Напрямки соціальної роботи з цільовою групою клієнтів

Вплив глобальних тенденцій зумовлює зміни в підходах до соціального захисту осіб похилого віку. Перетворення мають безпосередній вплив не тільки на форми й методи здійснення державою соціальної політики, але й на роль і значення інших суб’єктів у здійсненні соціального захисту вразливих категорій населення, особливо у сфері надання соціальних послуг.

Досвід розвинених країн свідчить, що якість суспільних послуг можна значно покращити через залучення місцевого населення до їх надання. Тобто, найвищий соціальний ефект забезпечує широке залучення до надання послуг громадських об’єднань, благодійних та інших неприбуткових організацій. Цей напрямок пов’язаний із широкою участю самих людей у вирішенні власних проблем на основі взаємодопомоги й кооперації. Причому ресурсом розвитку співтовариств виступають саме люди похилого віку, що володіють кваліфікацією, життєвим досвідом [29]. Виникає безліч ініціатив і дій в інтересах людей похилого віку, які не можна чітко віднести ні до держави, ні до системи соціального страхування, ані до місцевого самоврядування й громадянського суспільства. Вони пропонують змішані, гнучкі способи вирішення соціальних проблем.

При цьому повсюдно вважається, що навіть найкращі інтернати або стаціонарні установи не можуть замінити сім’ї й домашнього проживання. Саме сім’я, сусідство й місцеве співтовариство є базовими носіями соціальних ресурсів. Змішані структури забезпечення соціальної політики у формі, наприклад, добровільних організацій, кооперативів або взаємодопомоги/самодопомоги дозволяють поєднати потенціал держави та громадянського суспільства. При цьому в кожній країні ці форми спираються на власні історичні й культурні традиції.

У Франції більшість послуг особам похилого віку надається мерією, організаціями приватного сектора і «третім сектором». Пріоритетною є підтримка сімейного проживання. Зокрема, останніми роками стала надаватися спеціальна допомога для догляду вдома. Вона дозволяє або компенсувати частину втраченого заробітку тому члену сім’ї, який доглядає за літньою людиною, або найняти доглядальницю. Ці соціальні послуги є для їх отримувачів лише частково безкоштовними. Вживаються заходи для того, щоб більше платили ті, хто багатший. Ціна послуги конкурентна, але дозволяє одержати послугу кожному. Поступово виникає реальна конкуренція служб і послуг, а система надання послуг стає більш гнучкою, спектр її діяльності постійно розширюється. Ці ж фактори дозволяють зробити людину не пасивними споживачем, а вимогливим клієнтом, чий попит на послуги визначає успіх підприємства. Таким чином, у сучасній Франції обслуговування літніх спирається на збільшення внутрішньо сімейних ресурсів, муніципальні соціальні служби і «третій сектор».

В Україні ж соціальна робота з людьми похилого віку проводиться у таких напрямках:

1. соціальне забезпечення, соціальна допомога, створення необхідних матеріальних і фінансових умов для підтримання нормальної життєдіяльності;

2. догляд і соціальна допомога в стаціонарних установах Міністерства праці і соціальної політики;

3. соціальна робота з людьми похилого віку в територіальних центрах і відділеннях денного перебування;

4. догляд і соціальне обслуговування вдома.

Основними формами соціальної роботи з людьми похилого віку визначено реабілітацію (медичну та соціальну) та соціальну допомогу [22, с. 14]. Поняття медичної та соціальної реабілітації окреслені в межах концепції соціально-медичної роботи. Соціальна допомога людям похилого віку - це забезпечення у грошовій чи натуральній формах, у вигляді послуг чи пільг, які надаються із врахуванням законодавчо закріплених державою соціальних гарантій із соціального забезпечення. Соціальна допомога має характер періодичних чи разових доплат до пенсій і допомог, натуральних видач та послуг з метою надання адресної, диференційованої підтримки різним категоріям літніх людей, ліквідації чи нейтралізації критичних життєвих ситуацій, які викликані важкими соціально-економічними умовами життя.

Сучасна соціальна робота з людьми похилого віку спрямована, головним чином, на організацію довготривалого догляду в межах місцевої громади, або ж в стаціонарних закладах з метою покращення якості їхнього життя та запобігання соціальної ізоляції. Зважаючи на фізіологічні, розумові та психологічні зміни, пов’язані із процесом старіння, соціальну роботу з людьми похилого віку необхідно розглядати у тісному взаємозв’язку із медичною допомогою та реабілітацією. Отже, головне значення в соціальній роботі з людьми похилого віку все ж належить саме соціально-медичному напрямку.

Метою соціально-медичної роботи є досягнення оптимально можливого рівня здоров'я, функціонування й адаптації осіб літнього віку, осіб з фізичною і психічною патологією, а також соціальним неблагополуччям. Об'єктом соціально-медичної роботи є різні контингенти осіб, у тому числі і літні, що мають виражені медичні і соціальні проблеми. Робота з такими клієнтами однаково важка і недостатньо ефективна як для медичних працівників, так і для фахівців соціальних служб, оскільки неминуче вони стикаються з рядом проблем, що виходять за рамки їхньої професійної компетенції [30, с. 205].

Соціально-медичну роботу поділяють на два напрямки: соціально-медичну роботу профілактичної спрямованості і соціально-медичну роботу патогенетичної спрямованості.

Соціально-медична робота профілактичної спрямованості включає виконання заходів щодо попередження соціально залежних порушень соматичного, психічного і репродуктивного здоров'я, формування установки на здоровий спосіб життя, забезпечення доступу до інформації з питань здоров'я, участь у розробці цільових програм медико-соціальної допомоги на різних рівнях, соціальне адміністрування, забезпечення соціального захисту прав громадян у питаннях охорони здоров'я.

Соціально-медична робота патогенетичної спрямованості включає заходи щодо організації медико-соціальної допомоги; проведення медико-соціальної експертизи; здійснення медичної, соціальної і професійної реабілітації людей похилого віку і інвалідів; проведення соціальної роботи в окремих областях медицини й охорони здоров'я, проведення корекції психічного статусу клієнта й особливо осіб літнього віку, створення реабілітаційної соціально-побутової інфраструктури, забезпечення наступності у взаємодії фахівців суміжних професій.

Основною стратегічним завданням соціально-медичної роботи з людьми похилого віку варто вважати збереження і покращення якості їхнього життя.

Виділяють термінову соціальну допомогу, адресну соціальну допомогу, бригадну соціальну допомогу для важкохворих.

Термінова соціальна допомога являє собою надання допомоги разового характеру людям похилого віку, які її гостро потребують. Вона включає разове забезпечення безкоштовним гарячим харчуванням чи продуктовими наборами; забезпечення одягом, взуттям, предметами першої необхідності; разове надання матеріальної допомоги; сприяння в отриманні тимчасового житла; надання екстреної соціально-психологічної підтримки за Телефоном довіри і юридичної допомоги у рамках компетенції служби.

Адресна соціальна допомога надається літнім людям, які знаходяться в особливо складній життєвій ситуації. Їх відвідують соціальні працівники, які надають необхідну побутову чи соціально - психологічну допомогу.

Бригадна форма допомоги важкохворим пенсіонерам - це комплексне обслуговування з наданням соціальних і медичних послуг. Соціальні працівники надають пенсіонерам послуги побутового характеру, а медичні сестри здійснюють сестринський догляд [27, с. 326-327].

Екологічний підхід у соціальній роботі розглядає особу, групу чи громаду у контексті зовнішнього оточення. Особливий наголос в ракурсі екологічного підходу робиться на ресурси, обмеження та тип взаємодії, оцінку та ефективне використання яких стають вирішальними у процесі функціонування в межах даного середовища [26, с. 62]. Метою соціальної роботи при цьому є забезпечення покращення взаємодії людини і різних систем. Діяльність фахівців, які дотримуються цієї моделі, полягає у використанні активних методів адаптації і соціалізації клієнта, забезпеченні відповідності між його внутрішнім станом і вимогами зовнішнього середовища. Водночас соціальні працівники можуть змінювати зовнішнє соціальне і фізичне середовище, дбаючи, щоб воно якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.

Екологічний підхід у соціальній роботі допомагає зрозуміти як впливає на функціонування людини похилого віку її взаємодія з іншими людьми, сім'ями, громадами, суспільством. На відміну від медичного підходу в соціальній роботі, екологічний підхід розширює погляд на проблеми, з якими стикаються люди похилого віку, розглядаючи причину їх появи саме в обмеженні ефективної взаємодії з елементами середовища конкретного індивіда. Таким чином, надання соціальних послуг даній категорії клієнтів аж ніяк не може обмежуватись лише наданням матеріальної допомоги та медичного обслуговування. Значним вважається розширення соціальних контактів та можливості доступу до усіх можливих ресурсів для подолання проблем людей похилого віку.

До основних функцій соціальних працівників, які діють у рамках екологічного підходу, належать: надання можливостей, навчання, полегшення, посередництво, представництво, організація. Особливого значення в роботі з людьми похилого віку набувають дві останні функції, бо завдання працівників полягає насамперед у пошуку можливостей для клієнта долучитися до ресурсів, створити чи розвинути мережі підтримки та взаємодії.

Ключовою в екологічному підході є концепція адаптації, тому соціальним працівникам слід вирізняти кілька типів пристосування до старості, а саме:

· Конструктивний підхід - людина внутрішньо врівноважена, спокійна, задоволена емоційними контактами з оточенням, критична щодо самої себе, терпима в стосунках з іншими. Вона приймає старість як факт, що завершує професійну кар'єру, розглядає смерть як природне явище, не висловлюючи ані розпачу, ані жалю. Людина такого типу з довірою ставиться до оточуючих, охоче приймає допомогу.

· Підхід залежності властивий людям, які демонструють пасивність і схильні до залежності від інших. Бони не мають високих життєвих прагнеш, і легко залишають свої професійні заняття. Сімейне оточення забезпечує їм відчуття безпеки і внутрішньої гармонії, тому вони не страждають від емоційної неврівноваженості і стресів.

· Підхід захисту характерний для самодостатніх людей, що захоплені своєю професійною діяльністю. Вони уникають висловлювати свою думку, говорити про свої проблеми. Такі люди часто потерпають від страху смерті й маскують свою безпорадність перед її невідворотністю зовнішньою активністю.

· Підхід ворожості до інших властивий «розгніваним старим», які агресивні, недовірливі, запальні й мають чимало претензій до свого оточення - близьких, друзів, суспільства в цілому. Вони неадекватно сприймають старість, не можуть примиритися з невідворотними змінами старіння, заздрять молодим, бунтують проти смерті й бояться її.

· Підхід ворожості до себе характерний для людей з негативним життєвим балансом, які уникають спогадів про минулі невдачі та труднощі. Бони пасивно приймають незгоди в старості. Незадоволена потреба в любові та співчутті є приводом до депресій І жалю до себе, смерть розглядається ними як позбавлення від страждань [21].

Серед провідних методів роботи з людьми похилого віку є наступні:

• Індивідуальне консультування як взаємодія соціального працівника з клієнтом, під час якої працівник застосовує свої знання для допомоги клієнтові в осмисленні ситуації, розв’язанні поточних проблем, встановленні планів. Методика спілкування з людьми похилого віку є надзвичайно важливою, адже вони часом страждають через брак спілкування.

• Представництво інтересів – це процес захисту прав, реалізації інтересів клієнтів уповноваженими особами з метою отримання ними доступу до послуг, на які вони мають право, але не можуть їх отримати. В роботі з людьми похилого віку представництво загалом спрямоване на попередження нехтування їхніми правами та кривдження та насильства.

• Соціально-побутовий патронаж передбачає обстеження матеріально-побутових умов проживання, визначення потреб в одержанні матеріальної, натуральної, побутової допомоги та послуг. На основі отриманих даних планується та проводиться соціально-побутове обслуговування.

• Груповий догляд в установах, які здійснюють денний чи стаціонарний догляд. Передбачається надання тимчасової або довготривалої психологічної та соціальної допомоги.

• Терапевтичні групи створюються соціальними працівниками з метою нормалізації психоемоційного стану учасників групи, обміну досвідом та спілкування.

• Створення груп самодопомоги з метою активізації спілкування, попередження соціальної ізоляції людей похилого віку, активізації групової активності, або ж для захисту своїх прав.

Використання методів соціальної роботи з даною категорією клієнтів повинно бути комплексним та стосуватися різних аспектів життя людини (медичного, соціального, психологічного), базуватися на етичних нормах та цінностях професії, відображати сучасні прогресивні тенденції у наданні допомоги цільовій групі клієнтів, а також сприяти усуненню негативних стереотипів щодо людей похилого віку в суспільстві.

Удосконалення соціального захисту непрацездатних повинно передбачати створення соціального захисту, побудованого на засадах поєднання економічної й соціальної ефективності, що знаходить своє відображення в завданнях найповнішого задоволення прав, потреб і законних інтересів непрацездатного населення й, одночасно, зменшення державних витрат на соціальні видатки [23, с. 45].

За таких обставин, перспективними напрямками розвитку соціальної роботи з людьми похилого віку можна назвати наступні:

· децентралізація системи соціальних послуг, забезпечення розвитку їх надання на рівні громади за місцем проживання людини;

· перенесення акцентів з держави як основного суб’єкта соціального захисту до інших, більш наближених до особи суб’єктів за ознакою належності до локальної соціальної мережі (у першу чергу – родини, родичів, місцевої або релігійної громади, громадських організацій);

· розробка і впровадження стандартів якості соціальних послуг, нових форм і технологій соціального обслуговування громадян;

· формування в індивіда почуття особистої відповідальності за власний добробут у літньому віці [1, с. 223].

Таким чином, для успішної реалізації соціального захисту літніх людей на рівні місцевої громади необхідним є поєднання зусиль і коштів держави, потенціалу локальної соціальної мережі (сім’я, сусіди, друзі, громада) і ресурсів недержавних організацій.