Ж. Заяц

Мы встретились случайно.

Ну и пусть.

На свете встреч случайных — миллионы.

Малышка,

Пусть тебя не гложет грусть.

Хоть грусть извечна в нас и испоконна.

Темно вокруг

И не видать ни зги.

Но темнота тебя не испугала.

Я почитал тебе свои стихи

И ты меня в ответ поцеловала.

Девчушка,

Ты годишься в дочки мне,

Я не имею никаких претензий

И всё же что-то тлеет в глубине

И выше,

Где-то около созвездий.

Полжизни позади.

И не балуй!

Но всё-таки я их прожил недаром

И говорю:

Мне этот поцелуй

Дороже всех наград и гонораров.

В бессчётье истин я не разберусь.

Пускай живу и кончу жизнь изгоем,

Но всё-таки жива святая Русь,

Пока девчонки пьют стихи запоем.

29/V-2003. Городня

***

Сын подрался на улице,

Кривит разбитой губой

И молчаливо хмурится.

Ну в кого он такой?..

Дочь совсем заневестилась,

Хоть бы чего не так...

Небезопасна ветренность

Среди богатых макак.

Муж с работы усталый,

Пьяный домой пришёл...

Борщ уже закипает...

Надо бы вымыть пол...

Ну, наконец и вечер.

В доме покой, уют...

Женщины не стареют.

Женщины устают.

9/II-2003. Городня

* * *

Н.Д

Дивлюся в очі твої пісенні

Чи то насправді, чи уві сні,

Стрибає серце, життям натхненне,

Назустріч долі

Чи то весні.

Стрибає серце,

Бо в ньому — пам’ять

Надій далеких та юні цвіт.

Нехай стрибає,

Хай тіло марить,

Бо дух стомився й чомусь мовчить.

Йому набридло те маячіння,

Що з кожним подихом в кров пливе.

А тілу б — в небо сліпуче-синє,

А тіло прагне, воно живе.

А тіло — любить,

Бо тілу — личить,

Як не ховайся — та не мине.

Дивлюсь у вічі,

А бачу — вічність,

Що також дивиться вглиб мене.

1986. Городня

* * *

Н.Д.

Де ти, моя любов?

Все без тебе — мара.

І забуває мову

Серце під струпом ран.

Де твої очі милі,

Що вже не бачу в снах?

Зоряні сині хвилі

Вже не гойдають дах.

Чимось не пахне вітер,

Що проліта крізь сад.

Що мені в цьому світі

Білий пелюсткопад?

Тільки на самотині,

Мов би і не в житті,

Рідні очі дружини

Бачу.

Але — не ті...

З 4 на 5/V-1990. Городня

***

Хто мне кажа, што я невязучы?

Я на свеце вязучэй за ўсех.

Нават тое, што мяне мучыць,

Заглушыць не можа мой смех.

Дужа горка: я ўжо не пабачу

Мілы сэрцу задумлівы твар,

Але я ўсё ж смяюся, не плачу,

Перажыў я і гэты удар.

Не звалюся дадолу ніколі.

Хоць, магчыма, не раз упаду,

Не паддамся бяздумнай нядолі,

Не памру на халодным ляду.

Я умею асенняй парою

Сярод мілых з маленства лясоў

Піць і целам сваім, і душою

Неўміраючы цвет верасоў.

8/І-1984

***