При зачинених дверях

Багато років людство шукало взаємозв’язок між словом і свідомістю. Точніше, воно намагалося зрозуміти, як це відбувається. У числі перших учених, які безпосередньо займалися цим питанням, був і доктор біології Іван Борисович Белявський. Саме він спробував з’ясувати, яким чином на людський організм впливають не якісь там величезні блоки інформації, а прості односкладові слова.

Сімнадцятилітнє дослідження Белявського, до якого поступово приєдналася велика група його колег, увінчалося не просто успіхом, а справжнім відкриттям. Ученим випало довести, що кожне вимовлене нами слово дуже виразно впливає на наші з вами ж гени. Результатом дії слова через якийсь час стає не просто передання видозмінених генів нащадкам, але і зміна власного генетичного коду людини, який стосується темпів старіння і терміну життя!

Кажуть, що дисертація на цю тему, захищена пошуковцями ще в радянські часи, слухалася вченою радою при зачинених дверях. Позаяк у ній з математичною точністю доводилася неприйнятна за тих часів істина — не тільки людина має якусь енергетику, але й кожне її слово теж несе власний енергетичний заряд. А звідси вже залишається лише один крок до сакрального — «Спочатку було Слово...». І це саме слово впливає на наші гени, або продовжуючи молодість, або наближаючи старість.

Виявляється, різні слова по-різному заряджені, причому так само, як і у фізиці, зарядів може бути тільки два: позитивний і негативний. Так ось, будь-яка матірщина іде зі знаком «мінус». Уже на початку 90-х згадана група учених випустила у світ книгу з безліччю прикладів, пов’язаних з багаторічними спостереженнями за конкретними людьми.

Усе це були люди одного віку, але одну їхню частину становили принципові лихослови зі стажем, а другу — противники брудних виразів. Дослідження показали, що у матірщинників дуже швидко виявляються вікові зміни на клітинному рівні, що ведуть до всіляких болячок. У другій же групі результати були протилежними.

Одне слово, мат сприяє швидкому старінню. При цьому в лихослів’ї причаюється величезна руйнівна сила. Прийнявши за аксіому той факт, що будь-яка інформація змінює наші з вами свідомість і здоров’я, спробуємо копнути історичний шар «бруду». Тобто з’ясувати, з чого цей самий мат починався.

витоки лихослів’я

Почнемо з того, що мат не є таким уже й рідним для росіян, як дехто каже. В одному з найперших словників давньоруської мови слово, яке починається з другої букви алфавіту і позначає жінку відомої поведінки, є присутнім нарівні з цензурними, а пояснюється як похідне від слова «блуд». У цьому ж самому вигляді слово це перекочувало звідси в усі словники російського мату. Насправді ж тут сталося деяке непорозуміння. До цього словника були ще так звані «берестяні грамоти». І згадане вище, нині матірне, слово там теж є присутнім. Тільки слово це, виявляється, є не чим іншим, як іменем демона, з яким із незапам’ятних часів із різних приводів спілкувалися язичницькі пращури. Зазначений демон мав свою «спеціалізацію». Б... був відначально чоловічого роду, а до його обов’язків входило покарання жінок, які завинили, тим, що в медицині називається «сказом матки»... І всі інші слова російського мату мають те ж саме демонічне походження. Тобто перед нами — реальні імена демонів — уособленого Зла!

Що ж робить багато людей? Матюкаються разом із ближніми, часом з найближчими людьми, тобто кличуть стародавніх злих демонів просто так, для пустого слова. Звертаючись до зла, вони прикликають це зло собі на голову день у день, рік у рік.

Хибною є поширювана ворогами і недоуками думка про те, що матюки — це слов’янська традиція. В українській мові взагалі відсутні лайливі слова. Коли один французький мандрівник, прибувши на Запорізьку Січ, вирішив скласти словник української лайки, то знайшов лише шість лайливих виразів, з яких найгіршим було «ах ти ж собака». Що ж стосується Московщини, то приблизно до середини XIX століття лихослів’я не тільки не було поширене навіть у селі, але й дуже довго було кримінально карним. У часи царів Михайла Федоровича та Олексія Михайловича людину, яка заматюкалася, піддавали публічному пороттю. Церква боролася з лайкою, твердячи, що матірщинник «не наслідує Царства Божого».