Основні правові засоби отримання громадянами інформації. 6.3. Плата за послуги з надання інформації

6.3. Плата за послуги з надання інформації

Одна з головних проблем доступу громадян до інформації: платність чи безоплатність надання інформації. Причому не слід говорити про плату за доступ до інформації, оскільки, останній (доступ), як було визначено у попередньому розділі, є гарантована державою можливість фізичних, юридичних осіб і держави (державних органів) вільно одержувати відомості, необхідні їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Іншими словами, доступ до інформації — непорушне право особи, яке не має вартісного еквіваленту. Інша справа, коли говоримо про компенсацію витрат особи (держави) за здійснення заходів забезпечення такого права. На практиці такими заходами можуть бути послуги з ксерокопіювання документів, систематизація та пошук інформації тощо. Тому у даному підрозділі мова йде про платність послуг із надання інформації.

Питанням платності (безоплатності) послуг з надання інформації (за інформацію) присвячено окремі положення міжнародно-правових актів. Так, уже згадувана Орхуська Конвенція про доступ до інформації, громадську участь в ухваленні рішень чи доступі до правосуддя у справах довкілля 1998 року містить наступну норму: «Кожна із Сторін може дозволити своїм державним органам стягати плату за інформацію, що надається, за умов, якщо така плата не перевищує поміркованого рівня. Державні органи, які сподіваються стягувати плату за інформацію, повідомляють подавцеві запиту про відповідні тарифи розцінок, за якими може стягуватися плата із зазначенням обставин, що передбачають сплату або звільнення від неї, та умов, коли інформація може надаватися за умови попередньої оплати такого збору».

Досвід багатьох країн свідчить, що індустрія інформаційних послуг переважно на ринкових засадах не створювалась в жодній країні. Скрізь використовувався принцип поєднання державних інтересів з комерційною ініціативою. У багатьох країнах при підтримці держави створюються відповідні законодавчі межі, за допомогою яких захищається і заохочується конкуренція та інвестиції приватного сектору в інформаційній галузі. Зрозуміло, згаданий досвід певних зарубіжних держав не може бути перенесений на наш ґрунт механічно, без врахування власної, вітчизняної політичної, економічної, соціальної ситуації.