лише матеріал сценарію. Якщо сценаристові зрозуміло, що він хоче сказати цим матеріалом, — він наблизився до визначення теми. А якщо зрозуміло, заради чого розвивається тема, якого впливу на глядача сценарист бажає досягти, — можна визначати ідею заходу. Відсутність будь-якого з цих компонентів гальмує подальшу працю над сценарієм і, як правило, призводить до поразки.

Разом із тим слід зауважити, що робота над сценарієм не обов'язково здійснюється саме в такій послідовності: знаходження теми, потім збирання матеріалу, нарешті визначення ідеї. Ні, у житті буває по-різному. Іноді ідея свята з'являється раніше, ніж розпочато збір матеріалу для втілення цієї ідеї, іноді матеріал накопичується немов сам собою, і саме накопичений матеріал народжує тему. У будь-якому разі і тема, і задум, і ідея, і накопичений матеріал — це те, без чого якісного сценарію не написати.

Слід зауважити, що сценарії шкільних свят і подій мають притаманні лише їм особ­ливості. Це — педагогічні та психологічні завдання, які мають вирішуватися художніми засобами свята. Ці завдання можуть бути як стратегічними, що відповідають місії школи чи класу, місцевим традиціям, напрямкам науково-експериментальної роботи колективу, так і локальними, а то й зовсім «маленькими», але всі вони мають відповідати основним напрямкам виховної роботи педагогічного колективу. Це можуть бути інтелектуальні, педагогічні, психологічні, естетичні, етичні, патріотичні, інтернаціональні та інші завдання. Визначення на папері цих завдань допоможе вибрати художні засоби для сценарію.

Наступна важлива проблема сценарної творчості – назва сценарію. Уміння дати сценарію точну, образну, обґрунтовану назву є не менш потрібним та не менш важливим умінням, ніж пошук імені новонародженої людини.

Слід застерегти сценаристів-початківців від дуже, на жаль, поширеної помилки, яка полягає в тому, що замість назви сценарію та заходу в цілому використовується не лише на титульному аркуші сценарію, а навіть на афішах та запрошеннях вказівка на жанр видовища. За назву сценарію та заходу невмілі автори можуть видати формулювання жанру, (наприклад, «Новорічне дитяче свято» або «Свято посвячення в студенти» тощо). Але це ж не назва заходу, а лише назва жанрового типу або різновиду.

Під час роботи над сценарним планом сценарист повинен створити хоча б тимчасову версію назви сценарію, можливо не єдину, навіть декілька варіантів, з яких потім буде вибраний остаточний варіант.

Сценарист повинен пам’ятати, що коротка назва майже завжди краща за довгу – швидше запам’ятовується. Добре, якщо назва має асоціативний характер, якщо за нею стоїть художній образ – така назва буде змістовною та точною.

Іноді назвою може стати коротка цитата, віршована або прозова, яка-небудь «крилата» фраза, прислів’я чи приказка. В іншому разі за назву може спрацювати формулювання ідеї сценарію, але, знов-таки, за умовою стислості та образності.

Особливості пошуку назви сценарію. Інколи вдала назва сценарію відшукується під час створення драматургічної основи видовища, а інколи вже після закінчення роботи. Часом назвою сценарію стає використаний автором влучний вираз, або влучне, дотепне висловлення когось з дійових осіб, інколи зустрічаються назви, що побудовані на грі слів або на якомусь жарті.

Влучна назва сценарію – це дуже вагома гарантія успіху всього майбутнього заходу.

Лапки та назва сценарію. Треба обов’язково запам’ятати, що назва сценарію (і не тільки сценарію, але кожного художнього твору) береться у лапки не завжди, а лише у певних випадках, тобто:

1. Лапки ставляться у випадку, коли назвою є цитата (наприклад: «Думи мої, думи!..», «Гори, гори, моя звезда»! тощо);

2. Лапки ставляться у випадку, коли назва сценарію стоїть в якомусь оточенні, інакше – контексті (наприклад:...Улюбленій порі року присвячений сценарій «Весно ясна, весно красна!», у якому йдеться...):

3. Лапки ставляться у випадку, коли назвою є слово або фраза, що вживається у зворотному розумінні (наприклад: сценарій зветься «Доброта», а йдеться в ньому, навпаки, про людську жадібність, тобто лапки підкреслюють авторську іронію).

В усіх інших випадках лапки у назвах не ставляться.

Найголовніші вимоги до назви сценарію. Якщо підсумувати всі існуючи вимоги до назви сценарію, то вони можуть бути сформульовані таким чином:

1. Назва сценарію повинна бути оригінальною та несхожою на інші, щоб не виникала плутанина.

2. Назва сценарію повинна бути не дуже складною або надто довгою.

3. Назва сценарію повинна добре запам’ятовуватись.

4. Назва сценарію повинна поєднувати в собі як цінну інформацію щодо змісту сценарію, так і мати певне емоційне забарвлення.

Якихось інших обов’язкових правил, що стосуються пошуків найкращої назви сценарію взагалі не існує, окрім одного, про що вже йшлося вище – назва в сценарії повинна бути.

Запрошення, афіша – складові загального сценарію. Програма та її характерні особливості

Будь-яке анонсування або попередня інформація про майбутній захід – це особлива форма контактування з глядачами, з якої вони одержують необхідну інформацію про те, куди їх запрошують, знайомляться з творчим задумом авторів видовища, жанровим різновидом та можливими учасниками-виконавцями. Таким чином, це особливий засіб, за допомогою якого відбувається оволодіння увагою майбутніх глядачів-слухачів, спроба зацікавлення і запрошення їх до видовища. Тому під час анонсування неодмінно треба підкреслювати все те нове, незвичне, нетрадиційне, що має місце у цьому видовищі.

Засобів анонсування масових театралізованих видовищ існує безліч, але найпоширенішими з них є два добре знайомі усім засоби – афіша та запрошення.

Їх чернетки, макети чи якісь інші пропозиції робляться сценаристами, тобто тими фахівцями, які найкраще знають запропонований глядацькій аудиторії матеріал. Але остаточний варіант афіші та запрошення, після затвердження їх умовних макетів, повинен робити художник-оформлювач.

Афіша та її характерні особливості. Що ж таке афіша? Це великий або малий (частіше перше) аркуш паперу, інколи тканини, картону чи фанери, на якому написана інформація про те, що саме за захід відбувається, де і коли він буде проходити, за якою адресою. Отже, афіша, в якій відсутня відповідь хоча б на одне з питань відомої інформаційної формули «Що? Де? Коли?», є лише напівфабрикатом. Приблизний текст афіші готується тоді, коли вже добре відпрацьований загальний творчий задум, існує остаточний варіант сценарного плану усього заходу або взагалі готовий сценарій, існує загальна домовленість про зміст, час і місце проведення, а також найважливіший елемент, без якого не може бути афіші – назва заходу.

Уточнюючи основні питання, на які повинна відповідати афіша, можна запропонувати до відома зацікавлених осіб деяку додаткову інформацію про видовище. Це може бути вказівка на можливий жанр (конкурсно-розважальна програма, концерт, ювілейний вечір, ялинкове свято тощо), на зміст видовища (програма, що містить відомості про твори, які будуть виконуватись, про склад виконавців, про професійність або аматорство учасників, про те, хто запрошений на свято тощо). Афіша може сповіщати про деякі інші важливі речі, а саме: керівництво колективами, акомпанемент, почесні звання, лауреатство, авторство творів, що виконуються, реальних учасників подій і т. ін.

Афіша може мати і більш загальний характер, тобто в ній можуть бути перелічені лише найважливіші відомості про учасників сценічної дії. Можна, безумовно, скласти афішу в стислому варіанті, без зайвих дрібниць – це найчастіше трапляється тоді, коли імена на афіші чи подія, якій присвячується захід, говорять самі за себе і додати до цього нічого.

Афіша не повинна бути дуже складною, заплутаною, вона вдала тільки тоді, коли її можна прочитати та зрозуміти з першого погляду, коли вона добре запам’ятовується, а зовсім не тоді, коли її треба розшифровувати. Тому різноманітні і несхожі складові елементи, з яких створюється афіша – а це може бути не лише зміст напису, але і якість паперу, розмір літер та характер друкарських шрифтів (кеглів), їх розташування, друкарські фарби та їх кольори, наявність чи відсутність в структурі афіші фотографій чи малюнків-логотипів тощо – усі вони мають дуже велике значення.

Афіша може бути і лише текстовою, без зображень – усе це вирішує сценарист, який повинен розробити пропозиції або зробити макет цього рекламного засобу.

Афіша може бути діловою, без зайвих емоційних елементів, але може бути і такою, яка торкається людських почуттів. Тобто, афіші бувають різні, і це робиться за допомогою різноманітних засобів.

Зробивши макет афіші, не слід поспішати та відразу віддавати його до виробництва. Обов’язково треба почекати якийсь час, придивитись до своєї пропозиції, відкоректувати її, виправити помилки, бо ж афіша – це обличчя майбутнього заходу, професійна марка авторів. Те ж саме відноситься і до запрошення та програми видовища.

Запрошення та його характерні особливості. Запрошення – це друга важлива частина анонсу масового театралізованого заходу. У дещо іншій формі, може в чомусь спрощеній, запрошення повторює інформацію афіші, але між інформацією на афіші та інформацією у запрошенні є суттєва різниця: інформація афіші звернута до всіх без виключення потенційних глядачів, навіть випадкових, а ось запрошення завжди має певну конкретну адресу. Тому майже завжди запрошення починається із звернення, з прізвища або імені та по-батькові можливого глядача, що виписується або вдруковується в вільне місце в друкарському тексті. Іноді звертання це носить дещо узагальнений характер, наприклад: Дорогий друже! або Шановний колего!, або просто Пане добродію! тощо. Інколи зустрічаються і варіанти запрошення без особистого звертання, в цьому випадку текст запрошення починається з назви установи чи об’єднання за інтересами, наприклад: Клуб шанувальників авторської пісні запрошує Вас... або Об’єднання ветеранів-фронтовиків міста інформує, що... тощо.

Щодо змісту запрошення, то за інформаційним навантаженням воно майже не відрізняється від афіші, тут так саме діє інформаційна формула «Що? Де? Коли?». Велике значення у структурі запрошення, як і у афіші, має розташування окремих слів, фраз, шрифти, колір друку, фотографії, малюнки та елементи орнаменту.

Запрошення майже завжди має розміри у чверть або третину стандартного формату А-4. Форма запрошення може бути якою завгодно: горизонтальною, вертикальною, квадратною, навіть трикутною – відомі випадки, коли ветеранам надсилають запрошення на свято 9 травня у формі трикутника, які оформлюються, наче лист воєнної доби.

Макет запрошення або пропозицію щодо його змісту та вигляду подаються сценаристом разом із сценарієм.

Програма та її характерні особливості. Інколи до афіші та запрошення додається ще і програма або, як частіше її називають – програмка, якщо захід потребує певної додаткової інформації. Такого роду програмка вже давно існує в театрі і глядачі мають змогу не тільки одержати в особисте користування перелік дійових осіб, виконавців ролей або концертних номерів, короткий переказ змісту вистави – лібрето, але і забрати все це з собою на спогад. Так саме в програмці можуть знайти своє місце деякі важливі дрібниці, які не знайдеш ані в афіші, ані в запрошенні. Крім того, святково оформлена, оригінальна за змістом і формою програмка часто-спонукає глядачів на співучасть, порозуміння з тим, що відбувається, вона не тільки інформує, але і допомагає емоційному сприйняттю видовища. Програмка, якщо над нею попрацював грамотний та вмілий сценарист, а потім ще й оформлювач, може стати чудовим пам’ятним сувеніром. Програмка може також прийняти участь у дії. Так, наприклад, програмка однієї з новорічних вистав Харківського цирку мала напис, яким глядачам було запропоновано робити з цього папірця «голубів» та пускати їх на манеж на допомогу казковим персонажам новорічного свята. І в кольорових променях ліхтарів навколо великої ялинки, що підморгувала дітлахам вогниками, кружляло над манежем безліч паперових птахів. Це було і красиво, і несподівано.

Сценарний задум

Майбутній сценарій вимагає сценарного задуму. Шляхи народження задуму різноманітні, але в першу чергу творчий задум митця спирається на його життєвий досвід. Чим багатший цей досвід, тим більше в пам’яті сценариста глибоко осмислених життєвих вражень і спостережень, тим цікавіші і значиміші його задуми.

Конфлікт – основа сценарного задуму. З конфлікту неминуче випливають певні події, у взаємозв’язаному ряду яких він виникає, розвивається і завершується.

Необхідно пам’ятати, задум включає також: визначення основної події сценарію, побудову ряду подій, пошук художнього образу театралізованого дійства, вибір жанру, визначення місця проведення і тривалості дії.

Виникнення сценарного задуму необхідне для з’ясування основного напрямку дії, і залежно від нього починається етап збирання матеріалу.

Композиція сценарію

Композиція – основний засіб художньої організації сценарного матеріалу. Якщо в драмі композиція є моментом, що визначає структуру дій сюжету, моментом надзвичайно важливим, то в сценарії театралізованого свята, де функція сюжету значно слабша, композиція бере на себе роль головного організатора художньо-документального матеріалу, її функція стає визначальною.

Для композиції літературного твору характерна п’ятичастинна побудова, в якій можна побачити незмінну послідовність таких обов’язкових частин, як експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація та розв’язка. Інколи до них додається пролог та епілог, які не є обов’язковими, звертатися до них чи ні – ці питання вирішує в кожному окремому випадку автор сценарію.

Специфічні особливості сценарної драматургії вимагають невеликого коментарю до окремих позицій внутрішньої композиції. Отже:

1. Експозиція. До групи експозиційних матеріалів можуть бути віднесені такі важливі елементи сценарної структури, як назва сценарію, визначення його жанру, перелік дійових осіб, а також початкова або вступна ремарка, яка містить в собі інформацію про місце дії, особливості художнього оформлення, світла, зовнішнього вигляду дійових осіб, їх появлення та характер дії у початковій частині заходу. До експозиційних матеріалів слід віднести також афіші усіх типів, запрошення, а інколи ще і програми видовища.

Необхідні експозиційні відомості, що потрібні авторові, вибирає він сам, бо все залежить тут від теми, ідеї, жанру, матеріалу та творчої концепції сценарію, від авторського задуму.

2. Зав’язка. Цей експозиційний елемент, назва якого не потребує додаткового коментарю, складає початок. Поєднання в одну структурну одиницю відразу двох частин композиції експозиції та зав’язки і є специфічною рисою драматургії масових театралізованих видовищ.

У зав’язці міститься початкова подія, початок конфліктної ситуації, джерело драматичної боротьби.

Експозиція і зав’язка мають бути максимально чіткими, лаконічними концентрувати в собі провідну ідею всього майбутнього заходу, бо вони несуть значне психологічне навантаження, фіксуючи увагу глядача, готуючи його до сприймання дії.

У експозиції і зав’язці можуть бути використані різноманітні художні засоби, документи, тексти, які читають ведучі, віршовані заставки, ігрові епізоди, фрагменти кінофільмів, фото-, відеоматеріали, хорові композиції, дії перед входом до основного місця проведення свята.

3. Розвиток дії. Це, як правило, найбільший за обсягом фрагмент композиції, найдовша структурна частина, яка містить велику кількість різних подій, що щільно пов’язана з драматургічним конфліктом сценарію. У цьому відрізку композиції відбувається дуже стрімкий розвиток теми, а в сюжетних сценаріях саме тут відбувається підсилення тиску життєвих обставин на героїв. Якщо в сценарії документального характеру йдеться про якусь конкретну людину або людське угрупування (колектив цеху, установи, підрозділу, курсу тощо), якщо розповідається про його долю, його вчинки, випробування і т. ін., то процес накопичення цих труднощів і є найголовнішим призначенням вказаного композиційного розділу.

Наростання дії з самого початку має залучити глядачів до масових колективних дій, бо співучасть – це найвищий емоційний сплеск, після якого важко досягти чогось сильнішого, до нього необхідно поступово підводити, готувати як учасників, так і глядачів.

4. Кульмінація. Цей відрізок сценарної структури завжди сприймається як найвищий рівень, вершина тощо. А тому кульмінацією завжди називають мить найвищої напруги всіх фізичних та моральних сил дійових осіб, мить найвищого емоційного піднесення та найбільшого загострення драматургічного конфлікту. Кульмінаційний епізод сценарію завжди будують таким чином, щоб подальше напруження, подальше збільшення емоційного загострення було б неможливе. В сценаріях масових театралізованих видовищ кульмінацією найчастіше з’являються або мить загальної урочистості, або аналогічний за рівнем епізод трагічного наповнення, в якому беруть участь не лише більшість виконавців, але і майже всі глядачі. Це може бути, наприклад, радісний та урочистий фінал театралізованого концерту, присвяченого Дню перемоги, а може бути і схвильована та трагічна «Хвилина мовчання», мить загального вшанування пам’яті загиблих у будь-якому за жанром заході тієї ж тематики.

Досить часто в сценаріях, які побудовані на документальному матеріалі, а також інколи в сценаріях деяких театралізованих концертів, кульмінація водночас виконує роль останнього, фінального епізоду сценарію.

5. Розв’язка. Це заключний епізод композиції, в якому, при наявності сюжету, відбувається розв’язання драматургічного конфлікту. Саме розв’язка разом із попередньою кульмінацією відіграють роль кінця. В переважній більшості сценаріїв несюжетної побудови розв’язка взагалі відсутня або існує у ледве помітній, нечіткій формі.

Отже, композиція драматургічного твору, будь-якого жанрового різновиду та тематичного напрямку, як і взагалі кожного літературного твору, має традиційну послідовність елементів, яка залишається незмінною вже протягом багатьох сторіч.

6. Додаткові елементи композиції – пролог та епілог. Обидва додаткові елементи драматургічної композиції – пролог та епілог – не є обов’язковими елементами сценарної структури, вони з’являються лише за бажанням сценариста, коли матеріал сценарію та творчий задум драматурга вимагають саме такого рішення.

Пролог, або передмова сценарію, найчастіше являє собою театралізовані звернення до глядачів, які в тій чи іншій формі настроюють глядачів на тему, на матеріал майбутнього видовища. Пролог у більшості масових театралізованих заходів має узагальнюючий, урочистий або ліричний характер. Пролог завжди передує всім композиційним елементам. У повній відповідності значенню грецького слова пролог – той, що стоїть попереду.

Епілог, або післямова сценарію – це останній, фінальний епізод композиції, після якого вже не може бути ніяких інших епізодів. У сценаріях масових театралізованих вистав епілог найчастіше перетворюється в урочистий апофеоз, у якому стверджується авторський задум та авторська ідея. Завдання епілогу – закріпити в глядачів головну думку і настрій заходу.