Мистецтвом

Важко переоцінити значення образотворчого мистецт­ва в житті дитини. Психологічними дослідженнями (П. П. Блонський, Л. С. Виготський, Л. С. Рубінштейн) доведено, що дітям дошкільного віку доступне естетич­но-художнє сприймання творів образотворчого мистецт­ва, старші дошкільники здатні й естетично оцінити ху­дожній твір (картину, скульптури), висловити своє став­лення до нього.

Як засвідчують дослідження (Є. Фльорина, М. Д. їва- шиніна, Н. М. Зубарєва, В. Єзикєєва та ін.), дошкіль­никам доступне сприймання пейзажних та сюжетних кар­тин, портретів, натюрмортів, скульптури та графіки.

Образотворче мистецтво — це відображення реальної дійсності художником у художніх образах і вираження свого ставлення до життя засобами форми, кольору, ком­позиції.

У роботі з дітьми дошкільного віку найширше використовують живопис. Живопис може бути кількох видів: станковий, театрально-декораційний, мініатюри.

Художні картини належать до станкового живопису. У роботі з дітьми використовують переважно репродук­ції з художніх картин.

Репродукція — це відтворення оригіналу картини в багатьох екземплярах друкарським способом. Репродук­ції продаються у вигляді плакатів, в альбомах, листів­ках. їх вміщують вкладками-ілюстраціями до журналів. Репродукції наклеюють на картон, вставляють у рами.

У ході ознайомлення дітей з репродукціями худож­ніх картин розв’язуються такі завдання: 1) формування здібності художнього бачення картини, цілісності сприй­мання її змісту; 2) розвиток естетичних почуттів та уяв­лень; 3) виховання естетичних оцінок; 4) виховання ін­тересу та поваги до національного мистецтва.

Художнє цілісне сприймання картини — це вміння сприймати засоби виразності (колір, світло, малюнок, перспективу, композицію, симетрію), в єдності бачити художній образ.

Розглянемо художні засоби виразності картини.

Малюнок — основа реалістичного зображення дійс­ності, він окреслює форми зображуваного предмета, на­дає живописному образові структурної чіткості, ясності. Малюнок створюють з допомогою ліній та контуру. Лі­нія — це рух пензля, що виявляє форму предмета. Кон­тур — краї форми, що відділяє її від середовища, ото­чення.

Колір — найголовніший виражальний засіб живопису. Він допомагає передати барвистість навколишнього. Кож­ний художник використовує свою гаму кольорів, прита­манну певній картині, тобто він створює її колорит — узгодженість гармонії кольорів, кольорової гами.

Кожний художник по-своєму вирішує чергування світ­ла, передає освітлення картини, об’ємність зображеного, повітря, простір; у кожного свій характер світлотіні. Є картини, виконані у світлих тонах, є — у темних або у рівномірному розподілі світлотіні.

Композиція — це створення, складання, розміщення в часі і просторі основних структурних одиниць твору згідно із задумом художника й реальною дійсністю. Ком­позиція включає такі поняття: формат, перспектива, ди­наміка.

Формат — це розмір і положення полотна: квадрат­ний, прямокутний, овальний, вертикальний чи горизон­тальний.

Перспектива — це засіб зображення об’ємних пред­метів реальної дійсності, що характеризується тривимір­ністю на площині. Вона дозволяє передати глибину.

Перспектива буває лінійною і повітряною. Лінійна передає простір за допомогою ліній (фронтально чи діаго­нально).

Повітряна перспектива передає забарвлення предме­тів і явищ залежно від їх віддалення у просторі. За зако­нами дії перспективи, чим далі знаходиться предмет, тим він здається меншим, предмети втрачають кількість ко­льорів, контурів, а близько розташовані стають контрастнішими. Паралельні лінії, віддаляючись від нас, посту­пово наближаються і нарешті сходяться.

Динаміка — це ритм картини, повторення ліній, ко­льорів.

Картини живопису поділяються на кілька жанрів: іс­торичний — зображує події минулого, історію країни; ба­тальний — передає воєнні мотиви, бої, битви, паради; билинний, міфологічний — передає зміст казок, билин, легенд, переказів; жанровий, побутовий—передає життя людей; пейзажний — передає красу рідної природи; морський пейзаж — жанр марини (мариністи); портрет­ний — зображує людей; анімалістичний — тварин; у на­тюрморті зображуються овочі, фрукти, квіти, гриби, за­бита дичина.

Кожний жанр живопису потребує відповідної мето­дики ознайомлення дітей з художніми засобами вираз­ності.

Якщо де пейзажні картини, слід звернути увагу, на якому тлі художник передає образи природи, яка кольо­рова гама переважає, звернути увагу на перспективу, барвистість та чарівність рідної природи.

Специфікою картин побутового жанру є наявність сюжету, тому їх ще називають сюжетними картинами; обов’язкова наявність діючих осіб (дорослі, діти, звичне побутове оточення, праця). Під час розгляду картин цього жанру варто звернути увагу на композицію карти­ни, її динаміку, перспективу, кольорову гаму; внутрішній стан та настрій героїв, загальний настрій картини.

Портретний живопис зображує людей: це діти, жінки, чоловіки, іноді з якимись предметами (віяло, бінокль, фрукти, квіти, книга тощо). Розглядаючи портрети, не­обхідно звернути увагу на кольорову гаму тла, обличчя (вираз очей, міміку) — веселе, задумливе, спокійне, іро­нічний погляд, примружені очі, байдуже, стурбоване то­що; на позу, жести, рухи чи дії людини; внутрішній стан людини; її зовнішність (одяг, взуття, якість деталі).

Натюрморт — слово іншомовного походження, озна­чає «мертва натура» (з французької) або «тихе життя» (з німецької). Увагу дітей звертають на колір тла, цент­ральні образи (квіти, фрукти, ягоди, гриби), на чому (чи в чому) зобразив їх художник, їх кольорову гаму, світло­тінь, перспективу (прозорість скла, холод металу).

У дитячому садку дітей знайомлять з репродукціями картин художників-класиків із світовим ім’ям; з карти­нами українських художників, як класиків, так і сучас­них; з творчістю художників-митців свого регіону.

Далі йтиме мова про українське національне мистец­тво.

Зміст ознайомлення дітей з національним мистецтвом у дитячому садку див. у програмах ^[111] .

Які ж методичні прийоми ознайомлення дітей з жи­вописом використовує вихователь?

Розповідь вихователя — художньо-образна передача змісту картини. Щоб скласти таку розповідь, вихователь повинен прочитати відповідну літературу, ознайомитися з життям художника, його картинами. Наприклад, роз­повідь вихователя до картини А. І. Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі».

«Художник Архип Іванович Кушджі дуже любив при­роду, любив і нашу річку Дніпро. Подивіться на зачаро­ваний Дніпро при місячному сяйві. В бездонній глибині неба урочисто пливе повний місяць, розливає навколо се­бе фантастичне світло. Ось воно досягає води. Зеленувата стрічка тихої води іскрить, тремтить, фосфорує, зачаро­вує. Все навкруги сповнене цим чудовим сяйвом, котре випромінює сріблястий місячний диск. Чарівник місяць визирнув із-за легких пухнастих хмар. Він наповнює мі­сячним світлом все навколишнє. Все сповнене поетичного очарування: і темний передній берег Дніпра, і хатинки з мерехтливими вогниками у вікнах, і самотній млин, йо­го чорний силует вимальовується над зеленою перелив­частою дніпровською гладдю. Послухайте, яка тиша! Все принишкло навкруги, неначе зачароване пишністю й урочистістю моменту. І небо, і річка, і берег — все дихає в єдиному, повному згоди ритмі — у вечірньому сяйві над Дніпром. Хочеться пригадати слова письменника М. Го­голя: «...Дивний Дніпро у тиху погоду, коли вільно і ла­гідно несе крізь ліси і гори повні води свої. Дивишся і не знаєш, плине чи не плине його велична широчінь, і уявляється, ніби весь він вилитий зі скла, і ніби блакит­ний дзеркальний шлях, без міри широкий, без кінця дов­гий, біжить і в’ється по зеленому світу».

Художник підібрав контрастні фарби — темні і зо­лотаві, примусив фарби блискотіти, а колір світитися, як світиться і блищить він на широкому придніпровсь­кому просторі в тиху українську ніч під високим міся­цем».

Далі вихователь ставить до дітей запитання за зміс­том картини, спрямовані на з’ясування змісту та засобів виразності. Наприклад, до картини П. Левченка «Глухо­мань» вихователь складає такі запитання: Яку пору року зображено на картині? Чому ви так думаєте? Який колір переважає у картині? Який це може бути місяць зими? Чому? А яка ж місцевість зображена на картині? Це су­часні хати? Що ще в картині нагадує нам про те, що це глухе село в далекому минулому? Яким кольором зобра­жено хати (паркан, дорогу, віз)?

Вдалий прийом у роботі з пейзажними картинами — «уявлювана ситуація», «уявлювані подорожі у світ кар­тини». «Діти, уявіть собі, що ви увійшли до цього лісу або сидите на цьому березі річки. Що б ви побачили, що б ви почули? Розкажіть».

Поєднання читання художнього твору та розглядан­ня картини. Так, міським дітям не зовсім зрозумілою бу­де картина Т. Яблонської «Хліб». Вихователька спочатку читає оповідання В. Чухліб «На току».

— Як добре, що мама взяла Тарасика на тік! Тут цілі гори пашні. Зранку до ночі гудуть машини. Одні пашню віють, другі в комору подають, у засіки. А пашні не меншає, бо з поля її підвозять і підвозять. Чи й місця для неї на току вистачить?

Поналітало на тік горобців зграями. От ледацюги! На готовеньке зазіхають... Тарасик узяв біля комори міт­лу і ну воювати з нальотчиками.

— Ось і тобі робота знайшлася,— підморгнув комір™ ник дядько Остап. — Правильно, хліб треба оберігати як найкоштовніший скарб.

Так усі й працювали на току, кожен робив своє діло.

Коли це з-за саду посунула на село величезна чорна хмара. Люди кинулися до брезенту, що лежав біля ко­мори, й потягли його до зерна. Вітер люто шарпав його з рук, ось-ось вирве і понесе світ за очі.

Тарасик теж учепився в брезент і тримав щосили.

Нарешті зерно накрили, і Тарасик з дядьком Остапом попривалювали брезент камінням, щоб вітер країв не відгортав.

Дощ полив як з відра. Та збіжжю не міг заподіяти ніякої шкоди».

Потім вихователька показує картину «Хліб», разом аналізують засоби виразності цієї картини.

Якщо доведеться розглядати кілька картин на одну тему, скажімо, «Осінь», різних художників, то до кожної з них доцільно дібрати відповідний уривок з вірша, який би відобразив зміст картини. По цьому аналізують ху­дожні засоби картини та її зміст, зіставляючи з рядка­ми вірша. Для підсилення естетичної насолоди від сприй­мання картини її розглядання супроводжують музикою. Наприклад, розглядання картини С. Ф. Шишка «Осінь» можна розпочати із загадки про осінь: «Невидимка хо­дить в гаї, всі дерева роздягає». Діти відгадують, хто ж ця невидимка. Потім вихователька показує картину й розповідає її зміст: «Осінь над Дніпром-Славутичем». Дніпровські круті схили, на схилах — тоненькі молоді топольки у святковому осінньому вбранні жовто-золотис­того, світло- та темно-зеленого листя. Тихо. Вдалині — голубий простір Дніпра. Голуба вода зливається з голу­бим небом».

Якщо заняття проводиться з дітьми, які мешкають у містах чи селищах, розташованих на берегах Дніпра, ді­ти пригадують, що бачили вони під час екскурсії.

Вихователька коротко розповідає про життя худож­ника. Читає вірш Н. Приходька «Жовтень». Далі прово­дить порівняльну бесіду за картиною та змістом вірша. В ході бесіди використовують уривки з інших віршів (Я. Щоголіва «Осінь», М. Рильського «Осінь» та ін.). Запитує, який настрій передає картина, чому складаєть­ся таке враження, які фарби переважають в картині, чому. Діти слухають музику П. І. Чайковського з циклу «Пори року» про осінь.

Наводимо для вихователя довідковий матеріал про українських художників.

Трутовський Костянтин Олександрович (1826—1893)— український художник. Дитинство його минуло на Харківщині, серед чарівної природи. У мистецьких полотнах відтворив мотиви українських, національних звичаїв, обрядів, традицій. Дітей обов’язково потрібно ознайомити з картиною «Одягають вінок» (1877). її роз­глядають після серії занять ознайомлення дітей з укра­їнськими народними символами, національним одягом, вінком, інтер’єром старовинного українського села. На картині «Одягають вінок» ^[112] дія відбувається на зеленому подвір’ї, біля селянської хати. У центрі композиції — симпатична дівчина, що зручно вмостилася на великому пні. Вона вбралась у яскраву спідницю і святкову сорочку з рясним намистом. Старша сестра прикрашає її голів­ку віночком з пишних квітів і зеленого листя. Робить во­на це з ніжністю і лагідною посмішкою, до того ж ста­ранно, як важливу справу. Із серйозною повагою спосте­рігає за тим, що відбувається, братик чи товариш дівчинки. А вона аж зашарілася, тамуючи радість від обнови, яка є символом певного ступеня дорослості та отакої уваги до своєї особи. Трохи пишаючись і сором­лячись одночасно, дівча торкається рукою намиста, ніби перевіряючи, чи на місці воно. Художник вдало підмітив цей жест — характерний для дівчаток, яким одягали не­звичну прикрасу, і відтворив його так точно, ніби плівка фотографа. У цьому виявилася динамічність, властива творчій манері К. О. Трутовського. Пози й обличчя пер­сонажів зображено у русі — вихоплено одну мить з про­цесу прибирання. Здається, відведеш погляд, і все змі­ниться: поверне голівку дівчина, або старша сестра пі­дійде з іншого боку, чи переступить з ноги на ногу хлоп­чик.

Картина пройнята поетичним ліризмом, інтересом і по­вагою художника до народних звичаїв і традицій.

Ознайомлюючи з твором дошкільнят, зверніть їхню увагу на святковий настрій персонажів, на ставлення хлопчика і старшої сестри до молодшої та її інтересів. Нехай малята уважно розглянуть сповнене теплоти і ніж­ності обличчя старшої сестри, розкажуть, у кого із своїх близьких бачили вони такий вираз і до кого самі став­ляться з турботою і добротою. Можна обговорити психо­логічний стан дівчинки. Він буде особливо зрозумілий дівчаткам, які пригадають, як їх самих прибирали до свята.

Розглядаючи майстерно зображені деталі, варто на­гадати дітям, що такий одяг носили раніше українські дівчата і жінки, порівняти із сучасним національним одягом.

Композиція сповнена тепла і світла — щедре літо у розпалі. Нехай малята самі відзначать це і пояснять, за якими ознаками вони визначили пору року. Говорячи про сонце, запропонуйте дітям здогадатися, звідки падає йо­го світло, запитайте, високо воно в небі чи низенько, і ра­зом дійдіть висновку, що дія відбувається ввечері.

Тепер можна і пофантазувати: вечір, усі справи по господарству закінчено, хочеться і розважитись. Сестри гарно вбралися. Можливо, вони підуть зараз на моріжок, де разом з іншими водитимуть хороводи, співатимуть пісні. А може, збираються на якесь свято... Яке?

Допомагаючи дітям скласти таку розповідь, дорослі поділяться своїми знаннями про народні традиції і свята, спогадами з власного дитинства.

У ході заняття використовують вірші та пісні про ві­ночок, можна прочитати уривок з оповідання О. Волосюк «Віночок».

Видатний український художник Микола Корнилович Пимоненко (1862—1912) відомий світові як майстер побутового живопису. Життя народу стало провідною темою його творчості, а образи простих людей — улюбле­ними. Надзвичайно правдиво і разом з тим поетично від­творював митець будні й свята села, мешканців міста їхні звичаї та обряди.

Народився майбутній художник 9 березня 1862 р. у передмісті Києва. Зростаючи на лоні мальовничої природи, спостерігаючи життя ремісників, садівників, город­ників, хлопчик змалку відчув потяг до відтворення своїх вражень у малюнках. Батько Миколки — іконописець, різьбяр — був його першим учителем: залучав до розпису і виготовлення іконостасів, малювання ікон.

Талановитий художник мріяв про серйозне навчання, Та не було в сім’ї коштів на художню школу, і батько віддав сина до іконописної майстерні.

Блискуче закінчивши її, М. К. Пимоненко у 1882 р. вступає до петербурзької Академії мистецтв. Хоч нав­чався легко та успішно, проте хвороба легенів змусила його повернутися через два роки до Києва. Тут він почи­нає викладати у школі М. І. Мурашка, багато і натхненно малює, бере участь у виставках.

Наполегливі пошуки власного обличчя митця визна­чили наприкінці 80-х рр. XIX ст. реалістично-демократич­не спрямування і провідну тему його творчості — життя українського села. М. К. Пимоненко любив і знав свій народ, захоплювався його мудрістю і талановитістю. Він правдиво зображував українські народні обряди, яскраві ярмарки, весілля, оспівував красу людини праці, почут­тя юних. У картинах «Ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «У хаті», «Свати» та інших вражає етногра­фічна точність, з якою живописець відтворив деталі по­буту селян, інтер’єр хатини, українські народні звичаї. Естетичний побут і духовний ідеал свого трудового люду надзвичайно талановито втілено в узагальнених портре­тах українських селян («Молодиця», «Орач», «Збирання сіна на Україні» тощо).

Зосередження на етнопобутовій тематиці мало особли­во прогресивне значення у часи, коли народ України за­знавав від царського уряду соціального та національного гноблення.

Картина М. К. Пимоненка «Ворожіння» відтворює один із народних звичаїв, органічно вплетений у цикл зи­мових свят. Дванадцять днів від Різдва до Хрещення називалися святками і відзначалися різноманітними обрядами у кожному селі, у кожній родині. Цей період вва­жався священним, а дії різних обрядів такими, що гаран­тують добробут, щастя сім’ї, здоров’я її членів на цілий рік, а то й на все життя. У святки майже всі вдавалися до ворожіння на різних предметах, прагнучи дізнатися, чого чекати у новому році (врожаю, радості чи будь-якої біди).

Молодих дівчат найбільше турбувала проблема шлю­бу, адже він переважно визначав жіночу долю. Наймагічнішою вважали новорічну ніч, в яку відбуваються різ­ні дива, навіть небо розкривається і Бог чує прохання людей.

Симпатичні дівчата, зображені на картині М. К. Пимоненка, ворожать на воску. Дітям варто розповісти, а при можливості й показати, як плавили віск у ложці над вогнем і наливали у холодну воду (миску з водою і лож­ку малята помітять на ослоні). Застиглу грудку диво­вижної форми виймали і тримали перед свічкою так, щоб на стіну падала тінь. Розглядаючи її обриси, гадаючи, на що вони схожі, дівчата намагалися одержати відпо­відь на запитання: чи буде шлюб у цьому році? хто буде нареченим? та ін.

їхні обличчя радісно схвильовані, сповнені віри в про­рочу силу ворожіння, оченята горять цікавістю і надією на хороше. Трохи більше зосереджена і замислена дів­чинка з воском у руках, адже саме її долю вони зараз розгадують. Композиція картини, її колорит, гра світла, тіней доносять до нас атмосферу таємничості. Хоча у напівтемряві дівчата лише освітлені, тепла жовтувато-червона гама кольорів створює радісний настрій. Його підтримують і елементи їхнього одягу (різнобарвні низки намиста, білі вишиті сорочки). Розглядаючи їх з малятами, розкажіть їм, що кожна сільська дівчина сама ви­шивала своє вбрання, рушники, скатірки тощо.

Глибше зрозуміти малятам особливий психологічний стан персонажів картини, так майстерно переданий ху­дожником, допоможе гра в тіні. Для цього підійдуть різ­номанітні предмети, форму яких можна змінювати: шма­ток пластиліну, зібганий папір, тканина, пальці рук тощо. Спрямовуючи тіні від них на стіну, пофантазуйте разом з дітьми, допоможіть їм пізнати Діда Мороза чи веселого лісовичка, химерне чудовисько або зайчика-пострибайчика, а впізнавши, наділити їх характером, голосом, тобто розповісти зимову казку.

Український живописець Микола Іванович Івасюк(1865—1930) народився в Чернівецькій області. Працю­вав у Львові, Києві. У Чернівцях організував першу художню школу для дітей.

М. Івасюк — автор ліричних жанрових полотен за мотивами козацького фольклору та українських народних пісень «Біля криниці», «Мати», «Весна», «Поцілунок», «Вечір», «Відпочинок», «Жнива».

Картина «Мати» (1908) випромінює тепло і спокій. На шовковій травиці, серед квітів і метеликів щаслива мати годує немовля. Мати вдягнена у національне укра­їнське вбрання: червону картату запаску, сорочку-вишиванку, намисто, червону хустку. Все це залите лагідним сонцем на свіжому тлі зелені та соняхів. Образ українсь­кої жінки-матері з дитиною створює радісний святковий настрій. Неподалік — дівчинка, старшенька донька, з бу­кетом квітів, милується ними.

Розглядаючи картину з дітьми, слід звернути увагу на тло картини — світле, зелено-жовто-блакитне; веселий колорит, тепла кольорова гама: квіти, жовті соняхи, зе­лена травиця, блакитна синь неба. Центральною фігурою є молода мати з немовлям. Обличчя жінки усміхнене, ра­дісне, звернене до дитини.

Немовля — маленьке, пухкеньке, рожеві щічки, без­захисне, потребує піклування про нього. Діти пригаду­ють своїх менших братів та сестер, як вони про них пік­луються.

Вихователька може запропонувати дітям визначити, яка погода була в день, зображений на картині. День був теплий, сонячний, не спекотливий. Мати розкрила дитину: голівку, ручки, ніжки, щоб дихали літнім, свіжим повітрям.

Доречним буде і прийом «уявлюваної подорожі». Ви­хователька пропонує дітям «увійти» до картини, сісти не­подалік від матері на моріжок, щоб не злякати дитину. Запитати у дітей, що вони чують, як пахнуть квіти тощо.

Під час розглядання картини можна прочитати ури­вок з вірша Т. Г. Шевченка:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим...

Петро Олексійович Левченко (1856—1917) — майстер ліричного пейзажу, співець української природи, народив­ся в Харкові. Малювати почав ще в дитинстві. Закінчив художню школу, вчився в петербурзькій Академії мистецтв, проте через хворобу не закінчив її. Найвідоміші картини П. О. Левченка — «Водяний млин», «Біла хата. Путивль», «Глухомань».

Картина П. О. Левченка «Водяний млин» ^[113] напоєна сонцем, але воно вже не пекуче, як улітку, а тепле, ніж­не, що буває тільки в перші дні осені. Ось уже й зеленого листя, травички на бережку торкнулася її позолота...

Розглядаючи пейзаж, «увійдіть» з дітьми у нього, пе­рейміться тим дивним спокоєм. Може, тільки раз по раз перебіжить легенький вітерець гіллям дерев і знову стих­не, не тривожитиме дзеркальну гладінь річки. Нехай ді­ти розкажуть, яка у ній вода — чиста, прозора, уявлять, як приємно було б напитися її з відерця, яке тримає в руці жінка в українському вбранні, фантазуючи, вдих­нуть на повні груди свіжого повітря, відчують подих річ­кової прохолоди, помилуються блакиттю безхмарного не­ба. А може, вони заплющать очі, подумки підставлять обличчя лагідним сонячним променям і послухають, як мелодійно ллється вода, крутячи колесо водяного млина.

Уважно роздивіться його з дітьми, розкажіть, що такі млини споконвіку будувалися в українських селах. Мистецтво мірошництва передавалося від батька до си­на. Ось цей, зображений художником, певне, знає не од­не покоління трударів. Він уже старий, про людину ска­зали б «сивий». Поки що він відпочиває... Але вже вро­дили хліба на ланах, і ось-ось приїдуть до млина люди, привезуть золоте зерно, перемелють його на борошно, і в кожній селянській оселі на столі з’явиться рум’яний за­пашний хліб.

«Біла хата. Путивль» — українське село, куточок за­тишної вулиці. Сонячні промені освітлюють хату, ство­рюють радісний настрій. Картина наче випромінює спо­кій, тишу. Вулиця безлюдна. Сонце стоїть високо над стріхами. Центральне місце в композиції картини зай­має українська оселя — невеличка хата, чепурна, догля­нута, вибілена чисто-чисто, хоч і незаможна. Вихователь звертає увагу дітей на кольорову гаму, на гру світла і тіні: стіна на сонці справляє враження гарячої, наче ви­промінює тепло, а затінена дихає прохолодою.

З допомогою прийому «уявлюваної подорожі» запро­понуйте дітям зазирнути у віконце, пофантазувати, що вони там побачили: українську піч, покуть, міцний дере­в’яний стіл, лави, ослінчики, мисник, господиню біля пе­чі, рушники тощо.

«Глухомань» — село взимку. Холодно. Крізь морок хмар не пробивається жодний сонячний промінчик. Все навкруги похмуре, сіре. У повітрі стоїть волога. Бідна селянська оселя: перехилені хати, голі дерева, розбитий шлях, по якому рішить старий візок. Глухий закуток се­ла. Над стріхами десь там у нерухоме повітря підніма­ється дим. У хатах живуть люди. Мабуть, там тепло й затишно. Нехай малята пофантазують, що ж діється у хатах: чим займаються люди, що роблять дітлахи, може, збираються гуляти у зимове надвечір’я.

Їжакевич Іван Сидорович (1864—1962) народився на Черкащині. Малювати почав ще хлопчиком, у 12 років поступив до Лаврської іконописної майстерні, де навчав­ся 6 років.

І. С. їжакевич добре знав життя українського народу, писав на полотнах його історію, минуле, сучасне. Ху­дожник займався станковим і монументальним живопи­сом, книжковою ілюстрацією (ілюстрував «Кобзар» Т. Г. Шевченка). У 1951 р. був удостоєний звання народ­ного художника України. Є в нього й сюжети з селянсь­кими дітьми: «Ловлять раків», «Мама йде».

Картина «Мама йде» доступна дітям дошкільного віку.

—...Жила в українському селі дівчина Галинка. Хоч і маленька, але розумна, моторна, роботяща, акуратна— хороша мамина помічниця^ Доброю, лагідною, до всіх привітною була Галинка, а найдужче любила вона свого маленького братика Іванка. Як підуть батьки зранку в поле, Галинка і забавить малого, і нагодує, і в чистень­ке перевдягне, і спати покладе. А надвечір ідуть вони разом до хвіртки маму зустрічати. Як вгледять — радіс­ні й щасливі поспішають до рідних обіймів. Ось такими побачив якось художник Іван їжакевич Галинку та Іван­ка і вирішив намалювати їх...

Такою невеличкою розповіддю можна почати бесіду за картиною «Мама йде». Хлопчики та дівчатка відразу переймуться дивним настроєм твору, бо розповідає він про найближче і найзрозуміліше — любов до мами. Ад­же всі дошкільники знають: чи надовго, чи хоч на го­динку розлучаться вони з мамою, та кожний зустрічає її радісно, як після тривалої розлуки. І почуття їхні такі самі щирі, як у братика та сестрички на полотні. Приди­віться до їхніх красивих личок. Обидва кругловиді, з ве­ликими виразними очима, що світяться любов’ю та ніж­ністю. Назустріч мамі братик і сестричка поспішають, притиснувшись одне до одного. Дівчинка тримає малого міцно, але дуже обережненько, а той тулиться до її на­дійного плечика.

Зверніть увагу дітей, як майстерно передав художник усмішки на вустах своїх героїв, рух маленьких рученят, готових ось-ось охопити маму за шию. Вся картина дуже динамічна, і третім її персонажем можна було б назвати вітер: він розвіює ковдрочку, в яку дбайлива сестричка загорнула братика, куйовдить кучеряве волосся дівчин­ки, тріпотить в одязі і ніби несе дітей назустріч мамі. Вітер лагідний, теплий, як літній вечір, в який відбува­ється дія. Про це розповідають нам теплі тони, що до­мінують у картині: коричневі сутінки, рожеві хмари над горизонтом.

Зверніть увагу на те, як одягнуті діти: на дівчинці вишита сорочка, спідничка-плахточка, намистечко на шиї (саме так убиралися дівчатка і жінки в Україні в ті ча­си, коли була створена картина). На голівку вона наді­ла віночок з живих квітів, мабуть, сплела його собі, ко­ли вдень бавилася з братиком у садку. Хлопчик у білосніжній сорочці, на ньому теж усе світле, чистеньке, отже, сестричка добре глядить його.

На картині не зображено мами дітей, але дошкільни­ки дуже легко уявляють її: красивою, доброю, радісною і веселою, з усмішкою на обличчі. Вона стрімкою ходою поспішає назустріч синові та доньці, щоб, як завжди, міцно обійняти їх і повести до хати вечеряти.

Орловський Володимир Донатович (1842—1914) — засновник нового українського реалістичного пейзажу. Народився він у Києві, де і пройшло його дитинство. До петербурзької Академії мистецтв йому допоміг вступити Т. Г. Шевченко. Свою творчість художник присвятив зо­браженню української природи: «Захід сонця», «Болото», «Вечір», «В степу», «Піски», «Лісний зруб». Він майстер­но описує українські села, хутори («Хати у літній день», «Хутір у Малоросії», «Село»), людей серед рідної при­роди («Жнива», «Відпочинок у степу», «Рибалки»).

Друзі називали В. Д. Орловського «шукачем сонця» за те, що він його любив і вдало зображував на своїх кар­тинах. Картина «Відпочинок у степу» (1884). Величезний український безмежний степ дихає свіжим повітрям. І небо, і земля, і повітря насичені вологою. Відблиски води на шляху нагадують про наявність дощу. Це підси­лює враження чистого повітря. Сонце і хмари переда­ються вдалою грою світла й тіні. Високе степове небо міниться різними барвами, темні хмаринки виблискують золотавими сонячними променями, безмежна _;блакить неба. Десь удалині видно волів, а обабіч шляху відпо­чивають люди. Це чумаки, які втомилися від далеких мандрів і зупинилися відпочити. Тому й картина назива­ється «Відпочинок у степу». Розповідь вихователя про чумаків: «У далеку давнину мандрували в Україні чума­ки. Запрягали волів у візки, навантажували різним кра­мом й везли у далекі краї: до Криму, до Чорного моря, до Карпат. Свій крам обмінювали на сіль, тканини, со­лодощі, морську рибу. Нелегкою була дорога через ліси, луки, долини, ночували серед степу під блакитним небом. І назвали люди той шлях чумацьким. Ось і на цій кар­тині художник показав відпочинок чумаків серед степу широкого під високим небом». Запитання до дітей: Як ви думаєте, діти, куди на цей раз їдуть чумаки? Який крам вони з собою везуть? Який час доби зображено на картині?

Вірш Я. Щоголіва «Степ».

Діти можуть прослухати пісні «їхав чумак із Криму додому...», «Ой у полі криниченька...», «Ой з-за гори та із-за кручі...», вірш Л. Горлача «Чумацький шлях».

Сергій Федорович Шишко народився на Чернігівщи­ні (1911). Виріс серед чудової української природи. Ма­лювати почав з дитинства. Шишко — автор ліричних пей­зажів (картини «Осінь», «Зимовий день», «Квітучий сад», цикл картин «Київська сюїта»).

Картина «Осінь» (1962) — чудовий краєвид дніпровсь­ких крутосхилів. Величавий Славутич, неозора далечінь неба. Перед нами — молоденькі тоненькі тополі, вкриті прозорим золотим мереживом листя, через яке видніються дніпровські пагорби, позолочені осінніми фарбами. У далечині — голубі простори Дніпра. Вода одного ко­льору з небом, а тому річка і небо зливаються на обрії, створюють єдиний блакитний простір. А навкруги буяння осені, яке створює враження спокою, осіннього тепла, за­тишку, наче запрошує до відпочинку.

Картину «Осінь» можна розглянути з дітьми старшого дошкільного віку. Розгляданню картини обов’язково пе­редують спостереження та екскурсії в природу восени.

Розглядаючи картину, діти пригадують, де вони ба­чили такий осінній пейзаж. Уявляють, що вони стоять на схилах Дніпра, милуються Славутичем, розповідають про свої враження; аналізують кольорову гаму картини, ком­позицію. Бесіда супроводжується слуханням віршів про осінь, музики П. І. Чайковського з альбому «Пори року». Діти зіставляють музичні, поетичні образи з образами пейзажу.

Сергій Іванович Світославський (1857—1931) наро­дився у Києві. Художню освіту здобув у Московському училищі живопису.

Значну частину творів він присвятив життю україн­ського селянства, українській природі. Найвідоміші кар­тини «Вітряк», «Воли на оранці».

На картині С. І. Світославського «Вітряк» ^[114] — степ... Степ навкруги, безмежний, як море. Такий привабливий навесні, коли все довкола зеленіло і цвіло, він став одно­манітним і сумним восени. Гаряче сонце випалило його за літо, і тепер, скільки сягає око,— лише пожовклі тра­ви. Тихо і порожньо у змертвілому степу. Важкі свинцеві хмари нависли над ним, погрожуючи холодним дощем. Цей пейзаж навіює смуток і нудьгу. Навіть старі вітряки на пагорбі — звична для українського краєвиду деталь — здаються сірими, похмурими велетнями. Дещо звеселя­ють картину вози і люди на передньому плані. Худож­ник не показав нам обличчя селян. Можливо, тому, що настрій людей співзвучний природі, зображеній так май­стерно.

Мабуть, не радує бідного селянина врожай, який при­віз він сюди, щоб змолоти на борошно, до вітряка, дар­ма, що великого, та такого ж убогого, як і він сам. Чи вистачить до наступного врожаю?

Обговорюючи картину зі старшими дошкільниками, варто передусім запропонувати визначити її настрій. Діти відчують його досить легко, пильно вдивившись у полотно. Якщо ж хтось відчує утруднення, можна на хвилинку затулити постаті людей і худоби паперовим прямокутником жовто-коричневого кольору. Це допомо­же малятам зосередити увагу саме на образах природи. Нехай вони неспішно розглянуть степ, відзначаючи особ­ливості його рельєфу, потім небо з темними хмарами, вітряки, добираючи влучні порівняння й епітети.

Зупинивши свій погляд на вітряках, діти помітять: їх давно ніхто не ремонтував. Зрозуміло, що користують­ся ними незаможні люди. Варто з’ясувати, як діти розу­міють призначення вітряка, порівняти його з млином, зображеним на картині П. Левченка, запитати, чому в одній місцевості ставлять вітряк, в іншій — млин. Тут не обійтися без запитань про те, що люди привезли до вітряка, якої пори року везуть зерно молоти, яка робота передує цьому тощо.

Однак, звертаючись до набутих дітьми уявлень про сівбу, жнива та інші види праці хліборобів, слід відчувати міру, аби не відволікати вихованців від картини та її настрою.

У ході розглядання цих картин вихователі використо­вують вірші та оповідання про млин, вітряк, хліб.

«Воли на ниві». Безмежний степ, ген-ген у далину простягнувся, не видно йому ні кінця, ні краю. А там, на видноколі, зливається він з блакитним небом. Увесь степ залитий рожевим світлом, дихає теплом і спокоєм. На небі — пухнасті хмари, що пливуть, переливаються весняними кольорами: рожевим, фіолетовим. Біля зо­раної смуги па пиві відпочивають стомлені воли. Після важкої роботи вони дрімають, підставивши боки теплому весняному сонцю.

Вихователька звертає увагу дітей на кольорову гаму, тло, гру світла й тіні. Запитує, чим тепер орють землю. Пропонує подумати, де ж знаходяться люди, чому їх ху­дожник не намалював на цій картині. (Можна прочита­ти вірш Я. Щоголіва «Степ».)

Український художник-пейзажист Михайло Степано­вич Ткаченко (1860—1926) народився у м. Харкові, за­кінчив петербурзьку Академію мистецтв. Його картини: «Краєвид Харківщини», «Донець», «Сіренький день», «Весна».

Картина «Весна» (1916). Світлий, прозорий весняний день. Яскраве сонце, високі безлисті дерева, з білими стовбурами берізки. А внизу вже з’явився м’який зелен­куватий трав’яний килим.

Сніг уже зійшов. Весняне сонечко висушило вологу, земля суха. Про це говорить стежинка, яка, мов стрічка, простягнулася поміж дерев і зникає у заростях густого чагарнику. Між торішньою травою й листям пробивають­ся молоді пагінці кущів. Небо чисте, блакитне.

На другому плані — білі, немов умиті, хатинки під солом’яними стріхами. Господині ще не починали весня­ні городні роботи. Натомість на сонечку випрана бі­лизна.

У дітей можна спитати, який час доби зображено на картині? Який весняний місяць зобразив художник? Що роблять господарі у хатах?

Петрицький Анатолій Галактіонович (1895—1964)

У натюрморті «Квіти», поряд з іншими нечисленними на­тюрмортами, виявились емоційність, одухотвореність, яскрава декоративність живопису А. Г. Петрицького. Картина захоплює своєю життєдайною силою, щедрістю, відчуттям нестримного буяння природи в розпал літа.

Художник зобразив садові квіти. Це жоржини, флок­си, сальвії, настурції, гербери. Квіти, що стоять у краси­вій кришталевій вазі й у скляному глечику, сприймають­ся як частина прекрасного світу, милують око своїми ко­льорами, свіжістю.

Тропінін Василь Андрійович (1776—1857) — російсь­кий художник-портретист, творчість якого пов’язана з Україною.

У картині «Дівчина з Поділля» художник з великою майстерністю, теплим почуттям змалював українську дів­чину. Зачаровують гарний овал молодого обличчя, про­никливі карі очі, усміхнені губи. Обличчя дівчини диво­вижно гармоніює з красою природи.

Подільська сорочка, корали на шиї, дівочий головний убір підсилюють образ, відображають своєрідність на­ціонального життя України.

Тло у вигляді пейзажу збагачує мотив картини. Зо- лотисто-оливковий колорит у поєднанні з одухотвореним трактуванням образу української дівчини надає твору поетичного звучання.

Гурін Василь Іванович (1939). У картині «Ярославна» зображено символічний образ ніжної і вірної дружини князя Ігоря, який із своїм військом виступив на захист Руської землі від ворогів.

Ярославна гірко тужить, турбуючись про коханого чоловіка і його військо. Стоячи на кріпосній стіні в місті Путивлі, вона просить всемогутні сили природи допомог­ти Ігореві повернутися додому. В її обличчі, у заломле­них руках, в усьому образі — мольба.

Бажання Ярославни допомогти Ігореві художник по­рівнює із стрімким летом білих лебедів. Голос Ярославни перемагає простір, долітає до кордонів Київської Русі.

Природжений колорист, художник вдало узгоджує ко­льорову гаму із змістом картини, яка виконана в рожево-золотистому теплому кольорі. Колір — дійова особа тво­ру. Він звучить, як зворушлива народна пісня.

Образ Ярославни — це втілення смутку тисяч жінок, чиє мирне життя, щастя, кохання порушує війна.

Білокур Катерина Василівна (1900—1961). У картині «Снідання» (1950) художниця втілила невмирущу силу і красу живописної української природи, щедрі дарунки родючої землі і розмаїті квіти — символи радості, щас­тя, духовного життя народу.

Натюрморт захоплює глибоким осмисленням життя. Все зображене на картині виписано надзвичайно скру­пульозно і майстерно. Ми немов відчуваємо пахощі га­рячої картоплі, вдихаємо аромат м’якої поверхні зріза­ного окрайця щойно спеченого хліба. Фізично відчуваємо прозорість, ніжні пахощі квітів, смак соковитої землі.

Натюрморт хвилює, містить у собі щось близьке, рід­не кожному з нас. Він зігрітий великою любов’ю, пройня­тий правдивістю й щирістю, глибокою народною мудріс­тю, знанням життя.

Наводимо орієнтовні конспекти занять з репродукцій ями художніх картин.

Тема: «Нічний пейзаж» ^[115] .

Мета: Продовжувати ознайомлення дітей з пейза­жем як жанром живопису на прикладі нічних пейзажів «Місячна ніч на Дніпрі» А. Куїнджі, «Схід місяця у Фео­досії» І. Айвазовського, викликати емоційний відгук на твори образотворчого мистецтва, вчити розуміти його мо­ву. Формування вміння порівнювати різні полотна, зна­ходячи в них спільне й відмінне. Виховувати інтерес до творів живопису. Розвивати у дітей творчу уяву.

Попередня робота: Заняття «Художник бере пензлі, фарби». (Зустріч з художником.) Розглядання ілюстрацій з видами на море, річку, озеро. Слухання морського прибою у магнітофонному записі. Екскурсія до водойми. Бесіда «Що я бачив на морі». Вправа «Які у моря кольори» (дібрати відповідні відтінки). Малюван­ня на тему «Наше море». Вивчення віршів про море, річ­ку. Ознайомлення з виставкою картин І. Айвазовського в художньому музеї. Ознайомлення з репродукціями кар­тин А. Куїнджі. Вправа «Добери епітети до слів річка, море, озеро, хвиля, місяць». Спостереження за хвилями на річці. Виконання робіт з аплікації на тему «Здрастуй, море!».

Хід заняття: Вихователь: «Діти, заплющіть очі, уявімо, що знаходимось увечері на березі річки або моря».

Звучить магнітофонний запис морського прибою. Ви­хователь активізує уяву дітей за допомогою запитань: Яким ви уявили собі море або річку? Що ви там поба­чили? Що чули у звуках прибою? Який настрій виник у вас, коли ви уявили себе на березі?

Діти відповідають. Вихователь кожному дає можли­вість висловитись. Потім показує картини.

Вихователь: «А тепер подивіться, як два різних ху­дожники відтворили ніч на воді. Ця картина художника Куїнджі називається «Місячна ніч на Дніпрі». А ось «Схід місяця у Феодосії». Це полотно створив художник Айвазовський».

Діти розглядають картини дві-три хвилини. Вихова­тель допомагає дітям висловити свої враження від кар­тин за допомогою запитань: Який період доби зображено на картинах? Чому ви так думаєте? Якими фарбами на­писано картини? Які думки і почуття викликали у вас ці полотна? Чим вони приваблюють вас? Як ви гадає­те, чим приваблювали нічні пейзажі художників? Що во­ни хотіли передати цими картинами? Який, на вашу думку, був настрій у художників, коли вони створю­вали їх?

Вихователь: «А тепер спробуємо розповісти, що ми відчуваємо, розглядаючи ці пейзажі. Темна ніч. Зда­ється, що, крім темряви, побачиш уночі? Та подивіться, як багато художник побачив. Ось небо, затягнуте хма­рами, смуга річки, земля, залита місячним світлом. Зда­ється, що чуєш шум води».

Діти доповнюють вихователя, розповідають, що вони побачили на картині, що відчувають.

Вихователь: «Тепер подивіться на другу картину і постарайтеся самі розповісти, що хотів нам повідати ху­дожник Айвазовський своїм пейзажем. (Діти вислов­люють свою думку.) Ще раз уважно подивіться на кар­тини і викладіть фішками ту колірну гаму, яка вам най­більше сподобалась».

Діти викладають, радяться, потім разом з виховате­лем порівнюють колірну гаму, викладену за колоритом картини, доповнюють потрібними фарбами, доводять то­варишам необхідність цих змін.

Розповідь вихователя за картиною А. Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі»: — Зда­валось би, картини слід малювати вдень. Що ж побачиш у темряві? Та не кожна ніч така вже й темна, Буває, ясно світять місяць. Одна з таких ночей заворожила Архипа Івановича Куїнджі, і він змалював таку ніч. Ось вона.

Високо в небі зійшов місяць. Крізь хмарки м’яко ллється його тихе проміння. Земля і вигнута смуга річки залиті чарівним світлом. Відсвічують краї трохи рожевих хмаринок, срібляться зеленуваті води Дніпра. Темно, та все ж ми бачимо, а може, відчуваємо, який величезний простір розкинувся над цим таємничим сяючим небом. Здається, ми чуємо тишу цієї ночі, що розлилася над спокійними водами ріки, над завмерлим степом.

Тема: «У рідному краї»

М е т а: На прикладі картини С. О. Григор’єва «На рідній Київщині» продовжувати формувати у дітей знан­ня про композиційну й образну виразність твору живо­пису. Настроювати на сприймання картини. Виховувати любов до рідного краю, природи. Викликати інтерес до національної культури.

Попередня робота: Розглядання добірки ілю­страцій «Українські пейзажі». Бесіда «Ми живемо в Україні». Вправа «Відтінки кольорів». Розучування вір­шів про Україну. Вправа «Добери означення до слів Україна, природа».

X і д заняття: Вихователь: «Квітне-веснує земля, рястом синіють поля, в небі, у ріках блакить — як цю красу не любить! (Показує картину.) Сьогодні ми поми­луємося одним із куточків нашої України. Картина на­зивається «На рідній Київщині», і написав її художник Григор’єв. (Діти розглядають картину дві хвилини.) Ось берег Дніпра. Далі — неосяжний степ. Тиша. У блякло­му небі ледь-ледь проглядають хмарки. Які барви використав художник, малюючи небо? Знайдіть фішки, якими можна викласти ці кольори. (Діти викладають.) З берега, вкритого зеленою і бурою травою, луговими квітами, видно дітей, які пасуть худобу. А які квіти ви бачите поблизу і вдалині? Визначте відтінки їх. (Діти виконують завдання.)

Вихователь запрошує дітей підійти ближче і розгля­нути колірну гаму; потім перевіряє уважність. Діти зі­ставляють барви картини з викладеними фішками, ко­ментують свою дію. Робиться висновок, що пейзаж вико­наний у рожево-коричневому кольорі.

Розповідь вихователя за картиною: У пейзажі відтворено радісний настрій, навіяний пого­жим літнім днем. Картина написана рожево-коричневими фарбами і передає неосяжний простір. Художник зобра­зив також будинки на березі. На траві пасуться коні, бавляться діти. Життя тихе, неспішне. І від того, що ми побачили на картині це просте, спокійне життя, зобра­жений куточок рідної землі немовби зігрів нас.

Запитання для повторення

1. Назвіть жанри мистецтва.

2. Що належить до станкового живопису?

3. Яких українських художників ви знаєте?

4. З якими картинами знайомимо дітей у дитячому садку?

5. Кого ви знаєте з художників свого регіону? Назвіть картини.