Розділ II

суспільстві загальновизнані права людини і громадянина в сфері інформації виступають основним критерієм, що характеризує стан інформаційної безпеки конкретної особи і суспільства в цілому. Крім того, ці норми є стримуючим фактором свавілля держави і одним з критеріїв обмеження держави у виборі способів і методів проведення політики інформаційної безпеки.

Означені норми містяться, насамперед, в Конституції України, міжнародно-правових актах з прав людини, галузевих міжнародних та національних правових актах, якими врегульовані окремі питання інформаційних прав людини.

Іншим елементом правової бази політики інформаційної безпеки є група правових норм, якими регулюються наступні питання:

а) захист та обмеження свободи інформації з боку держави,

б) захист національної інформаційної інфраструктури,

в) проблеми безпеки інформаційного розвитку держави.
Інформаційна безпека людини ґрунтується на двох основних

комплексах її прав. По-перше, це комплекс прав людини вільно, безперешкодно, на власний розсуд бути суб'єктом інформаційних процесів: шукати, одержувати і поширювати інформацію, при чому це право не пов'язано з територіальною юрисдикцією держави і не обмежується територіально державними кордонами. І по-друге, це комплекс прав людини на захист від неправомірного інформаційного втручання, що охоплюється англійським терміном privacy, тобто правом на конфіденційність інформації щодо особистого життя та правом на захист від розповсюдження вигаданої та перекрученої інформації, що завдає шкоди її честі і репутації.

Конкретні напрями забезпечення інформаційної безпеки людини, зокрема, включають:

— захист персональних даних,

— інформаційну безпеку людини в процесі правоохоронної діяльності,

— доступ до правової інформації,

— доступ до екологічної інформації,

— захист від негативного інформаційного впливу,

— інформаційну безпеку громадян як суб'єктів політичного процесу.

Одним з ключових чинників інформаційної безпеки людини є її право на достатню інформованість для здійснення свідомого і