Потреби та проблеми людей похилого віку в Україні

У житті людини похилого віку зазвичай відбуваються зміни, що торкаються усіх сфер життя: виробничої, сімейної, громадської, особистої. При цьому основними потребами літніх людей, які в силу функціонального та психологічного стану мають повсякденні труднощі у самообслуговуванні та підтримці гідного рівня життя є:

- потреба у лікуванні чи реабілітації;

- потреба у повному або частковому відновленні втрачених рухових функцій;

- потреба у відновленні навичок користування побутовими пристроями;

- потреба у відновленні навичок підтримання особистої гігієни;

- потреба у відновленні навичок одягання та взування;

- потреба у спілкуванні та соціально-психологічної адаптації до оточуючого середовища;

- потреба у подоланні соціальної та психологічної ізольованості;

- потреба у любові та прийнятті;

- потреба у самоповазі та впевненості в собі;

- потреба у матеріальному забезпеченні;

- потреба в емоційній підтримці;

- потреба у догляді;

- потреба в самореалізації;

- потреба у безпеці житла, їжі та питної води;

- потреба у догляді за одягом (прання, прасування, дрібний ремонт);

- потреба у догляді за житлом (прибирання, технічний ремонт);

- потреба у здійсненні покупок;

- потреба у приготуванні їжі;

- потреба в знаннях про безпечну поведінку, здоровий спосіб життя, свої права та можливість отримання послуг у різних закладах громади;

- потреба у допомозі щодо представництва інтересів у різних закладах і установах (оплата комунальних послуг, отримання фінансової та юридичної допомоги);

- потреба у консультаційній допомозі при виникненні конфліктних ситуацій та їх профілактиці.

Різнопланові проблемилюдей похилого віку можна об’єднати у три великі групи:

1) здоров’я і медична допомога;

2) матеріальне становище;

3) інтеграція в суспільство.

Старість пов’язана з розвитком вікової патології, зміною фізіологічних функцій, втратами (які часто не помічаються самою людиною). Такі втрати можуть стосуватися фізіологічних і біологічних обмежень, погіршення здоров’я, зниження соціальної активності, зміни соціальної ролі і самоідентичності, втрати безпеки [16, c.84-85]. Отже, соціальне становище людей похилого віку потребує покращення з метою утвердження соціального статуту як повноправних членів суспільства.

Відомо, що визначальним чинником формування потреби літньої людини в медичній і соціально-побутовій допомозі є стан її здоров'я. Із збільшенням тривалості життя зростає захворюваність та інвалідність. Серед старих людей рівень захворюваності в 1,7 - 2 рази перевищує аналогічні показники населення середнього віку. Хвороби набувають хронічного, комплексного, взаємообтяжливого характеру з атиповим перебігом, частими загостреннями й ускладненнями патологічного процесу та тривалим періодом одужання. Головними різновидами патології в літніх людей є серцево-судинні захворювання, хвороби системи дихання, нервової, кістково-м'язової систем та органів травлення. На їх долю припадає більше 85% усіх захворювань літніх людей. Суттєво зростає онкологічна захворюваність, кількість випадків ендокринної патології та психічних розладів. Особливістю захворюваності людей похилого віку є її множинність. Так, у 60 — 69 років 40,2% осіб мають одночасно чотири - п'ять хвороб, у 75 і старше 65,5% осіб мають більше п'яти хвороб. Вони впливають одна на одну, й їх перебіг часто стає атиповим. Це заважає встановленню правильного діагнозу, успішному лікуванню й визначенню прогнозу, що, в свою чергу, вимагає необхідної спеціальної підготовки лікарів у галузі геронтології й геріатрії.

Погіршення стану здоров'я літніх людей супроводжується, з одного боку, обмеженням або втратою фізичних можливостей і здатності до самообслуговування, а з іншого - підвищеною потребою в медичній і соціальній допомозі. Так, 56% осіб пенсійного віку потребують постійного медичного контролю з періодичним проведенням реабілітаційного лікування і 31% — щорічної госпіталізації. Кожна четверта особа старше 75 років самостійно не може вийти з дому, особливо взимку, кожна п'ята сама не може помитися тощо. 62% пенсіонерів оцінюють своє здоров'я як погане, 27% — як зовсім слабке, 13% — викликають швидку медичну допомогу більше двох-трьох разів на місяць, 87% — постійно приймають ліки, 76% — потребують зубного протезування й переважно не погоджуються на платні медичні та соціально-побутові послуги.

Загальна потреба в амбулаторно-поліклінічному обслуговуванні старих людей удвічі більша, ніж у популяції середнього віку. Слід ураховувати, що справжня поширеність захворювань, насамперед хронічних, в осіб старшого віку значно вища від показників їхнього звертання за медичною допомогою. Особливо це характерно для хворих старечого віку, в котрих захворюваність майже в три рази перевищує кількість звертань.

В Україні головною дійовою особою в організації медичного обслуговування населення старших вікових груп є дільничний лікар. На його долю припадає близько половини всіх відвідувань поліклініки літніми людьми. Більше 30 - 50% усіх звертань до дільничного терапевта складають особи пенсійного віку. А якщо до цього додати, що час, необхідний для надання медичної допомоги літній людині більше ніж у два рази перевищує час надання аналогічної допомоги молодому пацієнту, реальним стає завдання пошуку нових рішень для підвищення якості роботи дільничного терапевта й узагалі поліклінічних установ.

Із старінням пацієнтів збільшується кількість їх відвідувань медпрацівниками вдома. За даними досліджень, на початок пенсійного періоду медичною допомогою вдома користується кожна десята особа, після 70 років - уже кожна третя, у 80 - кожна друга. Обсяг такої допомоги доцільно розширювати значною мірою за рахунок середнього медичного персоналу (геріатричних сестер дільниці), бо за хронічної зі в'ялим перебігом патології лікар лише контролює процес лікування й зміни в стані здоров'я. Особливої уваги заслуговує необхідність покращення медичного обслуговування вдома населення віком 80 років і старше.

Потреба в госпіталізації старих людей у 2 - 3,5 рази перевищує аналогічні показники для решти населення. Дані експертної оцінки показують, що серед людей пенсійного віку кожний десятий, котрий відвідує поліклініку, і кожний п'ятий, котрий викликає швидку допомогу, потребують госпіталізації. Проте через нестачу та подорожчання ліжкового фонду цю потребу задовольняють лише на 33%. Потреба в госпіталізації самотніх людей удвічі вища, ніж тих, котрі мешкають у сім'ї. При цьому треба враховувати, що дуже часто в практиці роботи медичних установ госпіталізація самотніх людей зумовлена не так медичними, як соціальними показниками.

У середньому 15% - 20% осіб старечого віку потребують допомоги психіатрів. Вони отримують її в психіатричних лікарнях та диспансерах.

Літні люди, котрі мешкають у містах, у 89,1% випадків звертаються насамперед до станції швидкої допомоги, минаючи поліклініку, що в три — п'ять разів перевищує аналогічний показник для іншого населення. Здебільшого хворі люди старших вікових груп після надання швидкої медичної допомоги залишаються вдома. Але, на жаль, лише до кожного п'ятого з них наступного дня приходить дільничний лікар або медична сестра, що вказує на відсутність взаємозв'язку в діяльності окремих медичних служб.

Як правило, з виходом на пенсію різко знижується рівень доходів, зменшуються фізичні та духовні сили, а вільного часу стає більше. Втім, несприятливі умови і низька якість життя в сукупності з низькими доходами змушують пенсіонерів турбуватися, в першу чергу, про задоволення повсякденних потреб, а духовні, культурні потреби відсуваються на другий план. Все це значною мірою обумовлює їхнє незадоволення життям. Проте накопичений досвід, професійна майстерність посилюють усвідомлення власної суспільної значимості, потребу у визнанні, високому статусі, повазі з боку оточуючих, допомагає за певних умов зберегти віру в свої сили, наповнюють життя змістом і сенсом. Дослідження показують, що потреби «молодих пенсіонерів» мало чим відрізняються від потреб працюючого населення. При цьому духовні потреби тісно переплітаються з основними групами інших потреб, таких як фізичні, соціальні та інтелектуальні потреби.

Економічні проблеми негативно позначаються на рівні культурної активності літніх людей. Проблема соціальної самотності посилює почуття соціальної незахищеності та нехтування. Відбувається значне звуження контактів і кола спілкування, порушення стійких соціальних зв’язків; виникає проблема культурної відчуженості.

Дослідники виділяють декілька типів старіння, на визначення яких впливає спосіб діяльності індивіда. До позитивних належать такі типи «активної старості»:

а) творча старість - притаманна людям, для яких відхід від професійної діяльності - це продовження повноцінного життям і посильної праці, активна участь у громадському житті та вихованні молоді;

б) соціальна пристосованість - характеризується соціальною і психічною адаптацією, максимальним спрямуванням сил та енергії на задоволення особистих потреб, на які раніше бракувало часу і можливостей (добробут, самоосвіта, відпочинок, розваги);

в) сімейна старість - характерна більше для жінок, які віддають усі сили й енергію піклуванню про родину;

г) зміцнення власного здоров’я як основний зміст не лише фізичної та психічної активності. Але і життя загалом (при цьому зовсім не обов'язково, щоб хвороба реальна чи віртуальна загрожувала життю людини).У цих усіх перекислених вище випадках йдеться про таке поняття як «щаслива старість» [32, с.87-88].

Щаслива старість – це особливо приємна форма старості, це задоволеність новим життям і своєю роллю в цьому житті. Це така форма психічного старіння, коли довге життя приносить нові позитивні емоції, яких людина не знала в минулому. Для таких людей характерним є виникнення бажання переосмислити свій минулий життєвий досвід, проявляється тенденція до перегляду минулих установок і правил. Можна говорити про активний розумовий процес у похилих людей цієї групи, який спрямований на вирішення питань пізнання самого себе. Результатом такого осмислення стає вироблення нової ціннісної життєвої установки, основу якої складає повна згода зі самим собою, з зовнішнім світом, природним ходом подій і, нарешті, з неминучістю завершення власного життя.

Зрозуміло, що не всі люди, які досягли згадуваної вікової межі, сприймають старість як закономірний етап розвитку. У зв'язку з цим фахівці виділяють і декілька типів «пасивної старості»:

а) агресивний тип стосується тих літніх людей, що постійно незадоволені собою й оточенням, “бурчать”, критикують і повчають усіх і все;

б) зневірений тип - це глибоко нещасні розчаровані в собі та у власному житті, переважно самотні люди, над якими тяжіє ярлик нереалізованих, втрачених можливостей і життєвих помилок [16, с. 86].

Російський науковець Є. Холостова робить спробу узагальнити проблеми, з якими стикаються люди похилого віку, виділяючи:

- втрати: переживання, викликані різного роду втратами (фізичної активності, зору, слуху, смерті близьких людей);

- порушення психіки (наслідок розчарування, відторгнення);

- зниження психологічних здібностей та можливостей людини на тлі гострих захворювань, психічні хвороби, органічні ураження мозку; вияв у гіпертрофованому вигляді почуттів заощадливості, скупості;

- сексуальні проблеми: імпотенція, вдівство, пізнє кохання, другий шлюб;

- наслідки зловживання алкоголем: порушення загального здоров'я, розлади нервової системи, розумова відсталість, деградація особистості;

- погане поводження з людьми похилого віку: фізичне та психологічне насильство, агресивна поведінка, зневага, занедбаність, позбавлення харчів та комфорту, соціальна ізоляція, сексуальні домагання, фінансові зловживання (використання заощаджень людини похилого віку);

- низька матеріальна забезпеченість: злидні, жебрацтво, кривди, зневіра, приниження, почуття незатребуваності, спроби відновлення трудової активності [31, с. 17-25].

Вікові зміни функціонального стану людей похилого віку та хронічна множинна захворюваність цієї верстви населення обумовлюють зниження рухової активності та здатності до самообслуговування, що в свою чергу формує високий рівень потреби у реабілітаційних соціально-медичних послугах. Перенесені порушення мозкового кровообігу, серцева недостатність, патологічні зміни опорно-рухового апарату та низка інших вікозалежних хвороб викликає у старих людей почуття самотності, залежності від сторонньої допомоги, тягаря для дітей та інших родичів тощо. Дезадаптація до проживання у звичних домашніх умовах посилює відчай і невпевненість у можливості подальшого гідного існування.

Комплексна соціально-медична і психологічна реабілітація цих людей потребує особливих підходів до відновлення втрачених соціально-побутових навичок, мобілізації духовних сил, свідомих зусиль, пошуку мотивації, необхідності зміни способу і виробленого роками стереотипу життя. Важко звикати до нових життєвих обставин, важко миритися з втратою фізичних можливостей та колишнього громадського становища, соціальної ролі, колишнього авторитету в сім’ї. Все це позначається на психології старіючої людини і пріоритеті напрямків реабілітаційних заходів.