Форми існування національної мови: літературна мова, мова фольклору, діалекти соціальні та територіальні

Українська мова за професійним спрямуванням

Лекція

Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови української нації

План

1. Форми існування національної мови: літературна мова, діалекти соціальні та територіальні.

2. Поняття норми літературної мови. Варіантність мовної норми.

3. Орфоепія та акцентуація (вимова голосних та приголосних звуків, наголос, інтонування).

4. Графічні норми СУЛМ.

5. Нормативність літературної мови в лексиці. Інтерференція мов.

6. Морфологічні норми української літературної мови.

7. Синтаксична унормованість української літературної мови.

8. Фразеологічні норми української літературної мови.

9. Стилістичні норми СУЛМ.

10. Орфографічні норми СУЛМ.

11. Пунктуаційні норми СУЛМ.

Рекомендована література:

1. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. – Львів: Світ, 2003.

2. Волкотруб Г.Й. Практична стилістика української мови: Навчальний посібник. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – 256 с.

3. Дудик П.С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2005. – 368 с.

4. Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько; За ред. Л.І. Мацько. 2-ге вид., випр. – К.: Вища шк., 2005. – 462 с.

5. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. – К., 1993.

6. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доповн. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248 с.

7. Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 88 с.

Форми існування національної мови: літературна мова, мова фольклору, діалекти соціальні та територіальні.

Національна мова є засобом писемного і усного спілкування нації. Це категорія історична, яка складається в період розвитку народності в нації, успадковує структуру мови народності. Вона загальнонародна, охоплює всі мовні засоби спілкування людин – і літературну мову, і територіальні діалекти.

Українська національна мова існує у двох формах:

Ø СУЛМ (вища форма);

Ø територіальні діалекти (нижча форма).

Для стилістики під загальнонародною мовою розуміємо сукупність усіх граматичних форм, слів, усіх особливостей вимови і наголосу людей, що користуються українською мовою як рідною.

Потреба ефективного та ефектного спілкування стимулює мовців до творчого осмислення мови, до пошуку все точніших і виразніших мовних засобів. У результаті із загальнонародної мови витворюється відшліфований варіант – літературна мова.

Літературна мова – це вища форма загальнонародної національної мови, яка характеризується унормованою граматичною організацією, розвиненою системою стилів, що обслуговує різні сфери суспільної діяльності людей.

Українська літературна мова сформувалась на базі середньо-наддніпрянських говорів (полтавсько-київських) південно-східного наріччя.

Вважають, що зачинателем української літературної мови був І.П.Котляревський – автор 1-их українських великих художніх творів (“Енеїда” 1798р., “Наталка-полтавка”, “Москаль-чарівник”). Він першим використав народно-розмовні багатства полтавських говорів та фольклору.

Основоположником української літературної мови по праву вважають Т.Г.Шевченка.

Літературна мова є складовою частиною національної мови народу.

Національна мова – це засіб спілкування певної нації.

Найістотніші ознаки літературної мови:

Ø наддіалектна загальнонаціональна форма існування;

Ø поліфункціональність;

Ø стилістична диференціація;

Ø наявність загальноприйнятих і кодифікованих норм.

Кодифікація норм – це фіксація різнотипних норм літературної мови, здійснювана насамперед фахівцями. Кодифіковані норми фіксуються у правописі, підручниках і посібниках з української мови, словниках і довідниках. Кодифікація – це визначення і опис правил вимови, письма, словотворення і слововживання, побудови речень і тексту.

Інтерференція мов – накладання однієї мови на іншу, коли норми однієї мови перекладаються на іншу.