Демосфен

Найбільшим майстром усної, по перевазі політичної, мови став великий афінський оратор Демосфен (385 - 322 рр..). Він походив із заможної сім'ї-батько його володів майстернями, у яких виготовлялися зброя і меблі. Дуже рано Демосфен осиротів, стан його потрапило в руки опікунів, які опинилися нечесними людьми. Самостійне життя він почав із процесу, в якому виступив проти розкрадачів (вимовлені їм у зв'язку з цим мови збереглися). Ще до цього він став готуватися до діяльності оратора й учився у відомого афінського майстра красномовства Ісея. Простота складу, стислість і значущість змісту, стругаючи логікадоказу, риторичні питання-все це було запозичено Демосфеном у Ісея.

З дитинства Демосфен мав слабким голосом, до того ж він гаркавив. Ці недоліки, а також нерішучість, з якою він тримався на трибуні, привели до провалу його перших виступів. Однак завзятою працею (існує легенда, що, стоячи на березі моря, він годинами декламував вірші, заглушаючи звуками свого голосу шум прибережних хвиль) він зумів перебороти недоліки своєї вимови. Інтонаційної забарвленні голосу оратор надавав особливого значення, і Плутарх у біографії оратора приводить характерний анекдот: «Розповідають, що до нього прийшов хтось із проханням сказати мову на суді в його захист, скаржачись на те, що його побили. «Ні, з тобою нічого подібного не було», - сказав Демосфен. Піднявши голос, відвідувач закричав: «Як, Демосфен, цього з мною не було?!» - «О, тепер я ясно чую голос скривдженого і постраждалого», - сказав оратор...»

На початку свого творчого шляху Демосфен виступав із судовими мовами, але надалі він усе більше втягувався в бурхливе політичне життя Афін. Незабаром він став ведучим політичним діячем, часто виступаючи з трибуни Народних зборів. Він очолив патріотичну партію, що боролася проти македонського царя Пилипа, невпинно призиваючи всіх греків до єдності в боротьбі проти «північного варвара». Але, подібно міфічній пророчиці Кассандрі, йому призначено було сповіщати істину, не зустрічаючи розуміння чи навіть співчуття.

Філіп почав свої натиск на Грецію з півночі - поступово підпорядкував міста Фракії, опанував Фессалієй, потім утвердився в Фокиде (Середня Греція), засилаючи своїх агентів навіть на острів Евбея, в безпосередньому сусідстві від Афін. Перша війна Афін з Філіпом (357-340 рр..) Закінчилася невигідним для Афін Філократовим світом, друга (340-338 рр..) - Нищівною поразкою греків при Херонеї, де Демосфен боровся як рядовий боєць. Дві найзнаменитіші промовиДемосфена пов'язані саме з цими подіями. Після Філократова світу він викривав винуватців його у промові «Про злочинний посольстві» (343 р.), а після Херонеи, коли за послуги батьківщині було запропоновано нагородити оратора золотим вінком, йому довелося відстоювати своє право на цю нагороду в промові «Про вінок» (330 р.). Великому оратору судилося пережити ще одну поразку своєї батьківщини, в Ламійскую війні 322 року, коли греки, скориставшись розгубленістю після смерті Олександра Македонського, виступили проти його наступників.

На цей раз македонські війська захопили Афіни. Демосфену разом з іншими вождями патріотичної партії довелося бігти. Він сховався в храмі Посейдона на острові калавра. Наздогнавший його там македонські солдати хотіли вивести Демосфена силою, тоді він попросив часу написати лист друзям, взяв папірус, задумливо підніс до губ очеретяне перо і прикусив. Через кілька секунд він впав мертвим - в очереті був захований швидкодіючу отруту.

У літературній спадщині Демосфена (до нас дійшла 61 мова, але не всі, мабуть, є справжніми) саме політичні промови визначають його місце в історії грецького ораторського мистецтва. Вони сильно відрізняються від промов Ісократа. Так, наприклад, вступ у промовах Ісократа зазвичай розтягнуто, навпаки, оскільки промови Демосфена виголошувалися на животрепетні теми і оратор повинен був відразу ж привернути увагу, вступ у його промовах було здебільшого коротким і енергійним. Зазвичай воно містило якусь сентенцію (гномові), яка потім розвивалася на конкретному прикладі. Головною частиною промови Демосфена є розповідь-виклад суті справи. Будується він надзвичайно майстерно, все в ньому повно експресії та динаміки. Тут у наявності і палкі звернення до богів, до слухачів, до самої природи Аттики, і барвисті описи, і навіть уявний діалог з противником. Потік мовлення призупиняється так званими риторичними питаннями: «У чому ж причина?», «Що ж це насправді означає?» І т. п., що надає промови тон незвичайною щирості, в основі якої лежить справжня занепокоєність справою.

Демосфен широко застосовував стежки, зокрема метафору. Джерелом метафори нерідко виявляється мова палестри, гімнастичного стадіону. Дуже витончено використовується протиставлення, антитеза - наприклад коли порівнюється «століття нинішній і століття минулий». Застосовувався Демосфеном прийом уособлення здається незвичайним для сучасного читача: він полягає в тому, що неживі предмети або абстрактні поняття виступають як особи, що захищають плі спростовують доводи оратора. З'єднання синонімів у пари: «дивитеся і спостерігайте», «знайте і розумійте» - сприяло ритмічності і піднесеності складу. Ефектним прийомом, що зустрічається у Демосфена, є «фігура умовчання»: оратор свідомо замовчує про те, що він неодмінно повинен був би сказати по ходу викладу, і слухачі неминуче доповнюють його самі. Завдяки такому прийому потрібний оратору висновок зроблять самі слухачі, і він тим самим значно виграє в переконливості.