Другий етап: біль і почуття провини

Коли ви потихеньку звільнилися від захисного кокона, з глибини душі починають рватися емоції. Цей період може виявитися найскладнішим і найчорнішим. Найбільш поширена реакція - це звинувачення себе в тому, що ви спілкувалися з покійним при його житті не так, як повинні були. Ви згадуєте бесіди і суперечки з ним і картаєте себе: даремно ви були такими різкими. Або ж звинувачуєте себе за те, що опинилися саме в такому місці або вчинили саме так, а не інакше, чи, навпаки, засуджуєте себе за те, що не схотіли чи не змогли щось зробити. Вважаєте, що ви в якийсь незбагненний спосіб повинні були передбачити трагічне майбутнє і запобігти йому, - так, ніби це в людських силах.

Зараз ви страждаєте від екстремальних перепадів настрою, емоційного і / або фізичного виснаження і сонливості. Сльози навертаються на очі в той момент, коли ви найменше цього очікуєте, а негативні думки про себе, здається, оселилися у вашій голові навіки.

На цьому етапі потрібно постаратися перестати весь час прокручувати події минулого у своїй пам'яті. Якщо з голови ніяк не йдуть самі неприємні моменти, обговоріть їх з рідними чи друзями, які разом з вами пройшли через те ж саме, розкажіть, які саме почуття і емоції ви переживали. Так ви даєте вихід своїм страхам і почуттю провини, отримуєте підтримку близьких і розумієте, що ви дійсно зробили все, що було на той момент часу у ваших силах. Ви не могл знати ТОДІ, що трапиться далі. Не соромтеся звернутися за допомогою. Група підтримки, психотерапевт або просто рідна людина допоможуть вам впоратися з важкими переживаннями. Примусьте себе виговоритися. Найлегше сховатися і добровільно ізолювати себе, але рано чи пізно вам все одно доведеться «вийти з тіні». Якщо ви відчуваєте свою провину за те, що залишилися жити, або, навпаки, відчуваєте полегшення, не варто вважати себе лиходієм: ці почуття вкладаються в рамки норми. Правда ситуації полягає в тому, що не можемо все передбачити наперед і не на все можемо вплинути.