Особливості вибору місця розташування підприємства

Рішення про розміщення підприємств приймається на основі обліку ряду факторів, які необхідно враховувати як на макро- так і мікрорівнях. Ключовим питанням створення того чи іншого підприємства, природно, є попит, тобто об'єктивна потреба в цьому.

Розміщення поблизу ринку збуту товару чи послуги сприяє швидкому і своєчасному обслуговуванню. Це особливо важливо в бізнесі, пов'язаному з транспортуванням чи розподілом, тобто галузях, у яких доставка ресурсу замовникові є основним видом діяльності фірми. В інших сферах близькість до ринку може бути і неважливою. Там, де обслуговування потребує участі клієнта, розумна близь­кість необхідна. З іншого боку, банківські і фінансові послуги можна з успіхом робити по телефону чи через представників.

Наступними за важливістю питаннями, які необхідно виріши­ти, є наявність коштів і дислокація майбутнього підприємства. Вибір дислокації підприємства повинен здійснюватися на основі державних узагальнюючих розробок територіального аспекту індикативних (рекомендаційних) планів-прогнозів.

Найважливішим передпроектним документом є техніко-еко­номічні обґрунтування доцільності і господарської не­обхідності проектування і будівництва підприємств, що розробляються на підставі відомих принципів розміщення вироб­ництва: енергоємних, сировинних, трудомістких, споживчих та інших «розміщенських» факторів.

Детальніше на макрорівні розглядаються такі фактори:

- демографічні й економічні, що впливають на розмір і розвиток основних ринків збуту продукції;

- джерела і витрати з доставки сировини і матеріалів;

- кількість і якість трудових ресурсів;

- наявність достатньої кількості енергії і води;

- політична стабільність (країни, регіону);

- податкова політика і заохочення економічного розвитку;

- захист навколишнього середовища;

- вартість земельної ділянки і будівництва;

- умови проживання (клімат, система освіти, медичного обслуговування, культура, відпочинок, злочинність).

До основних факторів на мікрорівні відносяться:

- обмежувальні норми на розвиток, сумісність із об'єктами­ сусідами.

- розмір, конфігурація, рельєф та інші технічні аспекти площадки.

- наявність кращого транспорту.

- обсяг транспортних перевезень у клієнтів, під'їзди.

- наявність і вартість енергопостачання та інших послуг, у тому числі пожежної охорони і видалення відходів.

- зовнішній вигляд площадки (відповідає чи не відповідає характеру підприємства).

- близькість до житлових масивів та інших об'єктів, необхідних для працівників.

- місце розташування конкурентів, особливо підприємств роздрібної торгівлі чи з надання послуг.

Зупинимося докладніше на деяких найважливіших з названих факторів.

Для багатьох підприємств при вирішенні питання про місце розташування домінуючим часто виявляється який-небудь один фактор, що й вирішить питання дислокації підприємства. При на­явності декількох рівнозначних за важливістю факторів застосову­ють різні існуючі методи вибору, наприклад, матрицю рішень (пла­тіжну матрицю) чи методи бальних оцінок, експертний аналіз.

Сировина і матеріали. Якщо у виробництві використо­вується велика кількість громіздких чи об'ємних матеріалів, має сенс подумати про розміщення заводу поблизу їх джерела, наприклад, вироблення цукру з цукрового буряка і та ін. Проте на практиці таке обмеження рідко коли виявляється дійсно серйозним і, як правило, приймається до уваги в останню чергу.

Трудові ресурси. Джерело робочої сили, що має необхідні на­вички чи, як мінімум, готове до навчання, безсумнівно, є істотною передумовою для успіху бізнесу. Робітників, звичайно, можна за­везти, як це робиться у великомасштабних будівельних проектах, де місце будівництва вибирати не доводиться, проте місцеве дже­рело робочої сили завжди обходиться дешевше і легше в уп­равлінні. Витрати на оплату праці часто є визначальним фактором при ухваленні рішення про розташування підприємства.

Однак наявність дешевої робочої сили у великих кількостях швидко приводить до індустріалізації країни, що підвищує її до­бробут і, як наслідок, підвищені вимоги населення, так що ця можливість існує недовго. У сфері оброблення інформації, де важливі ефективні телекомунікації, наявність придатної робочої сили є домінуючим фактором у виборі місця.

Транспорт. У виробництві й оптовій торгівлі велике значен­ня має транспортування матеріалів і товарів. Насамперед не­обхідно вибрати спосіб перевезення. Якщо це залізничний, вод­ний чи повітряний транспорт, то цим і буде визначатися місце роз­ташування. Використання автомобільного транспорту дає велику гнучкість, і все-таки необхідно, щоб завод чи склад знаходився поблизу перетину великих автодоріг. У роздрібній торгівлі важлива доступність для покупців, що, знову ж, звичайно означає доступність для автотранспорту. Якщо передба­чається, що покупець може мати машину, потрібно передбачити достатнє місце для паркування. Якщо ж велика частина клієнтів користуватиметься суспільним транспортом, то розміщувати за­клад треба в районах із зручним транспортним обслуговуванням. Можливо, звичайно, що великий попит змусить транспортні ком­панії відкрити нову транспортну зупинку поруч з місцем розміщення підприємства чи місця роздрібної торгівлі.

Інфраструктура. Доступність доріг, послуг і тощо, залежать від масштабів підприємства. Маленькому підприємству (фасування, виробництво олії і т.д.) досить буде місця у вже існуючому промисловому районі. Великому підприємству, наприклад, новому цукровому заводу, достатньо буде рівного пустиря, а допоміжні послуги компанія сформує і за свій рахунок.

Технічна підтримка. Комерційні заклади прагнуть бути ближче до людей і один до одного. Ще на середньовічних ринках схожі товари продавалися разом, те ж саме відбувається й зараз. Оскільки, якщо відкрити магазин десь поза улюбленою дорогою покупців, його, цілком можливо, і не знайдуть.

Політика. Влада найчастіше стимулює організації розміщуватися в конкретних областях. Як правило, ці стимули носять фінансовий характер: гранти, суб­сидії на нерухомість і т.д.

Нерідко ці фактори суперечать один одному. Наприклад, те, що зручно для виробників, може не підходити для робітників; зручне роз­ташування для працівників і транспортування може виявитися до­рожчим від варіанту, підтриманого вигідними субсидіями. В остаточ­ному підсумку складається невеликий список доступних варіантів розташування підприємства і кожний з них оцінюється за відповідністю кри­теріям. Там, де можна оцінити все у фінансовому вираженні, рішен­ня приймається відносно просто, однак частіше потрібне суб'єктив­не судження. Якщо необхідно швидко переміститися на нове місце, то основним фактором може стати наявність такого.

Планування організаційної структури виробничих потужностей

У сфері виробництві подібних суперечностей на розташування не вини­кає, оскільки продукція все одно доставляється покупцеві. Тому у виробника є вибір: одне велике підприємство чи кілька дрібних. В останньому випадку необхідно вирішити, як розділити роботу між об'єктами. Можливі такі варіанти дій:

1. Кожне підприємство може виконувати весь спектр операцій за всією номенклатурою продуктів. Це часто робиться для подо­лання торгових обмежень (наприклад, виробництво продукту переробки та його фасування, або додаткові стадії обробки), і за­лежать від пропорції загальної вартості на території країни.

2. Різним підприємствам можна доручити випуск окремих про­дуктів чи груп продуктів. Виробник продуктів харчування може випускати морозиво на одному заводі, а ковбасу - на іншому.

3. Різні підприємства можуть мати різні технологічні процеси. Про це можна зробити висновок на прикладі виготовлення про­дуктів, як у випадку з морозивом і ковбасою. Ці технологічні процеси застосовуються і підприємствами, що випускають тільки один продукт.

Головна перевага зосередження всієї роботи в одному місціполягає в ефекті масштабу. Порівняно з будь-яким іншим варіан­том розміщення в даному випадку потрібна значно менша інфра­структура для підтримки діяльності. Не потрібно дублювати такі функції, як робота з кадрами, закупівлі, складування, технічне за­безпечення і т.д. Централізація закупівель і постачань дає можливість домогтися від постачальників вигідніших умов.

Порівняно з виробництвом усієї номенклатури продукції на кожному з декількох заводів централізоване розміщення допускає збільшення розмірів партій, а значить і нижчі витрати на підго­товку виробництва.

Якщо порівнювати централізоване розміщення з розподілом виробництва тієї самої номенклатури виробів за декількома заво­дами, то воно має більшу гнучкість, оскільки переключити потуж­ності, що простоюють, з виробництва одного продукту на інший простіше, коли вони усі виготовляються на тому самому місці. Крім цього, централізація має менше проблем і витрат у зв'язку з транспортуванням і в принципі більш надійна. Спрощуються і знову ж стають надійнішими комунікації і коорди­нація діяльності, хоч, можливо, це вже другорядні фактори.

Ще один довід на користь випуску всього асортименту продук­ції на окремих підприємствах полягає в тому, що дрібними завода­ми простіше й ефективніше управляти. В усякому випадку, ефект масштабу досягається далеко не завжди, при перевищенні певної величини підприємства проблеми починають переважувати вигоди.

Децентралізована (розподілена) структура також робить ор­ганізацію менш вразливою для політичних, індустріальних і навіть природних сил. Підвищується і гнучкість - у тому зна­ченні, що закрити один маленький завод простіше, ніж перма­нентно скоротити обсяг випуску одного великого. Крім того, стає простіше експериментувати з новими методами роботи.

Ще більш обґрунтованою виглядає децентралізація за принци­пом окремих продуктових груп. Переваги простоти управління за рахунок меншого розміру підприємства стають більш очевидними завдяки виробництву меншої номенклатури виробів. Якщо для ви­готовлення різних груп товарів потрібні різні технологічні проце­си, така структура стає тим більше кращою, оскільки розміщення всіх процесів під одним дахом ніяких додаткових переваг не має.

Основним індикатором потреби в розподіленій структурі є масштаб виробництва. Разові, замовлені роботи і потокове вироб­ництво, як правило, виявляються несумісними, оскільки викори­стовують різну технологію, мають потребу в різній робочій силі й окремих принципах управління. Організаціям, що роблять свій товар для ринків із змінним попитом та на замовлення, рекомен­дується саме така схема розподілу потужностей.

Децентралізація за стадіями технологічного процесу також спрощує завдання локального керівництва: управляти легше об'єктом, що не тільки менший, але й сконцентрований на одно­му процесі чи технології. У цьому випадку також можна розміс­тити підприємство поблизу відповідних джерел чи сфери обслу­говування не на шкоду іншим аспектам. Звичайно така схема застосовується тільки великомасштабними виробниками обмеже­ного спектра продукції.

Децентралізоване виробництво висуває підвищені вимоги до систем комунікацій і контролю, яких централізація, принаймні теоретично, дозволяє уникнути. Там, де необхідна координація роботи окремих об'єктів (наприклад, при розподілі за стадіями технологічного процесу), помилка в комунікаціях може мати катастрофічні наслідки. Але навіть коли виробничі об'єкти незалежні, відмовитися від централізованого контролю неможливо.