Умовне кольорове коло і тривимірна модель кольорового тіла

Спектральні кольори умовно можна розташувати по колу, де між червоним і фіолетовим кінцями спектра містяться групи пурпурних кольорів (для кола восьми квітів, Рис. 4, а). Якщо в центрі кола помістити білий колір, то по радіусах кола можна розташувати ступіні насиченості від 0 до 100%.

Кольори, розташовані в кожній чверті кола, називаються родинними, а кольору, розташовані діаметрально протилежно, називаються, контрастними.

Для художніх фарб основними кольорами є червоний, жовтий і блакитний. Складені кольори, наприклад, жовтогарячий, зелений, фіолетовий, виходять шляхом змішання основних кольорів (так називаний адитивний спосіб одержання кольорів).

При складанні конкретних кольорів фарб звичайно використовують не тільки кольорові пігменти, але також білі і чорні. Кольори фарб, складених з чистого пігменту і білого кольору, звичайно називають “чистими”. При значному разбіленні пігменту кольору здобувають білисоватий відтінок і стають так називаними пастельними кольорами. Якщо в складі фарби присутні чорний чи сірий кольори, то її колір сприймається як “приглушений”. Чим більше в складі фарби чорного чи сірого, тим більше приглушеним виявляється її колір. При цьому колір може змінитися настільки що одержує власну назву. Наприклад, при додаванні сірого кольору до складу жовтогарячого утвориться група нових кольорів – коричневих: контрастний – (550 червоний + 470 помаранчевий + <400 білий) нм, приглушений – жовтогарячий + сірий.

“Чисті” кольори звичайно сприймаються людиною як прості, на відміну від складних, одержуваних при складанні фарб із декількох кольорових пігментів у суміші з білим і чорним. Складні кольори мають більш високими естетичними властивостями в силу своєї новизни і незвичності. Для одночасної оцінки основних параметрів конкретних кольорів (кольорового тону, насиченості і світлоти) використовують тривимірну модель кольорового тіла (Рис. 4б).

У кольоровому тілі всі кольори розташовуються в умовному просторі в такий спосіб. Чорний і білий кольори, що знаходяться на нижньому і верхньому кінцях вертикальної ахроматичної осі, утворять градації (шкалу) ахроматичних кольорів. Чи перпендикулярно похило до центральної ахроматичної осі розташовується колірне коло, що складає спектральні кольори насиченістю 100%.

При прямуванні від хроматичних кольорів, що складають умовне кольорове коло до ахроматичної осі, насиченість конкретних квітів зменшується. При одночасному прямуванні уздовж вертикальної осі змінюються ступіні світлоти тих же кольорів.

Таким чином, основні параметри в кольоровому тілі можуть цілком точно визначити будь-який конкретний колір. Так, два кольори можуть розрізнятися між собою всіма трьома, двома чи тільки одним параметром. Наприклад, дві точки того самого кольорового тону і насиченості (точка А Рис. 4б) можуть мати різну світлоту (крапки А₁ і А₂), а дві точки різного кольорового тону (точки А и Б) можуть бути як рівної так і різної насиченості і світлоти.

Людина має настільки зроблений зоровий апарат, що вільно може розрізняти серед спектральних кольорів більш 120 відтінків по кольоровому тоні, більш 10 відтінків по насиченості кожного кольорового тону і більш 25 ступіней по світлості, а серед ахроматичних кольорів – до 300 відтінків.

Для точного визначення колірних тонів рекламні фірми і друкарні користаються «віялом кольорів» Пантона (Рис. 5, г). Система визначення кольорів Пантона використовується для друкованих фарб і калібровочних екранів. Вона містить у собі рецептури для одержання понад 1.000 кольорових тонів.

У 1905 році американський художник А.Х. Манзель створив першу систему класифікації кольорів (Рис. 5 в) відповідно до чутливості людського ока. Сьогодні «Простір кольорів Манзеля» насамперед використовують у США. За допомогою цієї системи визначаються кольори в залежності від кольорового тону, яскравості і насиченості. У Європі в даний час використовуються аналогічні системи кольорів, такі як система промислового стандарту “ФРГДИН“ і система Оствальда.