ІІ етап: від Паризької конвенції 1919 року до Чиказької конвенції 1944 року

Паризька конвенція 1919 року стала першим міжнародно-правовим актом, який встановив основи міжнародного повітряного права. Її вихідним початком став принцип суверенітету над повітряним простором та мирний політ. Положення цієї конвенції знайшли своє відображення та вплинули на Ібероамериканську конвенцію 1926 року, Панамериканську конвенцію про комерційну авіацію 1928 року.

Із збільшенням кількості комерційних перевізників виникають питання відповідальності експлуатанта повітряного судна перед пасажирами, їх правонаступниками та власниками вантажів (Варшавська конвенція 1929 року), відповідальності за шкоду, нанесену повітряним судном третім особам на поверхні (Римська конвенція 1933 року), рятування повітряних суден (Брюссельська конвенція 1938 року), зборів з повітряних суден (Лондонська конвенція 1939 року).

У міжнародних відносинах в галузі кодифікації повітряного права відбуваються активні процеси. У 1925 році відбувся І Конгрес міжнародного повітряного приватного права (СІТЕЖ). В рамках конгресу держави-учасники вирішили створити Міжнародний технічний комітет юристів-експертів з повітряного права. в процесі своєї діяльності вони виробили:

- Варшавську конвенцію;

- конвенцію про забезпечувальний арешт повітряного судна;

- конвенцію про рятування на морі та на землі;

- конвенцію про страхування4

- конвенцію про зіткнення;

- конвенцію щодо права власності та реєстрації;

- конвенцію про правовий статус екіпажу та повітряного судна.

28 вересня 1919 року рядом приватних авіакомпаній створена ІАТА (Міжнародна асоціація повітряного сполучення) з метою «встановлення єдності щодо експлуатації повітряних ліній міжнародного значення». В основному ІАТА вирішувала питання комерційних відносин між авіакомпаніями.

У внутрішньому праві відбуваються наступні кроки.

- 12 січня 1921 року - Закон СРСР «О воздушном движении над территорией РСФСР и ее территориальными водами»;

- 1932, 1935 роки – Повітряний кодекс СРСР.

Спостерігалась наступна тенденція: ті держави, які на момент підписання Паризької конвенції вже прийняли внутрішні акти, змушені були їх переглянути, та почали приділяти більшу увагу безпеці польотів.

У 1944 році відбулась Чиказька конференція, на якій розглядались проекти документів, запропоновані США, Великобританією, Новою Зеландією, Канадою. Головна боротьба під час конференції точилась навколо «свобод повітря». В кінці конференції держави учасниці підписали наступні документи:

- Заключний акт конференції;

- Тимчасову угоду про міжнародну цивільну авіацію (34 держави);

- Конвенцію про міжнародну цивільну авіацію та створення ІКАО (38 держав);

- Угоду про міжнародне транзитне повітряне сполучення (26 держав);

- Угоду про міжнародний повітряний транспорт (11 держав);

Новизна Чиказької конвенції полягала у врегулюванні питань:

- регулярних/ нерегулярних польотів цивільної авіації;

- реєстрації та національної належності повітряних суден;

- вимоги до екіпажу та до повітряного судна;

- норми, що регулюють діяльність міжнародного повітряного транспорту;

- положення щодо створення ІКАО.