Поняття доступу громадян до інформації, його зв'язок з інститутом свободи слова

Інформаційні відносини на сучасному етапі свого розвитку потребують усе більшого регулюючого впливу права України. Це зумовлено не лише динамікою розвитку інформаційних технологій, а й виникненням багатьох випадків конфлікту інтересів різноманітних суб'єктів, вирішення яких уже неможливе за допомогою норм звичаїв, традицій, корпоративних норм тощо. Належне ж нормотворення у сфері регулювання інформаційних відносин потребує опрацювання змісту та форми відповідних терміно-понять. Одним з ключових таких терміно-понять є «доступ до інформації». Адже право на інформацію визначається, насамперед, доступом до останньої.

Питання доступу до різних видів інформації розглядаються у аналітичних роботах окремих громадсько-політичних об'єднань. У них аналізуються матеріали, які стосуються проблем правового регулювання доступу до публічної інформації, результати моніто-рингів за дотриманням центральними органами державної влади права громадян на одержання інформації на основі процедури інформаційного запиту та за функціонуванням веб-сторінок центральних органів державної влади, а також запровадження в Україні електронного урядування.

Відносини щодо доступу до інформації регулюються різними соціальними нормами, у тому числі нормами права. Правові норми упорядковують суспільні відносини щодо доступу до інформації з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян (іноземців та осіб без громадянства), їх об'єднань, юридичних осіб приватного права, а також здійснення завдань і функцій органами державної влади. Сукупність правових норм, які регламентують відносини з приводу доступу до інформації, становить об'єктивний зміст доступу до інформації.

Відносини щодо доступу до інформації в Україні в основному регламентує Закон України «Про інформацію». Однак доступ до окремих видів інформації різними суб'єктами регламентується Законами України «Про державну таємницю», «Про телекомунікації», «Про Національну програму інформатизації», «Про Концепцію Національної програми інформатизації», «Про охорону праці», «Про науково-технічну інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону дитинства», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та іншими законами.

Найбільш докладно на рівні законодавчих актів регламентуються питання доступу до інформації фінансово-банківського характеру. Так, Закон України «Про Національний банк України» містить статтю 57 «Доступ до інформації», у якій закріплено право Національного банку України безоплатно одержувати від банків, банківських об'єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення окремих банківських операцій... інформацію про їх діяльність та пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій, а для підготовки банківської та фінансової статистики, аналізу економічної ситуації Національний банк має право безоплатно отримувати необхідну інформацію від органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання усіх форм власності.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» закріплює право доступу клієнта до інформації щодо діяльності банку, а Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає право клієнта на інформацію щодо діяльності фінансової установи. У аналізованих законодавчих актах поняття «доступ до інформації» означає право одержувати (отримувати) інформацію.

Не зважаючи на те, що терміно-поняття «доступ до інформації» використовується у чинному законодавстві України, однак визначення його не розкривається. Натомість, Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» встановлює, що «доступ до інформації в системі — отримання користувачем можливості обробляти інформацію в системі».

Закон України «Про інформацію» дає визначення поняття «режим доступу до інформації — це передбачений правовими нор-