Світове господарство в період НТР

Світове господарство — це система взаємозв'язаних національних господарств усіх країн світу, об'єднаних міжнародним поділом праці і різноманітними економічними взаємозв'язками в господарський організм глобальних масштабів.

Поступальний рух людського суспільства у розвитку науки і техніки називають науково-технічним прогресом (НТП). На відміну від науково-технічного прогресу, що споконвіку супроводжує розвиток цивілізації, науково-технічна революція (НТР) — це якісний стрибок у розвитку продуктивних сил, що відбувається в результаті поєднання процесів наукової та технічної революції.

Сучасне світове господарство зазнає впливу науково-технічної революції, початок якої відносять приблизно до середини XX ст. Головною і визначальною особливістю НТР є бурхливий розвиток науки, перетворення її в безпосередню продуктивну силу. Сучасна наука — це індустрія відкриттів, потужний стимул розвитку техніки. Виникли системи «наука — виробництво» і «освіта — наука — виробництво». Другою важливою особливістю сучасної НТР є докорінні зміни в технічній базі виробництва. Мова йде про широке застосування ЕОМ, появу нових хімічних матеріалів, відкриття нових джерел енергії (атомної, термоядерної).

Змінюється технологія виробництва. Широко використовуються речовини з наперед заданими властивостями, енергія хімічного синтезу, лазерна техніка тощо. Зазнає змін структура виробництва, що виявляється в зростанні частки високотехнологічних і наукоємних галузей у їх загальній структурі.

Зростання продуктивності праці під впливом НТП сприяє посиленню ролі інфраструктурної сфери господарства (торгівлі, транспорту, зв'язку). Найважливішою рисою НТП є перетворення науки на провідну ланку системи «наука — техніка — виробництво». З розвитком науки та впровадженням її досягнень виникли поняття «наукомісткі виробництва», або «виробництва високих технологій». До них належать галузі індустрії, що визначаються високими витратами на наукові дослідження при опануванні нових видів продукції. Використання досягнень НТП визначає вихід економіки з кризи. В індустріальній економіці 3/4 приросту ВНП забезпечується за рахунок найновітніших технологій.

Чимало при цьому важить удосконалення технології виробництва. Впровадження принципово нових технологій, насамперед електронно-променевих, плазмових, імпульсних, біологічних, радіаційних, хімічних, дасть можливість у декілька разів підвищити продуктивність праці та ефективність використання ресурсів і зменшити енерго- та матеріаломісткість виробництва.

Ускладнюється географічна модель світового господарства. До кінця XIX ст. переважав один центр світового господарства — Європа. Потім утворився другий центр — США. У період між двома світовими війнами виникли нові центри світового значення — СРСР, Японія. Після Другої світової війни сформувалися такі центри, як Китай, Індія, група нафтовидобувних країн Південно-Західної Азії, Канада, Австралія, Бразилія. У кінці XX ст. на світову арену вийшли країни першої хвилі (Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань) і другої хвилі (Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія). На Європу припадає 28,5% світового валового внутрішнього продукту, Північну Америку — 26%, Японію — 10%. Таким чином, на рубежі століть географічна модель світового господарства набула поліцентричного (багатоцентрового) характеру.

Основні риси сучасної науково-технічної революції такі:

ü Небувалий швидкий розвиток науки, її взаємодія як з матеріальним виробництвом, так і з іншими видами діяльності, перетворення науки в безпосередню продуктивну силу. Наука не тільки перетворилася на одну з провідних сфер людської діяльності, а й стала одним з інтеграційних чинників виникнення міжгалузевих систем господарства, як національних, так і світових. Це стало можливим завдяки сучасним системам освіти та великим затратам на наукові дослідження. Особливо великі досягнення в сфері освіти і наукових досліджень мають США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, малі промислово розвинуті країни Європи. Тепер цілком очевидно, що для передових країн науковий потенціал і високоосвічені кадри — це значно цінніші економічні ресурси, ніж будь-який вид мінеральної сировини, а капіталовкладення в науку — це капіталовкладення в майбутнє.

ü Всеосяжність НТР, яка охоплює не тільки матеріальне виробництво, а й обслуговування, побут, культуру, впливає на психологію і ментальність жителів передових країн. Масштаби цього процесу вражаючі. Так, якщо спеціалісти можуть пишатися масовим застосуванням роботів, які використовуються для виготовлення кузовів автомобілів або панелей телевізорів найвідоміших марок, то звичайна людина може оцінити здобутки НТР, маючи можливість негайно зателефонувати з найближчого телефону — автомата в будь-який кінець світу, за хвилину розрахуватися в магазині за цілий кошик товарів за допомогою електронної кредитної картки або без зволікань перерахувати гроші партнеру в інший кінець світу.

ü Корінним чином змінюється технічна і технологічна база господарства світу. НТР розвивається і вглиб — освоюються мікросвіт атома, генна інженерія, нові фізико — хімічні процеси; і поширюється — у нових технічних конструкціях поєднуються традиційні механічні та електричні системи з мікропроцесорною технікою, системи управління — з мережами ЕОМ електронного зв'язку та кібернетичними пристроями.

Про сучасний стан технічної і технологічної оснащеності тієї чи іншої країни можна зробити висновок, виходячи з обсягів виробництва та застосування ЕОМ і наукоємної продукції в цілому. На сьогодні понад 90% обсягу виробництва цих галузей припадає на СІНА та Японію.

Науково-технічна революція впливає і на зміни в розміщенні господарства світу. Так, географія промисловості, що склалася під впливом чинників, які діяли наприкінці XIX — першій половині XX ст., доповнюється такими новими рисами:

ü Відбулася переорієнтація базових матеріаломістких галузей промисловості від орієнтації на місцеву сировину до орієнтації на ринки збуту кінцевого продукту. Більшість промислових районів, що нині найбільш динамічно розвиваються, якраз не мають сировинних баз. Так, Японія, Франція, Італія, Республіка Корея на 9/10 залежать від довозу енергоносіїв, мінеральної сировини, але мають потужну енергетику і важку промисловість. Добувна промисловість зберігає провідну роль тільки в нових ресурсних районах окремих розвинутих країн (Канада, Австралія, ПАР тощо), в країнах, що розвиваються, та деяких постсоціалістичних країнах (Росія, Казахстан тощо).

ü Основними центрами і регіонами, де розміщені галузі виробництва й інші види економічної активності, стали території з передовою наукою та освітою. Територіальне поєднання освіти, науки, наукоємних виробництв нині типове для великих столичних агломерацій і провідних промислових районів економічно розвинутих країн. У США — це райони Промислового поясу та Тихоокеанського узбережжя; в Європі — так зване індустріальне ядро Європи, що охоплює території від півдня Великобританії до північної Італії; в Японії — зона мегалополісу Хокайдо; в Росії — регіони Москви, Санкт-Петербурга, в Україні — Донбас, Придніпров'я. Перспективною формою територіальної організації науково-виробничих комплексів стали технополіси — цілеспрямовано сформовані зони діяльності, в яких поєднуються взаємодіючі науково-дослідні інститути, вузи та наукоємні промислові підприємства. Вони вже створюються в Японії та інших країнах.

ü Сучасні процеси перебудови світового господарства привели до високої територіальної концентрації виробничої діяльності і населення. Посилилися процеси урбанізації, що, з одного боку, сприяє консолідації ринків збуту, створенню перспективних маркетингових систем, використанню спільної інфраструктури, з другого — загострює екологічні і соціальні проблеми. Звичайно, на розміщення господарства впливають і інші чинники: орієнтація на використання висококваліфікованої робочої сили в економічно розвинутих країнах або на дешеву робочу силу в країнах, що розвиваються; можливості використання вигідного географічного положення або транспортної доступності; орієнтація на потенційні ринки збуту продукції. До того ж доводиться враховувати й екологічний фактор — законодавством багатьох країн передбачаються жорсткі санкції за забруднення навколишнього середовища.

v Проблема входження країни в світове господарство (України)

Україна, як молода суверенна держава, не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світу. Це пояснюється насамперед тим, що вона не мала змоги набути такого досвіду у складі СРСР, їй бракує достатньої кількості органів, кадрів, які могли б проводити самостійну науково обгрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Світові економічні зв'язки необхідні Україні для того, щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і підняття на цій основі життєвого рівня населення. Як я вже зазначав, та країна, яка не займається зовнішньою торгівлею, не розвиває господарські зв'язки з іншими державами світу, змушена збільшувати затрати виробництва приблизно в півтора-два рази.

Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення певної правової бази, прийняття відповідних законів. Такими законами є Закон України,, Про зовнішньоекономічну діяльність” (квітень 1991р.),Закон,,Про створення експортно-імпортного банку “ (січень 1992р.), Закон,, Про іноземні інвестиції ” (березень 1992р.) та інші, декрети Кабінету Міністрів тощо.[2,9]

В минулому Україна мала економічні зв'язки з 123 країнами світу, але основні рішення щодо їх розвитку приймалися в Москві. Те саме стосувалося зовнішньоекономічної діяльності близько 1400 підприємств України.

Об'єктивно причиною, що заважає нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. Із промислових товарів на ринках дальнього зарубіжжя може конкурувати не більше 1% товарів. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам. Так, майже весь чавун не має світових сертифікатів, з низьким обсягом номенклатури відливок, що призводить до великої металомісткості продукції, відходів металу майже 25%. Крім того, брак кадрів та їх недостатній професійний рівень робить недосконалою систему управління зовнішньоекономічною діяльністю. В останні роки ситуація у цій сфері значно погіршується.

Які ж причини призводять до цього?

По-перше, розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР. Внаслідок цього Україна втратила чимало своїх ринків збуту, зупинилося багато підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше того, Росія значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні приладів, машин, а також до виплавненого металу тощо через значне зростання енергомісткості, а отже, і вартості та ціни продукції. Тому навіть ті вироби, в яких зацікавлена Росія, не можуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30-50%.

По-друге, переваження в експорті України паливно-сировинної групи. Її частка у 1994р. перевищувала 72%, а разом з товарами народного споживання становила понад 90%.

По-третє, в експорті низька частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної власності (патентів, ліцензій,,,ноу-хау”). Згідно з даними міністерства статистики України, у 1993р. тільки 0,5% від загальної кількості вироблених нових видів машин і обладнання за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними.

По-четверте, незначна частка в експорті товарів, які виготовляються відповідно з договорами про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва.

По-п'яте, значно зростає частка бартерних операцій. Якщо у 1992р.вона становила близько 13%, то наприкінці 1994р.-понад 80%. Високий рівень бартеризації зовнішньої торгівлі зумовлений зняттям обмежень щодо квотування і ліцензування. Характерно й те, що бартерна торгівля поширюється навіть на ті товари, які є високоліквідними і раніше реалізовувалися переважно за валюту, мають вирішальне значення для отримання валютних доходів держави. Частка такої продукції у бартерній торгівлі в 1995р. становила близько 75%.

Значна частина тих коштів, які заробляють підприємства-експортери, осідає у банках зарубіжних країн. Так, у 1992р. при експорті продукції за кордон на 3,2млрд. дол. до державної скарбниці надійшло лише 165 млн. У 1993р. в Україну повернулося лише 20% валютної виручки. За 9 місяців 1994р. за кордоном, передусім у країнах колишнього Союзу, осіло 1,4 млрд. дол., а в Україну надійшло лише 0,4млрд. дол.[9,70]

Сюди також можна включити і відсутність системного регулювання зовнішньоекономічних відносин, концептуально хибні підходи до принципів валютного контролю, суб'єктивні підходи до принципів валютного контролю, суб'єктивні підходи до визначення державних пріорітетів у галузі немитного регулювання та загальноекономічна криза України призвели до значного зменшення обсягу зовнішньоекономічного обороту, катастрофічного зниження ефективності експорту, руйнації державного валютного фонду, виникнення масових зловживань і корупції.

Але казати, що на Україні нічого не робиться в зовнішньоекономічній сфері не можна, і прикладом цьому може стати міжнародна науково-практична конференція на тему “Реформування зовнішньоекономічної сфери України”, яка була організована Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, комісією Верховної Ради України з питань економічної політики і управління народним господарством, Міністерством економіки України, Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України, рядом інших організацій. У роботі конференції взяли участь вчені та спеціалісти з України, США, Росії, Німеччини, Китаю та інших країн. На конференції відзначалося, що у зовнішньоекономічній сфері перед Україною стоять принципово нові цілі з реалізації сучасної концепції включення економіки в систему світових господарських зв'язків: використання зовнішньоекономічних зв’язків для припинення економічного спаду й початку стабілізації соціально-економічного становища країни; розвитку експорту як структуроутворюючого фактора; акумуляції додаткових фінансових ресурсів з метою структурної перебудови; проведення політики перехідного протекціонізму.

На думку учасників конференції, можливості імпортозамінної політики для України в умовах різкого спаду суспільного виробництва і скорочення внутрішнього попиту дуже обмежені, тому гострою є необхідність розробки спеціальної програми розвитку експорту. Основою практичного застосування конкретних заходів стимулювання експорту, запропонованих учасниками конференції, може бути розмежування всіх видів виробництв на неконкурентноспроможні, мало конкурентні та конкурентні.

При обговоренні проблем міжнародного руху капіталів було зазначено, що українським виробникам необхідно ширше переходити до створення своїх філіалів і змішаних товариств за кордоном як до ефективнішої й розвинутішої форми міжнародного економічного спілкування. Це дозволяє обійти багато обмежень і бар'єрів на шляху експорту української продукції до країн - членів СНД, до Європейського Союзу, східно-європейських держав. Поширення національного режиму на іноземні інвестиції в Україні разом з тим необхідно підкріпити стимулюванням припливу ресурсів з-за кордону в окремі регіони країни, ширшим залученням іноземних інвесторів у процес приватизації і стабілізації правового поля діяльності інвесторів. Водночас це дозволить легалізувати експорт тіньової економіки, що досягає, за деякими оцінками, 30 - 40 % від обсягу експорту, що офіційно реєструється.

v Висновок

Розвиток сучасного світу все більшою мірою залежить від здійснення системи загальнолюдських інтересів, оскільки саме їхній розвиток і використання визначають, зрештою, прогрес сучасно світу. Сьогодні особливе місце у зростанні цілісності всесвітнього господарства належить розвитку загальнолюдських інтересів і розв'язанню глобальних проблем.

Світове господарство розвивається на основі сучасного різноманітного, суперечливого і водночас взаємозалежного світу, цілісність якого зростає.

На мою думку, головним фундаментом розвитку світового господарства є удосконалення виробництва, впровадження нових технологій у господарське життя, створення сприятливих умов для вільного розвитку кожної країни, якого б економічного розвитку вона не досягла, забезпечення мирного не лише політичного, а й економічного співіснування світу.

Світове господарство історично сформувалося на межі XIX—XX ст. як ринкове, підприємницьке. Складалося воно сторіччями, коли економічні засади його формування доповнювалися позаекономічними, воєнно-колоніальними методами. Тому світове господарство є історичною і політико-економічною категорією. Сучасне світове господарство характеризується прискоренням ряду довготривалих тенденцій, насамперед:

ü збереження стабільних темпів економічного зростання;

ü підвищення ролі зовнішнього чинника в господарському розвитку країн;

ü глобалізація фінансових ринків і посилення взаємозалежності національних економік;

ü «деіндустріалізація» і зростання питомої ваги сфери послуг;

ü розвиток регіональних інтеграційних процесів.

У курсовій роботі я дослідив сучасний розвиток світового господарства, виявив його суть та структуру, привів сутність економічних законів світового господарства. Щодо структури світового господарства, то вона формується через такі найбільш інтенсивні сектори міжнародних економічних відносин:

ü міжнародна науково-виробнича сфера;

ü міжнародній виробничій сфері;

ü сфера міжнародного обігу, товарно-грошових відносин;

Отже, світове господарство як зростаюча діалектична цілісність взаємопов'язаних національних господарств різних країн, їхніх угруповань та об'єднань стає єдиним організмом, поза яким не може нормально розвиватися жодна держава, до якої його підсистеми вона б не належала і на якому економічному рівні не перебувала.

Дослідивши у своїй роботі сутність та структуру світового господарства, а також темпи розвитку основних його показників, я дійшов висновку, що сьогодні світове господарство — це сукупність національних господарств окремих країн та їхніх об'єднань, які взаємопов'язані міжнародними економічними відносинами на основі міжнародного поділу праці.

v Джерела

- Предборський В.А., Гагарін Б.Б., Кухаренко В.Д. Економічна теорія: підручник./Київ. Кондор.-2003.

- Рибалкін В.О., Бодров В.Г. та ін. Політична економія: навчальний посібник./Київ. Академвидав.-2004.

- Климко Н., Нестеренко В. та ін. Основи економічної теорії / Київ. Вища школа.

- Конституція України. Економічні закони України.

- http://tvov.ru

- http://www.br.com.ua

- http://kuchka.info

- http://pidruchniki.com

- http://schoollib.com.ua

- http://www.ukr-tur.narod.ru