Орфоепія та акцентуація (вимова голосних та приголосних звуків, наголос, інтонування)

Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літературної вимови, називається орфоепією (від гр. orthos – правильний, рівний і epos – мова, слово). Орфоепічні норми СУЛМ склалися на основі вимови, властивої центральним українським говорам – полтавським і київським. Досить часто в усному мовленні спостерігаються відхилення від орфоепічних норм, що пояснюється впливом діалектів, а також впливом правопису на вимову в тих випадках, коли слово вимовляється не так, як пишеться.

1. Під наголосом усі голосні звуки звучать чітко, відповідно до написання, крім того, голосні [а], [і], [у] в ненаголошеній позиції також вимовляються чітко.

2. [о] - [о^у] – зозуля, голубка;

3. [е] - [е^и], [и^е] – весна, село;

[и] - [и^е], [е^и].

4. У приголосних вимова здебільшого відповідає написанню.

Послідовно зберігається дзвінкість в кінці слова: сторож, хліб, дуб.

Дзвінка вимова приголосних перед глухим в середині слова: голубка, стежка.

Виняток: кігті, нігті, легко, дігтяр.

5. Приголосні [ ж ], [ ч ], [ ш ], [ дж ], [ щ ] вимовляються завжди твердо.

Тільки перед [ і ] та при подовженні вони можуть бути напівпом’якшеними.

6. Якщо дзвінкі приголосні всередині слова перед глухими зберігають свою вимову, то глухі перед дзвінкими уподібнюються до наступного звука і вимовляються дзвінко: боротьба, просьба.

7. Прийменник і префікс з перед голосними послідовно оглушується: з тобою, схитнувся.

8. Префікси роз-, без-, через - мають паралельну вимову.

9. Губні завжди вимовляються твердо.

[ В ] ніколи не уподібнюється до [ ф ].

Найголовніша вимога – збереження милозвучності української мови. Ця вимога зумовлює чергування префіксів в – у, сполучників і – й, прийменників у – в – уві, з – зі – із, часток би – б, же – ж та ін.

10. Чергування у – в відбувається як у префіксах, так і в прийменниках.

У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) між приголосними;

б) на початку речення перед приголосним;

в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в, ф, а також перед буквосполученнями льв, св, сф, тв, хв тощо;

г) після паузи.

В вживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними;

б) на початку речення перед голосним.

Після голосного перед приголосним залежно від темпу, ритму мови, уживається і у, і в.

11. Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у – в.

І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, а саме:

а) між приголосними;

б) перед йотованими (й, я, ю, є, ї);

в) після паузи;

г) на початку речення;

д) при зіставленні понять (війна і мир, добро і зло).

Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними;

б) після голосного перед приголосним.

12. Варіанти прийменника з – із – зі (зрідка зо) чергуються на тій самій підставі, що й в – у, і – й. З уживається:

а) перед голосним початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова;

б) перед приголосним (крім с, ш), рідше – сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним;

в) на початку речення чи після паузи.

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі:

а) варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц. ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними);

б) зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т.ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова;

в) прийменник зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: працював зо три дні; може виступати й при займеннику мною: зі мною.

Орфоепічна норма, що регулює використання фрикативного г (голос) та проривного ґ (ґанок), яка була вилучена з української абетки в 1933 році:

а) у всіх грецизмах, якими є слова з компонентами гео-, гетеро-, гігро-, гідро-, гіпер-, гіпо-, геліо-, голо-, гомо-, граф-, лог- пишемо й вимовляємо г: гідродинаміка, гіпертонія, геліотерапія, логопедія, голографія тощо. У давно засвоєних словах з інших мов також слід уживати г: газета, гвардія, генерал, геній, градус.

б) у новіших запозиченнях з латинської та інших мов (крім грецької) г вживається на місці h, а ґ на місці g:

ґатунок (hattung), ґільйотина (guillotine), ґума (gumma), але гумус (humus), гуманізм (humanus), Гайдн (Haydn).

Особливу увагу слід звертати на слова, де є обидва звуки: Геґель (Hegel), Гюґо (Hugo).

В українській мові літерою х відтворюється, зазвичай, іншомовна фонема ch: Фридрих (Friedrich), Халдея (Chaldaea). Фонему h слід передавати через г: Ганс, Гофман, Йоганнесбург і под.