Розділ 1. Люди похилого віку як група ризику

1.1. Поняття «старіння населення»

Старіння- це руйнівний процес, що протікає в результаті наростаючої з віком дії зовнішніх і внутрішніх чинників, які ушкоджують і призводять до недостатньої фізіологічної функції організму [19, c.160]. З біологічної точки зору старіння пов’язують зі змінами, що відбуваються на всіх рівнях організації живої матерії – молекулярному, клітинному, системному, на рівні цілісного організму.

Для об’єктивнішого розуміння старіння його можна розглядати як процес, що складається з трьох компонентів: біологічне старіння – зростання вразливості організму і підвищена ймовірність смерті; соціальне старіння – зміна моделей поведінки, статусів, ролей; психологічне старіння – вибір способу адаптації до процесів старіння, нових стратегій подолання труднощів.

Представники холістичного підходу пропонують при розгляді старіння враховувати більше аспектів, а саме: календарний, біологічний, сексуальний, психологічний, соціальний, духовний. Отже, однозначної думки щодо віку, з якого починається старість, немає, адже старіння - це процес, і саме в цьому контексті необхідно розглядати феномен старості.

Відомий український геронтолог Володимир Фролькіс вважав, що навіть при розгляді старіння як найбільш універсального явища природи спостерігаються парадокси: кожний легко визначає різницю між молодою та старою людиною, але ніхто не може дати вичерпну наукову характеристику сутності старіння та механізмів його розвитку. Тоді як російський вчений геронтолог Іполит Давидовський категорично заявляв, що точних календарних дат настання старості взагалі не існує [22, c.7].

Старіння також є невід’ємним елементом розвитку особистості. В онтогенезі людини виділяють періоди дитинства, юності, зрілості та старості. Межа між періодом зрілості та початком старості майже невловима, що обумовлює розбіжності у визначені віку, з якого починається старість.

Згідно з класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, осіб у віці від 60 до 74 років відносять до категорії людей похилого віку, від 75 до 89 років – до старих людей, а від 90 років і старших до довгожителів. Деякі американські фахівці пропонують іншу класифікацію, у якій розрізняють людей старшого віку як «молодих літніх» – 65-74 років, старих – віком 75-84 і дуже старих – 85 років і старших.

Поняття «людини похилого віку» в Україні стійко асоціюється з віком виходу особи на пенсію, який згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» становить 60 років для чоловіків та 55 для жінок [5]. При цьому в Законі України «Про соціальні послуги» зазначено, що люди похилого віку відносяться до соціально уразливих верств населення через перебування у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги [8].

Розрізняють також природне, уповільнене та передчасне старіння. Природне (фізіологічне, нормальне) старіння характеризується визначеним темпом і послідовністю вікових змін, які відповідають біологічним, адаптаційно-регуляторним можливостям даної людської популяції. Уповільнене старіння відрізняється більш повільним, ніж у всієї популяції, темпом вікових змін. Виявленням цього типу старіння є феномен довголіття. Передчасне старіння характеризується раннім розвитком вікових змін чи більш ярким їх проявом в той чи інший віковий період. Визначення передчасної старості дозволяє не тільки будувати індивідуальні програми збільшення продовження життя, але і своєчасно застосовувати комплекс профілактичних заходів, які засновані на знанні ендогенних (внутрішніх) і екзогенних (зовнішніх) механізмів їх виникнення. Визначення біологічного віку виявляється методом діагностики синдрому передчасного старіння. Даний процес обумовлений як впливом зовнішнього середовища так і вираженим впливом різних, особливо хронічних, захворювань на функції визначених систем і органів людського організму. Передчасне старіння – одна з причин ранньої дезадаптації, обмеження інтересів, незадоволеність життям, дестабілізація особистості. Тому усунення факторів, які сприяють передчасному старінню, висуваються в якості головного стратегічного завдання в охороні здоров’я і соціальній геронтології.

Старіння населення можна розглядати як закономірний і незворотний процес, що супроводжує соціально-економічний прогрес. Загально-цивілізаційна тенденція зниження народжуваності, характерна для розвинутого світу протягом останніх сторіч, у поєднанні з досягнутими успіхами у подовженні тривалості життя виступають чинниками прискореного старіння населення і з часом породжують у старіючому населенні ризик виникнення і закріплення депопуляційних явищ, тобто перевищення кількості померлих над числом народжених.

Люди похилого віку є найбільш зростаючою частиною населення світу. Кожен місяць 1 млн. землян переступає поріг шістдесятиріччя. За даними ООН, у 1950 році у світі проживало 214 млн. осіб старше 60 років, у 1975 році їх число збільшилося до 350 млн., а в 2000 році — до 590 млн. За даними прогнозів ООН, у 2025 році їх чисельність перевищить 1 млрд. 121 млн. осіб, тобто в 6 разів збільшиться порівняно з 1950 роком (за цей же час загальна чисельність населення планети зросте в 3 рази). До 2050 року чисельність людей похилого віку досягне 2 млрд. При цьому частка людей віком 60 років і більше в усій чисельності населення світу в найближчі 50 років збільшиться з 10 до 22 %. До 2050 року вперше в історії людства число осіб віком 60 років і більше на Землі перевищить кількість дітей віком до 14 років. Завершиться перехід від епохи високої народжуваності і високої смертності до епохи більш низьких рівнів народжуваності й смертності і, як наслідок, старіння населення. У розвинутих країнах і в Україні процес демографічного переходу вже практично закінчився, у країнах, що розвиваються, він очікується в найближчі 30–50 років.

В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, в останні десятиріччя значно зросла частка людей похилого віку. До старшого покоління сьогодні належить кожний п’ятий. За даними Інституту демографії в Україні нараховується 11 млн. людей похилого віку [12, с. 107-113]. Щороку збільшується частка осіб старше працездатного віку в загальній структурі населення: 1993 року вона складала 21,7%, 1994-го - 22,2%, 1995-го - 22,4%, 1996-го - 22,7%, 1997-го — 22,9%. Цей процес супроводжується значним підвищенням кількості осіб старечого віку (75 років і старше) в загальній кількості літніх людей, що пов'язано зі збільшенням тривалості життя людей старшого віку. Сьогодні серед осіб віком 60 років і старше частка людей старечого віку складає близько 30% [17, с. 6 ].

Дані демографічних прогнозів свідчать про подальше зростання частки осіб літнього і старечого віку в загальній кількості населення. Кількість людей 65 років і старше, котрі 1994 року складали 14%, збільшиться 2025 року до 21%, а 80 років і старше зросте за той самий період з 3% до 5,5% [12]. Очікується також збереження тенденцій переважання в населенні похилого віку жінок та самотніх людей. Усе це створює певні проблеми як економічні, так і медично-соціальні.

Демографічна ситуація в Україні дозволяє зарахувати її до «старих» країн планети. За величиною частки осіб віком 65 років і більше в загальній структурі населення на початку ХХІ сторіччя Україна посідає 11-те місце у світі.

Варто підкреслити, що серед людей літнього віку найбільш інтенсивно збільшується група осіб віком 80 років і більше (осіб, що становлять групу ризику підвищеної потреби в сторонній допомозі). В Україні ця група довголітніх (осіб віком 80 років і більше) зросла з 1,2 % у 1950 році до 2,2 % у 2000 році, а за даними прогнозів зросте до 7,5 % у загальній чисельності населення в 2050 році. Порівняно з тим, що загальна чисельність осіб віком 60 років і більше збільшиться до 2050 року в 1,5 рази, кількість осіб віком 80 років і більше за цей же період збільшитися в 3,4 рази.

Вражаючою є зміна такого демографічного показника, як середня тривалість життя. За другу половину ХХ сторіччя середня тривалість людського життя у світі збільшилася на 20 років. Вона збільшиться приблизно ще на десять років до середини ХХІ сторіччя. У найближчі десятиліття буде зростати середня очікувана тривалість життя населення України, що, як передбачається, збільшиться приблизно на 10 років (з 68,0 року в 2001 році до 77,6 року в 2050 році, у чоловіків відповідно з 62 до 71 року, у жінок — з 73,0 до 78 років) [Додаток А].

У міру старіння росте коефіцієнт переваги жінок серед загальної чисельності осіб пенсійного віку. Так, кількість чоловіків на 1000 жінок становить у віці 1–5 років 1002, у віці 55 років — 763, у віці 70 років — 436, а у віці 100 років — 147. На даний час очікувана середня тривалість життя жінок на 11 років вище тривалості життя чоловіків, передбачається, що до 2050 року ця різниця скоротиться до 6 років. Серед усіх чоловіків України частка осіб віком 60 років і більше становить трохи більше 13 %, серед жінок частка осіб віком 60 років і більше — 28 % [12, с. 67].

Треба підкреслити, що низька тривалість життя чоловіків в Україні багато в чому визначається тим, що рівень смертності чоловіків досягає високих величин у працездатному віці (кожен третій чоловік не доживає до пенсійного віку), і основною причиною цього є виробничий, транспортний і побутовий травматизм.

В Україні відзначаються виражені регіональні особливості рівня старіння населення, до найбільш «старих» областей належать області Центрального і Східного регіону України. Так, у Чернігівській області особи віком 60 років і більше становили в 2014 році 29,1 % усього населення. Більш низькі рівні старіння населення спостерігаються в ряді областей Західного регіону, Південного регіону й у м. Києві. У Закарпатській області особи пенсійного віку становили в 2014 році 17,9 % населення. У сільській місцевості старіння населення більш виражене, ніж у міський. Регіональні розходження є також і за величиною середньої очікуваної тривалості життя. Так, наприклад, очікувана тривалість життя при народженні в м. Києві, областях Західного регіону на 4–6 років вище, ніж у Херсонській області.

Специфіка процесу старіння в Україні в останні десятиліття визначається тим, що його поглиблення відбувається під впливом падіння народжуваності на тлі несприятливої у цілому динаміки середньої тривалості життя, що принципово вирізняє перебіг цього процесу у нашій країні порівняно з розвинутими європейськими державами, які досягли за цей період певних успіхів у зниженні смертності й подовженні тривалості життя населення [25, c. 129].

Для України характерні також суттєві відмінності щодо рівня старіння населення залежно від типу поселення. Значно вищим рівнем постаріння вирізняється сільське населення, віковий склад якого «знесилений» масовою міграцією молоді й осіб середнього працездатного віку у міста. Тож найстарішим демографічним контингентом в Україні наразі є сільські жінки.

Прискорене старіння населення на тлі низької народжуваності й депопуляції в Україні є одним із тих демографічних феноменів, які уособлюють не лише сучасні проблеми з відтворенням населення у нашій країні, а й мають довготривалий вплив на усі сторони життєдіяльності суспільства. У суто демографічному сенсі старіння населення України гальмуватиме процес її виходу з депопуляції, міцно утримуючи замкнене коло «низька народжуваність – старіння – депопуляція». Депопуляція ж у поєднанні з інтенсивним міграційним відтоком із сільської місцевості у перспективі породжує певну загрозу можливого обезлюднення окремих територій.

Із соціально-економічних позицій найбільш суттєвим наслідком старіння населення та його сталого природного зменшення є те, що згадані демографічні тенденції зумовлюватимуть подальше скорочення бази відтворення трудового потенціалу населення в Україні. Серед суттєвих соціально-економічних наслідків активізації процесу старіння - збільшення демографічно-економічного навантаження на працездатне населення (та на соціальні статті бюджету), старіння самого працездатного населення, уповільнення оновлення знань та ідей, гальмування науково-технічного прогресу, загострення проблем самотності осіб похилого віку та необхідності їх соціальної підтримки, економічного забезпечення. У цілому ж старіння населення та породжувані ним виклики вимагають кардинальної перебудови всієї соціально-економічної системи, пристосування суспільства й економіки до особливостей старіючого населення, в якому кількість споживачів перевищує чисельність економічно активного населення.

Катастрофічне зменшен­ня працюючого населення навіть в економічно благополучних краї­нах збільшує ризик залишитись без належних пенсій та інших пільг людей літнього віку. Наприклад у Японії, у країні, рівень і тривалість життя в якій незрівнянно вище нашого, наднизька народжуваність змусила уряд піти на збільшення пенсійного віку до 70 років. Особливо критичним є положення літніх людей в країнах, які пережива­ють економічні кризи, міжнаціональні конфлікти, війни [33, с. 13­-14].

Старіння населення ставить перед суспільством необхідність вирішення ряду проблем політичного, економічного, соціального, культурного, психологічного та морального характеру, зростає потреба в різних видах медичної й соціально-побутової допомоги і, відповідно, зростають витрати суспільства на надання цієї допомоги, збільшується обсяг фінансування на пенсійне забезпечення, виплату пільг, обслуговування непрацездатних літніх громадян. На даний час перед суспільством постає необхідність реформування існуючих систем охорони здоров’я й соціального захисту населення з урахуванням нових реалій у демографічній структурі населення країни.

Старіння населення супроводжується нагромадженням у його структурі самотніх людей похилого віку і самотніх, бездітних подружніх пар, у яких обоє немічні. До цієї категорії людей похилого віку належить майже 3 млн. осіб старше працездатного віку, тобто кожен 5 пенсіонер самотній, усі вони відчувають потребу в різних видах сторонньої повсякденної допомоги. Значну більшість самотніх у всіх вікових групах становлять жінки. Відповідно до прогнозів, до середини даного сторіччя втричі збільшиться кількість непрацездатних людей похилого віку, які проживають самотньо. Серед причин зростання числа самотніх людей похилого віку можна назвати такі: розпад багатопоколінних родин, різна тривалість життя чоловіків і жінок, традиційна перевага в суспільстві малодітних родин, міграція молоді з сіл та інші.

Існуюча демографічна ситуація в Україні негативно позначається на стані економічного розвитку. Оскільки головним чинником економічного потенціалу держави є людські ресурси – від їх нормального розвитку великою мірою залежить ефективність національної економіки. У світовій практиці населення вважається старим, якщо частка осіб у віці 60 років і старше становить 12 % та вище по відношенню до всього населення. Слід зазначити, що тенденція до старіння населення висуває перед суспільством серйозні соціально-економічні, соціально-психологічні проблеми. Адже з старінням населення пов'язані проблеми робочої сили, збільшення економічного навантаження на суспільство.

Першочергові завдання демографічного розвитку для регіонів України за існуючої демографічної ситуації є наступними:

- зниження смертності у працездатному віці, зокрема від: новоутворень, хвороб системи кровообігу, захворювань органів дихання, інфекційних захворювань, нещасних випадків, отруєнь і травм;

- зниження захворюваності на туберкульоз органів дихання та інфекційні хвороби;

- розвиток мережі служб соціального та медичного обслуговування громадян похилого віку;

- зменшення міграційного відтоку населення;

- зниження смертності немовлят;

- створення стимулів для заохочення до народження другої дитини;

Отже, одним із головних актуальних завдань сучасного суспільства є створення умов гідного життя літнім людям, які становлять нині п’яту частину населення України. За прогнозами фахівців, передбачається інтенсивне старіння населення початку ХХІ сторіччя, а також збільшення середньої очікуваної тривалості життя. Тобто процес старіння супроводжуватиметься значним зростанням кількості осіб старечого віку (старших 75 років) у загальній кількості людей літнього віку, які входять у групу ризику більшої потреби у медичній та соціально-побутовій допомозі.

Нині люди похилого віку становлять гетерогенну популяцію кількох поколінь, чимало з них можуть вести самостійний спосіб життя. Однак у суспільстві все ще домінують стереотипи про старість як про «напівіснування», а про людей похилого віку – як про утриманців. Перехід на нові принципи розвитку, перегляд системи цінностей, притаманних сучасному суспільству, вносять корективи в життя всіх поколінь, зокрема й старшого. Зміна соціального статусу старої людини, зумовлена насамперед припиненням або обмеження трудової діяльності, трансформацією ціннісних орієнтирів, самого способу життя та спілкування, а також виникнення різноманітних утруднень як у соціально-побутовій, так і в психологічній адаптації до нових умов, диктує необхідність відпрацювання та реалізації специфічних підходів, форм і методів соціальної роботи з людьми похилого віку.