Література. 1. Воропай О. Звичаї нашого народу : етнографічний нарис / Олекса Воропай

1. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис / Олекса Воропай. – К.: Оберіг, 1993. – 592 с.

2. Конович А. А. Театрализованные праздники и обряды в СССР: науч.-попул. / А. А. Конович. - М.: Высш. шк., 1990. – 208 с.

3. Место массового праздника в духовной жизни социалистического общества: [сб. статей / редкол. Е. Я. Зазерский /отв. ред./ и др.]. – Л., 1988. – 168 с.

4. Пащенко В. І. Театр еллінів і римлян: літературознавче дослідження / Вадим Ілліч Пащенко. – К.: Веселка, 2004. – 29 с. – (Урок літератури).

5. Пилипчук Р. Я. Зародки театру: ігри та обряди, скоморохи, літургійне дійство [Електронний ресурс] / Р.Я. Пилипчук. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/istkult2/ikult229.htm.

6. Софронова І І. Старовинний український театр / А. А. Софронова [пер. з російської Н. Федорак]; Львівський національний ун-т ім. І. Франка. Кафедра театрознавства та акторсько майстерності факультету культури і мистецтв. – Л., 2004. – 336 с.

7. Шароев И. Г. Режиссура эстрады и массовых представлений: учеб. для студентов высш. театр. учеб. заведений / Иоаким Георгиевич Шароев. – М.: Просвещение, 1986. – 463 с.

2.3. ЛЕКЦІЯ 3

ТЕОРІЯ ДРАМИ. ОСОБЛИВОСТІ ДРАМАТИЧНОГО ЖАНРУ

1. Теорія драми.

2. Конфлікт і дія у драматичному творі.

3. Тема, ідея драматичного твору. Герої та їх характеристика.

4. Композиція драматичного твору.

5. Жанри драматичних творів та їх особливості.

6. Драматургія.

Теорія драми

Теорія драми, започаткована Аристотелем у ІV ст. до н. е., поступово протягом багатьох століть формувалася, згідно зі змінами в суспільному житті модифікувалася, перетворившись, врешті, у струнку нормативну теорію, яка дає ключ для розуміння задуму автора і наступного втілення режисером.

Драма – це вид художньої літератури, зображення дії, а точніше, зображення конфліктів, тобто дій, які наштовхуються на протидію (контрдію). Визначення Аристотелем драматичного твору як відтворення дії дією, а не розповіддю, залишається наріжним каменем розуміння драматичного твору. Драма розвиває конфлікт як діалоги своїх персонажів і ремарок (ремарка – стилі пояснення автора в тексті драматургічного твору), які фіксують вчинки, фізичні дії і події, що істотно впливають на хід дії, місце і час.

Побудова драми як системи діалогів і монологів, іноді перемежованих текстом від автора (ремарками), часто розглядається як найважливіша її особливість. Проте ця структура не може бути визнаною винятковим здобутком драми, хоч їй, безперечно, переважно властива. Ще В.Г. Бєлінський відзначав: «Драматизм полягає не тільки в розмові, а в живій дії співбесідників одне на одного. Якщо, наприклад, двоє сперечаються відносно будь-якого предмета, тут нема не тільки драми, але й драматичного елементу, але коли вони, бажаючи піднестись одне над одним, намагаються зачепити одне в одному певні риси вдачі чи торкнутися слабких струн душі, і коли завдяки цьому у суперечці виявляються їхні характери, а закінчення суперечки ставить їх у нові стосунки одне до одного – це вже свого роду драма». Самі по собі «розмова», «суперечка» не несуть ще драматичного елементу – зображення такої «суперечки» може бути справою прози.

Отже, драма – рід літературних творів, призначених для театру, що відображають у безпосередній дії, у конфлікті характерів боротьбу протилежних суспільних сил. Об’єктивною основою драми є суспільне життя в його суперечливому русі, який приводить до напруженої кризи і відкритого зіткнення нового зі старим. «Зіткнення, сутичка» розкривається в драмі через діалог і супровідні йому форми виразу драматичного конфлікту (репліка, монолог, рух, текст, паузи).

Від драми як родового поняття слід відрізняти поняття драми як жанру, який має відносно напружений драматичний конфлікт, але виключає його однобічне, трагічне чи комедійне трактування, допускаючи елементи того й іншого заради повноти зображення різних суперечностей дійсності.

Конфлікт і дія у драматичному творі

Конфліктність загалом є універсальним засобом людського буття. Загальна основа конфлікту – це недосягнуте духовне благо людини або початок несприйняття існуючого буття.

Драма – це боротьба, а конфлікт – її рушійна сила. В ньому серцевина драми, її змісту, її моральний пафос. Драматичний конфлікт знаменує собою вищий ступінь драматичних протиріч. Його виникненню передує виникнення драматичних колізій (колізія – це зіткнення інтересів). Отже, колізія, розглянута в динаміці, і є конфлікт. Поряд із цим, драматург розвиває дію в певному середовищі – вибирає обставини, необхідні для виникнення драматичної боротьби, для розвитку дії. Для того, щоб людина пережила драму, потрібні обставини, які, як з кременю вогонь, викрешували б з її душі небезпечне полум’я драматичної дії.

Лише в тому разі, коли людина здатна до такої дії, наштовхується на надзвичайні перешкоди і водночас на обставини, що вкрай розпалюють її жагу, виникає драма. У сумнівах між спокусою і небезпекою, між великою надією та загрозою загибелі досягає душа людини найгострішого напруження, вольове прагнення перетворюється на істинну пристрасть.

Такі надзвичайні події і обставини, за яких воля героя набуває характеру єдиного прагнення, мають назву «драматичного вузла» або «перипетії». Яскравим прикладом розвитку драми може бути п’єса Л. Українки «Лісова пісня».

Виходячи з вищевказаного, можна визначити: конфлікт у драмі є зіткнення протилежних сил, боротьба за досягнення мети, подолання перешкод, а також протиріччя між невідомістю і бажанням розкрити її. Він виникає з двох причин: 1) прагнення персонажів до різної мети; 2) досягнення однієї мети різними шляхами. Важливо в цьому процесі визначити основний предмет конфлікту, тобто за що йде боротьба. Крім того, необхідно пам’ятати, що боротьба повинна розпочатися і завершитися в рамках п’єси. Інтерес глядача – чим це закінчиться? – має бути задоволеним.

Завершення конфлікту в різних п’єсах здійснюється по-різному. Основними прийомами вирішення конфлікту є:

1. Конфлікт вичерпаний. Такий прийом найчастіше зустрічається в жанрі трагедії. Зникає об’єкт конфлікту – зникає і конфлікт.

2. Конфлікт вирішений У цьому разі конфліктуючі сторони домовилися між собою, поступилися.

3. Конфлікт знятий, причому силами чи персонажами ззовні (Бог, телефонний дзвінок чи телеграма тощо).

4. Підміна об’єкта (предмета) конфлікту (з негативного героя, автор робить позитивного).

За характером конфлікт у драматургії має два типи: антагоністичний, тобто ворожий, непримиренний (трагедія, драма) та неантагоністичний, тобто конфлікт відносно мирного характеру (драма, комедія).

За змістом конфлікт поділяється на три типи: світоглядний (філософський), моральний (зустрічається переважно в психологічній драмі), соціально-побутовий.

Конфлікт розвивається в дії. Дія – це усвідомлена цілеспрямована активність, зосереджена на досягненні певної мети, а виявляється вона у словах, вчинках, тобто в драматичній дії. Чому у словах? Саме в драматичному творі, де люди борються, слово є не лише містком між двома діями – воно саме є дією, ритмізованою, поетично перетвореною, іноді незрівнянно гострішою, страшнішою, ніж дія фізична. Адже команда «стріляти» може пролунати не дуже голосно. Завдяки дієвій природі діалогу драма є, водночас, літературним твором і сценічним матеріалом.

Слово у драматичному творі підлягає розгляду як думка, як почуття, як образ, як звукосполучення, як ритм; але, передусім, воно потребує аналізу як дія в ряду, в ланцюгу інших дій, бо це є слово-дія, слово-вчинок. Отже, головним у драматичному творі є не сама наявність діалогу як такого, а його дієвість.

У складній динаміці драми виділяють: єдині дії окремих ролей, які впливають на основну дію і створюють єдину дію драми – центральну лінію драматичної боротьби. Драматичний твір є перш за все картина єдиної дії, єдиного прагнення.

Тема, ідея драматичного твору. Герої та їх характеристика

Тема драми – це коло життєвих питань, явищ, характерів, проблем, відібраних автором у житті і висвітлених у творі. Первісний зміст цього старогрецького слова – тема: те, що покладено в основу. У кожному літературному творі, окрім головної теми, інколи зустрічаються ще й другорядні теми, які доповнюють, підкреслюють головну. І все ж, тема – це лише матеріал, а матеріал сам по собі об’єктивний і мало що говорить про позицію автора. Тому без ідейної установки навряд чи можливе існування повноцінного цілісного художнього твору.

Ідея драматичного твору – це основна думка, оцінка зображуваних подій, основний висновок.Цей термін також старогрецького походження і його первісний зміст – поняття, або ще – уявлення. За висловом відомого режисера Є. Вахтангова, ідея відповідає на запитання «Для чого?», яке повинен ставити перед собою як автор, так і режисер. І якщо автор не ставить собі за мету визначити ідею твору, вона об’єктивно виникає у свідомості читача чи глядача. Ідея драматичного твору – це філософська оцінка зображеної у творі дійсності, дійових осіб і подій, виражена у всій композиції та стилі твору, оцінка, яка виникає згідно з наміром автора чи поза його свідомим наміром. Ідея може бути декларована або ж прихована.

Герой – у драматургії та театрі – головний персонаж. Автор утілює свій задум за допомогою героїв (персонажів). Образи-характери героїв виступають у драматичному творі у взаємодії, в боротьбі, у потоці хвилюючих подій. Характери розвиваються в рішучих конфліктах, зіткненнях і випробуваннях.

Композиція драматичного твору

Композиція драматичного твору – це послідовність і відповідність частин, об’єднаних в єдине естетичне ціле. Д. Дідро композицію називав «планом» і стверджував, що найрідкісніша властивість драматурга – це «талант до розташування сцен». Основні елементи композиції – експозиція (введення глядачів у дію, ознайомлення з драматургічним матеріалом та персонажами тощо), зав’язка, наростання дії, кульмінація, розв’язка.

Жанри драматичних творів і їх особливості

Розмаїття форм суспільної боротьби породжує різні форми драматичної літератури, різні її види (жанри).

Загальне визначення жанру звучить так: жанр – тематична і технічно усталена форма художньої творчості, яка виникла в тому чи іншому виді мистецтва і визначається специфікою об’єкта і способом відображення дійсності.

У контексті театральної драматургії – жанр – спосіб відображення дійсності під тим чи іншим кутом зору, втілений в тому чи іншому образі (трагедія, драма, комедія і її різновиди).

Трагедія - це драматичний твір, що зображує конфлікт великого соціального (історичного) значення, причому герой (герої) трагедії або здійснює тяжку, викликану його соціальним становищем помилку, або, прагнучи до високої мети, помиляється і неминуче гине (фізична смерть не обов’язкова). Наприклад: «97» М.Г. Куліш, «Дні Турбінних» М.О. Булгаков.

Характерні ознаки трагедії:

а) конфлікт між особистістю, його «трагічною провиною» і «вищими силами» – думка Гегеля;

б) максимальна сила зображуваної у трагедії особистості;

в) «фатальність» прагнення цієї особистості;

г) глибокодумний, ідейно-насичений діалог;

д) відступ від побутової та історичної точності.

Протилежність трагедії – комедія. Комедія – є драматичне зображення конфлікту, викликаного будь-яким шкідливим для суспільства прагненням, яке породжує у глядачів сміх, іронію, сарказм, почуття задоволення, співчуття, радості. Наприклад: М.В. Гоголь «Ревізор», М.П. Старицький «За двома зайцями».

Різноманітні функції комедії: розкриття, висміювання, плямування, викривання, нещадна кара суспільних і особистих недоліків і вад. Комедія не тільки виховує і повчає, викриває і таврує; вона розважає і забавляє. За висловом М.В. Гоголя: «сміх є сяйво».

Комедія, як усякий драматичний твір, є боротьба. Комедійна боротьба не повинна бути жорсткою, вона смішить. Комедійні герої верткі, спритні. Яскраві персонажі комедії є типами-гіперболами.

Умовна класифікація комедійних видів-жанрів: комедія-сатира, комедія побутова, комедія характерів, комедія становища.

Сатира – найважливіший жанр комедії. В усі часи комедія висміювала характерні вади епохи. Сміх викликають порушення норм здорового глузду чи життєвого буття, порушення норм: етичних, естетичних чи інтелектуальних.

Фарс – це вид ексцентричної комедії. Герої фарсу порушують соціально-фізичні норми суспільного життя.

До фарсів можна віднести всі твори, які висміюють зоологічну природу людини, порушення норм соціально-фізичного буття. Дійові прояви у фарсі – відповідно його фізичній стихії – ексцентричні, периферичні. Для фарсу характерна достатня кількість фізичних зіткнень: обіймів, бійок і т. п. Грубість фарсових героїв відрізняється динамікою, надзвичайною рухливістю.

Трагікомедія – жанрова різновидність, зміст якої полягає в поєднанні смішного і трагічного. Трагікомедія вимагає особливого способу існування.

Драма – один з основних жанрів театрального мистецтва. Перші спроби виділити поняття драми як особливого жанру належить до другої половини ХVІІІ століття; вони знайшли свій вираз у реалістичній теорії просвітителів (Дідро, Лессінг та ін.), які помістили драму між трагедією і комедією і назвали її «серйозним жанром».

Види драми: психологічна, історична, соціальна, філософська, побутова, народна, романтична, лірична, епічна, героїчна, мелодрама тощо.

Драма, як жанр, поступається трагедії у значимості та гостроті колізій, але драма здатна захоплювати ширше коло проблем та протиріч дійсності, ніж інші жанри, і розкриває їх всебічне виявлення в людських характерах та стосунках. Інтенсивне внутрішнє життя героя драми пов'язане з рухливістю його характе­ру, зі складною діалектикою мотивів та цілей, які не завжди знаходять собі достатньо адекватний вираз у його діях та вчинках.

Мелодрама в сучасному загальноприйнятому тлумаченні – драма раптових гострих сценічних положень, позбавлена побутової і психологічної деталізації.

Мелодрама прагне до ідеалізації своїх героїв, до контрастного їх протиставлення. Достоїнство жанру мелодрами – пафос викриття, здатність викликати співчуття до романтичних героїв. Слабкість жанру – полегшене трактування «колізій» і стосунків між людьми. Характерні особливості мелодрами – цікава інтрига, тріумф високих почуттів над негідними пристрастями і підсолоджений фінал.