Почуття сцени

Перефразовуючи шекспірівське вислів, можна сказати, що школа (сім'я) - театр, де всі: вчителі, батьки, діти - актори. Кожна професіянакладає на людину свій відбиток. Учительська дорога - не виняток. Умови викладацької роботи такі, що вільно або мимоволі учитель виступає в ролі актора: він постає перед публікою. Якщо молода вчителька ще не виділяється в натовпі, то досвідченого вчителя з великим стажем легко впізнати. Ця людина любить, щоб його слухали довго і уважно; він добрий оповідач, вміє захопити слухача, йому вдаються тривалі монологи. З діалогами справа йде складніше. Якщо ж обтяженому педагогічним стажем людині доводиться розпочинати розмову, то вона, як правило, незабаром перетворюється на повчальний монолог.

Звичайно ж, не буває правил без винятків. Є вчителі, з якими дуже приємно поговорити, подискутувати на будь-яку тему. Але навіть ці педагоги погодяться з тим, що розмовляючи з учнями вони відчувають себе ніяково. Особливо коли діти починають говорити що-небудь не те, обговорюють непотрібну тему.

Педагог з яскраво вираженим почуттям сцени, як правило, схильний до монологів. На цих вчителів завжди приємно дивитися - вони підтягнуті, охайно одягнені. Артистизму їм не позичати: будь-який їх урок - це маленький спектакль. Але якщо учні не ведуть себе як личить глядачеві - не мовчать, перемовляються між собою, задають недоречні запитання, такий вчитель відчуває дискомфорт. Він вважає, що така поведінка говорить про неповагу до вчителя, і наводить лад відомими йому методами: ставить погані оцінки, підвищує голос, залякує майбутніми неприємностями, волає до совісті, використовує фізичні покарання, ставить у приклад хороших (тобто тихих) учнів і т. д. Різноманітність прийомів впливу на учнівську публіку велике, але по суті, їх тільки два: використання почуття провини і почуття страху.

Якщо артист прийде в театр, маючи намір грати відрепетирувану роль, а йому кажуть, що треба виступати в іншій ролі або навіть в іншому спектаклі, напевно це викличе у нього бурю протесту. Те ж відбувається в душі вчителя або батька з яскраво вираженим почуттям сцени. Він як вогню боїться, що опиниться в ситуації, де йому, може бути доведеться грати чужу роль, можливо навіть роль глядача.

Проте навіть якщо у вчителя немає яскраво вираженого почуття сцени, йому все ж таки необхідно володіти основними навичкамитеатральної майстерності. У даному випадку мова йде про психологічну гнучкості педагога.

Навчаючи дітей, щось їм розповідаючи і показуючи, ми автоматично стаємо артистами, а вони - глядачами. Спостерігаючи за хорошим спектаклем, ми можемо отримати масу задоволення, вирішити якусь особисту проблему, розібратися у своїх стосунках з людьми, але чи навчиться сам артист чого-небудь під час такого подання, яким би ефектним і блискучим воно не було?

Прийнято вважати, що є три рівня засвоєння матеріалу:

• Учень може повторити вивчений матеріал.
• Учень може застосувати знання та вміння в реальному житті.
• Учень може навчити інших тому, чого він навчився сам.

Більшість вчителів і батьків далі першого (іноді - другого) рівня не йде. Учитель, у якого почуття сцени не головує в роботі, намагається організувати свою працю так, щоб самому бути, як кажуть, об'єктом навчання. Мова йде про те, щоб вчитися разом зі своїми учнями.

Почуття самовліятельності

У сучасній зарубіжній та вітчизняній педагогічній психології останнім часом стали приділяти пильну увагу вивченню «синдрому професійного вигорання». Це розлад, як правило, властиво людям, що загубилися у власній професії. Воно виражається в наступному: людиперестають отримувати задоволення від роботи, дуже швидко втомлюються, частіше хворіють, конфліктують з колегами, продуктивність їх праці помітно знижується. У результаті - загальна незадоволеність життям.

Причини професійного вигорання

Серед причин такого вигоряння можуть бути наступні:

• Людина не відчуває результатів своєї праці
• Людина не володіє навичками ефективного саморозслаблення
• У роботі відсутній елемент новизни, незвичайності.

Але причиною психологічного «вигорання», крім вищевказаних, може з'явитися завищене почуття відповідальності, яке може бути пов'язано як з високою ціною помилки, так і з великою кількістю сфер, за які людина покликана відповідати.

Робота вчителя дуже схожа на роботу менеджера: так само потрібно планувати, приймати рішення, організовувати, оцінювати і контролювати. Щоб менеджеру уникнути «вигорання», йому необхідно вміти зберігати самовладання в ситуації невизначеності і правильно розставляти пріоритети.

Педагоги, у яких почуття самовліятельності майже не виражено, досягають успіху там, де учні дуже хочуть вчитися, там, де внутрішня мотивація до отримання знань дуже висока. У такому класі вчитель сіє зерна просвіти в саму що ні на є сприятливий грунт. Але така ситуація - велика рідкість. Найчастіше вчителю доводиться примушувати дітей вчитися. Зазвичай це робиться за допомогою позначок.Тут так само краще дотримуватися золотої середини.

Ми розповіли про ці почуття для того, щоб показати, як деякі психологічні установки педагога можуть вплинути на розвитокособистості дитини, становлення його самостійного мислення.

3. Правила «гри в мислення»

Наші думки залежать від того, якими правилами підпорядкований їх хід. Давайте поговоримо про тих правилах «гри в мислення», яких необхідно дотримуватися, якщо ми хочемо виховати не тільки старанних учнів, але і самостійних людей.