Основні правові засоби отримання громадянами інформації. статті передбачає існування норми, яка обмежує право громадянина звернутися до державних органів і вимагати надання офіційного документа

статті передбачає існування норми, яка обмежує право громадянина звернутися до державних органів і вимагати надання офіційного документа, який містить інформацію з обмеженим доступом. Однак, по-перше, громадянин цілком імовірно може не знати про обмеження доступу до інформації, яка його цікавить. По-друге, у випадках, коли громадянин не має права на доступ до документів, що містять інформацію з обмеженим доступом, у отриманні таких документів буде відмовлено, однак це не позбавляє громадянина права робити запит на них. По-третє, можуть бути випадки, коли громадянин має або зможе отримати доступ до подібної інформації у встановленому порядку. Так, наприклад, адвокат, який здійснює захист обвинуваченого, може вимагати надання йому права доступу і наступного допуску до державної таємниці, якщо така міститься у матеріалах справи. При цьому право адвоката на доступ до інформації, яка становить державну таємницю, не обмежується, його реалізація лише потребує набуття захисником спеціальної інформаційної дієздатності.

Відповідно до Закону України «Про інформацію» у запиті повинно бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові запитувача, документ, письмова або усна інформація, що його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь. Однак провідні зарубіжні дослідники інформаційних відносин, зокрема Г. Єдерблом, відзначає, що у Законі України «Про інформацію» не пояснюється, як запитувачі можуть визначити, які їм потрібні документи. Дослідниця пропонує «ведення загальнодоступних реєстрів усіх документів, на які поширюються положення закону. Якщо ж їх немає, то органи влади повинні взяти на себе обов'язок допомагати запитувачам у визначенні необхідних документів. І про це слід заявити в Законі України «Про інформацію». Обов'язки з обслуговування запитувачів у цілому мають бути викладені в Законі України «Про інформацію» чи в законодавстві про адміністративні процедури.

І в Україні, і в інших країнах добре зарекомендували себе заходи із стандартизації подібної діяльності державних органів, а саме розробка уніфікованих облікових документів (заяв, скарг, запитів тощо з окремих питань), доступ до яких і заповнення яких особою та обробка державними органами потребують мінімуму часу і зусиль. Уніфіковані облікові документи також полегшують йеДення та аналіз статистичних даних з окремих тем звернень чи інформаційних за-

Розділ VI

питів, особливо коли їх одержують різні державні органи. В означених аспектах нагальною є потреба у створенні вказаними органами у власній структурі спеціального фонду відомостей (інформаційних ресурсів) з питань своєї діяльності, зміст яких мав би задовольняти потреби всіх користувачів інформації, і, насамперед — громадян.

Стаття 33 Закону України «Про інформацію» визначає терміни розгляду запиту щодо доступу до офіційних документів, який не повинен перевищувати десяти календарних днів. Протягом вказаного терміну державна установа письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення. Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом. Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо запиту про надання письмової інформації.

Хоча максимальні терміни — це позитивний чинник, який, змушуючи органи влади брати огляд на час при розгляді запитів, посилює право доступу, та ці терміни мають тенденцію ставати зрештою «стандартними термінами», тобто запитувачеві часто доводиться чекати відповіді на свій запит увесь цей термін. Це природна тенденція, адже в діяльності адміністрації завжди виділяються пріоритети і, маючи можливість розглядати запити протягом певного терміну, вона може користуватися нею повною мірою.

Згідно з чинним законодавством громадянам України гарантується право на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із заявами (клопотаннями), пропозиціями (зауваженнями) і скаргами.

Нерідко звертають увагу на не зовсім належне виконання Закону України «Про звернення громадян», зокрема статті 19, яка передбачає право громадянина бути присутнім при розгляді звернення. Однак, наказ Міністерства юстиції України «Про порядок розгляду звернень громадян» перекручує положення Закону, адже він (наказ) такого права не передбачає, навіть забороняє таке право. Абсолютна більшість відповідей владних органів на запити громадян є неоднозначними. Адже люди звертаються до них тоді, коли їм щось незрозуміло, а чиновники відповідають так, щоб питання стало ще більш незрозумілим.