Етапи формування українського етносу

Фактори, що впливають на виникнення та генезис етносу:

Природне середовище;

Розселення й міграції;

Колонізаційні процеси;

Завоювання;

Взаємодія культур;

Етапи формування українського етносу.

Перший етап: VI-V тис. до н.е. існування індоєвропейської цивілізації.

Існує декілька теорій походження індоєвропейців:

1. Північнопричорноморська гіпотеза В.М. Данильченко стверджував, що індоєвропейська етномовна сім'я зародилася на степовому кордоні Європи та Азії у X-VII тис. до н.е. Вона поділялася на три групи. Залишила сліди у вигляді археологічних культур: ямно-гребінцевої, дніпрово-донецької, азово-дніпровської.

2. Анатолійсько-балканська І.М. Д'яконов стверджував, що прабатьківщиною є Балкано-Карпатський басейн. Сліди - лінійно-стрічкова кераміка V-IV тис. до н.е.

3. Анатолійсько-північноазіатська - Гамкрелідзе Індоєвропейська етномовна сім'я зародилася на кордоні Закавказзя і Верхньої Месопотамії у VI-V тис. до н.е.

4. Центрально південно європейська гіпотеза Б.В. Горнунг

Кілька зон: культури: Буго-Дністровська, Трипільська.

Індоєвропейська етномовна сім'я складається з 13 етномовних груп:

1. Індійська - (Мови: гінді, урду, санскрит)

2. Іранська - (перська, афганська, таджицька, давньоперська)

3. Слов'янська - (польська, чеська, словацька, болгарська)

4. Балтійська - (литовська, латиська, прусська)

5. Германська - (норвезька, шведська, англійська, готська)

6. Романська (португальська, іспанська, французька, італійська, латина)

7. Кельтська - (ірландська, бретонська, галльська)

8. Грецька - (новогрецька, грецька, мікенська)

9. Іллірійська - (фракійська, іллірійська, даккська)

10. Анатолійська - (лідійська, хетська)

11. Албанська

12. Вірменська

13. Тохарська

Другий етап: II-I тис. до н.е. Існування слов'янської етнічної спільності.

Третій етап: Поч. I тис. н.е. Існування східнослов'янської етнокультурної спільності. Вона виділилася на початку нашої ери. Східнословянська спіільністть включає в себе десять археологічних культур: черняхівську, волинцівську, тшинецьку, зарубинецьку, пізньозарубенецьку, празьку, Луки-Раліківецьку, Київську, Зубрицьку, Пеньківську.

Четвертий етап: VII-XII ст. давньоруська цивілізація.

На час утворення Київської Русі на слов'янських землях України складається етнокультурна (системи землеробства, знаряддя, ремесла, типи поселень, житла, хатнє начиння тощо) спільність. Її складовими стали союзи племен полян, уличів, тиверців, волинян, деревлян і частково сіверян та дреговичів. Перші прояви спільної - протоукраїнської метаетнічної - самосвідомості слов'янського населення на території України фіксуються в "Повісті временних літ" у формі етноцентричного зображення київським літописцем "племені" полян. Поляни, зокрема, показані як найкультурніші та найрозвиненіші і протиставлені слов'янським співплемінностям на землях Росії й Білорусі (яких прирівняно до звірів). Разом з тим цей етноцентричний стереотип поширений на інші протоукраїнські "племена" (за винятком сіверян і деревлян).

Утворення в кінці ІХ - Х ст. Київської Русі, що об'єднала все слов'янське населення Східної Європи, загальмувало етногенетичний процес на українських теренах, як і на територіях Росії і Білорусі, оскільки це нівелювало дію окремих (української, російської та білоруської) етногенетичних ніш.

Розгортання в ХІ - ХІІ ст. удільної роздробленості привело до того, що знову проявилася дія колишніх племінних субніш. На їх основі, все ж з деякою корекцією, виникають земельні етноси, що відповідали основним землям-князівствам. Основними землями на території України були: Руська (складалася з Київського і Переяславського князівств), Володимирська (Волинська), Галицька, Чернігівська (виділилася з Руської Землі в середині ХІ ст.), невелика Болохівська земля, а також південні райони Турівської та західні райони Сіверської земель. Відповідно, тут фіксуються такі земельні етноси: русь, володимирці (волинці), галичани, чернігівці, невелика спільнота болохівців, а також південна частина турівців і західна частина сіверян (севрюків). Останні дві спільноти взяли участь в етногенезі, відповідно, білорусів і росіян. Самосвідомість земельних етносів проявлялася у відповідних етнонімах, а також у власних інтересах, відмінних від інтересів інших земель, ворожості до інших аналогічних спільнот, певному етноцентризмі. Дані земельні етноси складали спільність, що її можна визначити як українську метаетнічну. Існування земельних етносів є закономірним для епохи раннього й почасти розвинутого середньовіччя і спостерігалося й у інших, зокрема європейських, країнах.

Проте з децентралізацією Давньої Русі усе більше проявляється дія української етногенетичної ніші. Це привело до того, що у ХІІ ст. на території України виділяються два "інтеграційні центри" (термін М. Брайчевського) - Галицько-Волинський і Чернігівський, яких об'єднує боротьба за Київ. Формується но- ва етнополітична спільність. Північні і північно-східні землі Русі - Полоцька, Новгородська, Ростово-Суздальська відособлюються від Києва і формують власні етнополітичні спільності. Виникнення на землях Південної Русі окремої етнополітичної спільності веде до формування тут загальнопівденноруської системи комунікацій, в т. ч. інформаційних, з'являється загальнопівденноруська етнічна еліта. Це призводить до поширення в кінці ХІІ - на початку ХІІІ ст. на всіх південноруських землях етноніма "русь" (у множині) / "русин" (в однин), як самоназви. Даний процес знайшов відображення в літописах, що відбивало стан вищого, ідеологічно формованого, рівня етнічної самосвідомості. У північних і північно-східних землях топонім "Русь" розповсюджується пізніше, починаючи з кінця ХІІІ ст. Тоді ж там починає утверджуватися і похідний від нього етнонім, але вже не "русь"/"русин", що здавна побутував на півдні, а "русские", витісняючи місцеві земельні назви. Термін же "русин" на півночі вживався лише обмежено, під впливом Київської писемної школи - в канцелярській мові, і тепер він виходить з ужитку. В цей час етнонім "русь" / "русин" фіксується і в Білорусі, але жителі України мешканців Білорусі позначали етнонімом "литва" (у множині) / "литвин" (в однині), відрізняючи їх, таким чином, від себе.

П'ятий етап: XII - до сьогодення - Існування української етнічнаої спільності.

Поява єдиного ендоетноніма на всіх південноруських землях у кінці ХІІ - на початку ХІІІ ст. свідчить про завершення формування тут єдиного етносу. Етнонім "русь", "русин" зберігався як єдина самоназва для всього українського населення аж до І половини ХVIII ст. На західноукраїнських землях він побутував до І половини - середини ХХ ст., коли був замінений етнонімом "українці". Збереження одного й того ж ендоетноніма впродовж цього часу свідчить на користь збереження і одного типу етнічності, одного й того ж етносу. Таким чином, етнос, який виникає на землях Південної Русі в кінці ХІІ - на початку ХІІІ ст. є саме українським, але він тоді мав інший етнонім.

Як видається, після монгольського завоювання український етнос не міг утворитись принаймні до ІІ половини XVII ст., оскільки територія України, опинившися в складі кількох держав (Литви, Польщі, Угорщини, Молдавії), які анексували її землі, виявилася поділеною їх кордонами (не в сучасному, звичайно, розумінні) на кілька частин. Єдина система комунікацій, у т. ч. інформаційних, без наявності якої етнос не може утворитись, виявилася в основному зруйнованою, етнічна еліта ж, включаючи етнічну протоінтелігенцію (верства книжників), що формує верхній рівень самосвідомості, дуже ослабла, а в деяких регіонах практично зникла. Ряд же регіонів України (Закарпаття, Буковина) не були об'єднані з рештою українських земель навіть у ІІ половині XVII ст. І якби на землях України до цього періоду роз'єднання її території не утворився єдиний етнос, він за умов такого роз'єднання вже не міг би утворитися. Саме існування єдиного етносу, зокрема вже сформована етнічна самосвідомість, разом з дією етнічної ніші (на яку перетворилася ніша етногенетична) породжували тенденцію до об'єднання українських земель, яка постійно пробивала собі шлях упродовж століть, незважаючи на надзвичайно несприятливі для цього умови.

Хронологія етнічної історії України.

VIII тис. до н. е. - виокремлення індоєвропейської мови.

VI - IV тис. до н. е. існування індоєвропейської етномовної сім'ї

V - III тис. до н. е. - зіткнення двох культурних потоків у степовій зоні України: трипільських землеробів і войовничих кочівників - номадів

IV тис. до н. е. - формування в Україні антропологічного типу масивних європеоїдів - скотарів індоєвропейської культури. Виникнення найдавнішої літератури.

Злам II - I тис. до н. е. - відгалуження від індоєвропейської етномовної сім'ї слов'янської мовної гілки

XV - XII ст. до н. е. розселення на території України комарівської та тшинецької археологічних культур, пов'язаних з відособленням слов'ян з індоєвропейського етногенетичного центру.

XI - III ст. до н. е. -побутування на території України лужицької, чорноліської, білогрудівської та скіфської археологічних культур

II ст. до н. е. - II ст. н. е. - формування на території України зарубинецької та пшеворської археологічних культур, пов'язаних із творенням східнослов'янської етномовної гілки.

Початок І тис. н. е. - Ввдгалуження від слов'янського етномовного стовбура східнослов'янської гілки

Друга чверть II - початок IV ст. - початок консолідації різноетнічного населення України

II - IV ст. - війна слов'ян з готами.

III - IV ст. - існування пшеворської та черняхівської археологічних культур, пов'язаних із завершенням етногенезу східних слов'ян.

Друга чверть І тис. - початок формування київської археологічної культури.

III ст. - перша згадка про венедів як східнослов'янську етнічну спільність.

IV ст. - вторгнення в землі України гунів і аварів.

IV - IX ст. - велике переселення народів через територію України.

V - VII ст. - формування на східнослов'янській етнічній основі склавинів і антів.

V - X ст. - початок формування регіональної етнічності України, пов'язаний з етнонімічними утвореннями.

VI ст. - перша згадка про східнослов'янське плем'я сіверян, започатковане на антському етнічному грунті.

VI - VIII ст. - Утвердження назви й самоназви "Русь"

VIII ст. - Формування на Середній Наддніпрянщині племені полян. Закріплення за південними районами України назви "Полудневі землі".

VIII - IX ст. - Закріплення за Київською частиною Середньої Наддніпрянщини етнотопоніма "Руська сторона"

XI ст. - Перша літописна згадка про Покуття

862 р. - літописна згадка про утворення за часів легендарного Кия "Польської землі" (землі полян) на Наддніпрянщині

X ст. - утворення Чернігівської етнічної землі.

907 р. - перша літописна згадка про східнослов'янський етноплемінний союз тиверців.

922 р. - перша літописна згадка про східнослов'янський етноплемінний союз уличів.

977 р. - перша літописна згадка про східнослов'янське плем'я деревлян.

988 р. - офіційне прийняття Руссю християнства.

X - XVI ст. - існування першої держави східних слов'ян Київської Pусі.

Брайчевський Михайло Юліанович

(1924-2001)

Видатний істориик, поет, художник. Автор монографій: «Римська монета на території України» (1959), «Коли і як виник Київ» (1963), «Біля джерел слов’янської державності» (1964), «Походження Русі» (1968), «Анти», «Дело об убийстве Бориса и Глеба», «Автор «Слова о полку Ігоревім», «Суспільно-політичні рухи Русі», «Утвердження християнства на Русі» (1988), «Скарби знайдені і незнайдені» (1992), «Конспект історії України» (1993), «Вступ до історичної науки» (1995) и «Походження слов’янської писемності» (1998), «Літопис Аскольда» (2000).

Хронологія етнічної історії України.

XI ст. - фіксація історичними документами етнічних земель України: Київщини, Переяславщини, Галичини, Холмщини, Підляшшя, Надбужжя, Перемишлянщини, Підкарпатської Русі, Надросся.

1199 р. - створення об'єднаного Галицько-Волинського князівства на базі племінних союзів волинян, карпатських хорватів, тиверців, частково уличів.

XII - XIII ст. - фіксація історичними документами етнічних земель України: Червоної Русі, Поділля, Волині, Полісся.

1274 р. - перша літописна згадка про Полісся

XIII ст. - татаро-монгольська навала. Проникнення волохів, молдаван та румунів у Закарпаття та Буковинські Карпати.

Етнічна група, національна меншина - частина етносу, що проживає за межами своєї етнічної території. В Україні такими етнічними групами є росіяни, поляки, угорці, євреї, німці та ін.

Етнос - стійке об'єднання людей, що історично склалося на певній території на ґрунті спільного походження. Характеризується єдиними мовою, культурою, побутом, самосвідомістю. Вживається в значенні "народ".