Доступ до інформації: поняття, правове регулювання

— Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року;

— Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року;

— Європейська конвенція з прав людини;

— Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства;

— Страсбурзька Конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру 1981 року;

— Конвенція про кіберзлочинність від 2001 року;

— Орхуська Конвенція про доступ до інформації, громадську участь в ухваленні рішень чи доступі до правосуддя у справах довкілля;

— Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи про доступ до інформації, якою володіють державні органи влади 1981 року;

— Рекомендація Ради Європи № R (81) 19 1981 р. «Про право доступу до інформації, яка перебуває в розпорядженні органів державної влади»;

— Регламент (1049/2001) загального доступу до документів Європейського Парламенту, Ради Європи та інші міжнародно-правові джерела.

— Розглянемо окремі положення зазначених документів, що прямо чи опосередковано стосуються реалізації права громадян на інформацію і зокрема права на доступ до інформації.

Загальна декларація ООН прав людини 1948 року закріплює «свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів». Акцентуємо увагу, що зазначена ст. 19 Загальної декларації ООН прав людини гарантує не тільки право одержувати і поширювати інформацію, але й право «шукати» її.

Стаття 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року встановлює: «Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу... одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з правами та обов'язками, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національ-

ної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя». Подібна конструкція використана й у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року, і, як відзначалося, міститься у Конституції України.

Основне право на свободу вираження поглядів згідно зі статтею 10 Європейської конвенції з прав людини включає право одержувати і передавати інформацію без втручання органів державної влади. Зазначимо, що зазначене право доступу до інформації, закріплене у ст. 10 Конвенції, неодноразово були предметом розгляду Європейським судом з прав людини. «Суд встановив відмінності між, з одного боку, доступом до інформації загалу та ЗМІ і, з другого боку, окремих громадян, включаючи право на доступ до документів тих громадян, які мають особливу зацікавленість в одержанні інформації».

Європейський суд заявив про важливість отримання громадськістю доступу до інформації від органів влади. Гарантія, встановлена ст. 10 Конвенції, не тлумачилась як така, що включає некон-кретизоване право доступу до інформації органів влади, проте Суд відзначив, що громадськість має право одержати інформацію, яка має суспільний інтерес і значення (наприклад, рішення у справі «Обзервер» і «Гардіан», серія А№ 216, параграф 59), і що ЗМІ користуються особливо великою свободою вираження поглядів і інформації з огляду на їхню роль — повідомляти про питання громадського інтересу, і на право громадськості отримувати таку інформацію (наприклад, рішення у справі «Санді Тайме», серія А №30, параграф 65). Європейський суд з прав людини давав тлумачення ст. 8 Конвенції — право на повагу до приватного життя — у кількох справах, пов'язаних з персональними запитами на доступ до інформації стосовно запитувачів (Рішення у справі Леандер, серія А, №116, рішення у справі Ґаскін, серія А, №160 і рішення у справі Ґуерра, доповіді 1998-1). Суд заявив, що право за ст. 10 Конвенції отримувати інформацію забороняє державі втручатись в право особи отримувати інформацію, але не накладає на державу позитивне зобов'язання збирати, передавати або поширювати інформацію серед громадян.