Злочини проти громадського порядку

Групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК).

Групові дії, які порушують громадський порядок, – це дії значної кількості осіб, звичайно кількох десятків чи навіть сотень. Але, на відміну від масових заворушень, число учасників групового порушення громадського порядку дій в ході вчинення цього злочину істотно не збільшується, вони не зростають кількісно і не перетворюються якісно на активні посягання проти правоохоронюваних благ(1).

Кількість осіб, які беруть участь у групових діях, які порушують громадський порядок законодавством не визначено. На думку М.Й. Коржанського, порушувати громадський порядок може як двоє так і більше суб’єктів злочину, зважаючи на визначення групи осіб за ч.ч. 1 та 2 ст. 28 КК(2). Зважаючи на це, вчений вважає таке положення несправедливим, тому що покарання двом суб’єктам буде однаковим з покаранням трьом і більше суб’єктам цього злочину. Тому його позиція полягає у тому, щоб групу осіб визнавати у кількості не менше 3 суб’єктів злочину(3). Ця думка є досить важливою для визначення реального ступеня суспільної небезпеки групи осіб, але до внесення змін у кримінальне законодавство залишається тлумачити групу осіб, як дві або більше особи.

Суспільна небезпека таких протиправних дій, як свідчить судова та слідча практика, полягає в посяганні на низку суспільних відносин, які знаходяться під охороною закону про кримінальну відповідальність, зокрема у сфері життя та здоров’я особи, власності, нормальної роботи органів державної влади, підприємств, установ, організацій тощо. Злочинна поведінка такої групи людей є безконтрольною та залежною від зовнішніх факторів, що характеризуються підвищеною суспільною небезпекою. Нерідко такі групові порушення громадського порядку набувають соціально загрозливих форм та тягнуть вчинення більш тяжких злочинів (вбивств на ґрунті національних, расових чи релігійних конфліктів, масових заворушень, хуліганств, знищення, руйнування чи пошкодження пам'яток – об'єктів культурної спадщини тощо).

Родовим та основним безпосередніми об’єктами злочину є громадський порядок. Додатковим обов'язковим об'єктом цього злочи­ну – є суспільні відносини, які регламентують порядок роботи транспорту, підприємств, установ чи організацій(4).

Під додатковим факультативним безпосереднім об’єктом групового порушення громадського порядку слід розуміти життя, здоров'я, честь та гідність людей, відносини власності, громадську безпеку, відносини у сфері господарської діяльності тощо. У цьому контексті є цікавим такий приклад із судової практики.

Прокуратура Чернігівської області 1 березня 2006 р. порушила кримінальну справу №78/00807 по факту групового порушення громадського порядку та умисного знищення і пошкодження майна енергопостачальної компанії «Чернігівобленерго». 22 лютого 2006 р. група осіб, скориставшись ухвалою Солом’янського суду Києва (ВАТ ЕК «Чернігівобленерго» оскаржило ухвалу Солом’янського суду від 21 лютого 2006 р. в установленому порядку в апеляційному суді м.Києва) здійснила спробу силового захвату ВАТ ЕК «Чернігівобленерго». Як з’ясували правоохоронні органи, підприємство намагалися захопити охоронці київської фірми «Стелс–плюс», з якими уклав договір М. Внаслідок злочинних дій нападників, компанії «Чернігівобленерго» були завдані значні матеріальні збитки. В ході розслідування встановлена їх сума, що складає 170 тис. грн. До кримінальної справи долучено 30 заяв працівників компанії «Чернігівобленерго» про отримання тілесних та моральних травм під час спроби силового захвату. За словами керівництва компанії, захват міг призвести до справжньої катастрофи, оскільки нападники увірвалися в приміщення центральної диспетчерської служби, працівники якої в режимі реального часу управляють процесом енергозабезпечення регіону. У результаті захвату диспетчерської, близько години енергосистема регіону функціонувала без оперативного контролю енергетиків (5).

Об’єктивна сторона злочину полягає в двох формах: 1) організація групових дій; 2) активна участь у таких діях. На думку М. Й. Коржанського, такі форми є способами порушення громадського порядку(6). Подібна позиція щодо розуміння способу вчинення злочину, як форми вираження злочинного діяння, є досить поширеною в теорії кримінального права(7). Вважаємо, що спосіб вчинення злочину не можна ототожнювати з його формою(8).

Наслідки злочину (за першою формою) можуть полягати у: 1) грубому порушенні гро­мадського порядку; 2) суттєвому порушенні роботи транспорту, під­приємства, установи чи організації.

Слід підтримати думку Р. П. Олійничука, що місце вчинення злочину (громадське місце) та обстановка вчинення злочину (публічно) є обов’язковими ознаками об’єктивної сторони вказаного складу злочину(9).

Під організацією вказаних групових дій розуміється організація вчинення групового порушення громадського порядку або керівництво його підготовкою чи вчиненням, а також створення організованої групи (злочинної організації) для порушення громадського порядку чи керівництво нею, або забезпечення фінансування чи організація приховування злочинної діяльності такої групи (організації).

Активна участь у таких діях полягає у інтенсивному виконанні особою разом з іншими учасниками групових дій вказівок організатора щодо грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи підприємств, установ чи організацій. Дослідження матеріалів судової та слідчої практики дозволило Р. П. Олійничуку класифікувати типові активні групові дії: 1) заклики до громадян не виконувати вимоги представників влади; 2) непокора розпорядженням представників влади; 3) створення значних перешкод для нормальної роботи підприємств, установ чи організацій; 4) блокування роботи транспорту; 5) незаконне пікетування; 6) обмеження доступу громадян до громадських місць(10).

Грубе порушення громадського порядку передбачає недотримання встановлених правил поведінки у громадських місцях. Оцінювати порушення як грубе слід з урахуванням кількості його учасників, те­риторії, на якій мало місце порушення, важливості нормальної діяль­ності відповідних об'єктів, кількості потерпілих, часу порушення тощо.

Суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, уста­нови чи організації полягає у припиненні їх нормальної роботи на певний час. Це – порушення графіку руху транспорту (як громадського, так і іншого), закриття магазинів, закладів громадського харчування, зрив роботи державних установ, зупинення виробництва. Суттєвість порушення визначається з урахуванням його тривалості, кількості осіб, нормальна робота, навчання, відпочинок або перевезення яких порушені, розміру заподіяних матеріальних збитків тощо.

Так Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Криму 5 червня 2006 року порушило кримінальну справу за фактом групового порушення громадського порядку учасниками акцій протесту проти розвантаження в торговому порту Феодосії (Крим) американського вантажного судна. Цей злочин було вчинено шляхом перекриття доріг, блокування руху транспорту, демонстративного спалювання прапору США. Також міліцією було складено і направлено до суду 27 адміністративних протоколів за фактами порушення громадського порядку. Загальна ж кількість учасників пікету у Феодосії не перевищувала 300 осіб (11).

Причинний зв’язок між поведінкою організаторів групового порушення громадського порядку і наслідками (грубе порушення громадського порядку; суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації), вказаними в диспозиції ст. 293 КК, характеризується наявністю проміжної ланки – поведінки групи, учасники яких безпосередньо і викликають відповідну шкоду(12). Тому для констатації причинного зв'язку в аналізованому складі злочину слід встановити наявність обох його ланок, довести що: 1) дії винного викликали відпові­дну поведінку групи; 2) передбачені ст. 293 КК наслідки викликані саме груповими діями.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» від 22 вересня 2005 р., під громадським місцем розуміється частина (частини) будь–якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під'їзди, а також підземні переходи, стадіони(13).

Вчинення злочину публічно – обстановка при якій активні учасники групових дій з прямим умислом спрямовують свою поведінку у громадських місцях на порушення громадського порядку (зокрема, суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи або організації) таким чином, щоб все це стало зрозумілим для невизначеного кола фізичних або юридичних осіб й спрямоване на привернення уваги громадськості чи держави до певних проблем винних осіб.

Даний злочин у формі організації групових дій буде вважатися закінченим, коли дії по організації групових дійпризвели до вказаних у диспозиції ст. 293 КК наслідків (окремі з них за своїм змістом є діями): грубого порушення гро­мадського порядку та суттєвому порушенні роботи транспорту, під­приємства, установи чи організації. Злочин у формі активної участі у групових діях буде вважатися закінченим з моменту вчинення дій. Тобто, склад злочину, передбачений ст. 293 КК, за конструкцією, має матеріально–формальний склад.

У зв’язку з цим, не можна погодитися, з думкою, висловленою у кримінально–правовій літературі, що склад злочину є матеріальним(14 та 15) або має формальний склад(16).

Згідно п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені cтійкими злочинними об’єднаннями” при з’ясуванні змісту ознак, за якими особа може бути визнана організатором вчинення групових дій, потрібно виходити з того, що дії організаційного характеру полягають в об’єднанні дій інших співучасників і спрямуванні їх на вчинення одного чи декількох злочинів або в координації поведінки цих осіб.

До того ж організація вчинення групових дій може полягати в залученні співучасників усіх видів (виконавців, пособників, підбурювачів, інших організаторів) або лише одного з них (наприклад, виконавців) і здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення тощо. Мета зберегти єдність співучасників для подальшої злочинної діяльності при цьому не ставиться.

Суб’єктом злочину - фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилось 14 років, згідно ч.2 ст.22 КК(17).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу, а також обов’язкової ознаки хуліганства – мотиву явної неповаги до суспільства, тобто очевидна, демонстративна зневага винного до встановлених у суспільстві правил поведінки.

Мотив та мета є факультативними ознаками суб’єктивної сторони вказаного складу злочину. Але при цьому окремі науковці заперечують можливість хуліганських мотивів, пов’язуючи це з відмінністю групового порушення громадського порядку від групового хуліганства(18). Так Т. О. Гончар вказує на те, що «антидержавна» мета неможлива при груповому порушенні громадського порядку, що дозволяє відмежувати вказаний злочин від дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109 КК України) та посягань на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК України)(19). В.В. Кузнецов зазначає, що окремі мотиви та цілі не можливі при груповому порушенні громадського порядку(20). Як показує реальне життя основними мотивами, які спонукають особу до вчинення групового порушення громадського порядку (за виключенням хуліганських мотивів) є різноманітні політичні, економічні, релігійні та побутові проблеми, як індивідуального так і суспільного характеру(21). Для кваліфікації групового порушення громадського порядку слід виключити мотиви та цілі, за якими вчиняються також групові порушення громадського порядку, але які кваліфікуються як інші злочини(22).

Злісна непокора групи осіб законним вимогам представника влади (згідно зі ст. 185 КУпАП, злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок) кваліфікується лише за ст. 293 КК.

Групове порушення громадського порядку (ст. 293) відрізняється від хуліганства (ст. 296) відсутністю обов’язкового мотиву (явної неповаги до суспільства), притаманного хуліганству. Також групове порушення громадського порядку потребує наявності щонайменше 2 суб’єктів злочину, що не є обов’язковим для хуліганства.

Масові заворушення (ст. 294 КК).

Масові заворушення пов'язані, насамперед, з діями юрби (множини осіб), що є першою характерною рисою цього злочину і яка стосовно до аналізованого складу в спеціальній літературі практично не розглядається. На думку Ю.М. Демидова: «Поняття маси людей, натовпу досить умовне»(23). У кримінально–правовій теорії XIX в. поняття «збіговисько», що після 1917 р. трансформувалося в поняття «масові заворушення», пов'язувалося з масою людей. Так, М.С. Таганцев писав: «Поняття збіговиська означає об'єднання заради загальних дій або заради загальної мети більш–менш значного числа осіб, маси людей; до того ж поняття множини не може бути визначено будь–якими ознаками, особливо вказаними в законі, а встановлюється за обставинами кожного випадку»(24). У російській мові поняття «натовп» визначається як «скупчення людей, збіговисько»(25). На думку О. Соловйова, кількість людей при масових заворушеннях повинне бути таким, щоб у будь–який момент перекрити рух транспорту, пішохідний рух, зірвати проведення масового заходу, порушити роботу різних установ і організацій, тобто контролювати положення на визначеній значній території(26).

Таким чином, теорія кримінального права не пов'язує поняття «натовп» з будь–якими кількісними характеристиками(27). На нашу думку, неможливо чітко визначити кількісні характеристики натовпу і, відповідно, складу злочину масових заворушень. Звичайно, у залежності від того, наскільки великий натовп, може бути заподіяна більша або менша шкода різним об'єктам кримінально–правової охорони. При цьому у судовій практиці трапляються ситуації, коли й навіть десять осіб визнавали, фактично, натовпом(28).

Так, 14 січня 2005 р., П. організувала масові заворушення, у яких прийняла активну участь, за наступних обставин. 19 серпня 2004 р. на пленарному засіданні 32 сесії Козинської селищної ради XXIV скликання прийнято рішення про дострокове припинення повноважень Козинського селищного голови П. У зв'язку з відмовою П. передати документи селищної ради 11 січня 2005 р. мешканцями смт. Козин та депутатами ради створено комісію для огляду приміщення ради та опису документів, що перебували в її приміщенні.

14 січня 2005 року о 16 год. під час роботи комісії мешканці смт. Козин Р., В., К. та інші (біля 10 осіб) за ініціативи, активного спонукання та під керівництвом П. виламали вхідні двері Козинської селищної ради та увірвались до її приміщення.

Захопивши таким чином приміщення ради, зазначені особи застосували балончики з речовиною дратівливої та сльозогінної дії до членів вказаної комісії, які перебували в приміщенні, після чого стали наносити удари членам комісії невстановленими предметами, які вони використовували як зброю, а потім виштовхали їх з приміщення на вулицю. Одночасно з цим працівникам Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області, які припиняли протиправні дії, були нанесені удари невстановленими предметами.

П. в організованих нею масових заворушеннях приймала активну участь, сама завдавала удари руками мешканцям смт. Козин та заохочувала інших осіб до активних насильницьких дій (29).

Тому є більш прийнятною інша позиція, висловлена у кримінально–правовій літературі щодо інших властивостей натовпу. По–перше, відносне об’єднання будь–якою загальною ідеєю, що додає натовпу визначену спрямованість, можливість швидко реагувати на нові заклики і досить легко змінювати свій інтерес. По–друге, у цілому стихійний характер зібрання людей, що не виключає наявність організаційних моментів, але вони, як правило, стосуються не всього натовпу, а її кістяка, що може бути нечисленним. По–третє, складна керованість великої маси людей, що може привести до втрати контролю з боку її керівників над поведінкою натовпу і, відповідно, до стихійного розвитку подій. Названі обставини в сукупності обумовлюють криміналізацію масових заворушень і визначають їх підвищену суспільну небезпеку(30).

При цьому на кваліфікацію не впливає наявність чи відсутності попередньої змови й заздалегідь розробленого плану злочинних дій. Суспільна небезпечність масових заворушень полягає у створенні небезпеки для життя і здоров’я громадян погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя. Перебування у натовпі без участі у вчиненні вказаних вище суспільно небезпечних дій не утворює складу злочину.

Родовим та основним безпосередніми об’єктами злочину є громадський порядок. Додатковим обов'язковим об'єктом цього злочи­ну залежно від конкретної форми його прояву – є життя і здо­ров'я особи, конституційні права людини і громадянина, відносини власності, відносини, що забезпечують нормальну роботу органів влади, правоохоронних органів, здійснення громадянами діяльності по охороні громадського порядку або громадська безпека.

Предметом злочину, передбаченого ст. 294 КК, можуть бути будівлі та споруди, в яких безпосередньо працюють люди; приміщення (наприклад, приміщення пошти), де людей може не бути, але від нормальної роботи апаратури, що в них міститься, залежить нормальна робота установи. Предметом злочину можуть бути і незакінчені будівництвом будівлі або споруди, якщо в них міститься певне обладнання, що забезпечує нормальну роботу установи або організації, а також завершені будівництвом споруди, куди мали в’їжджати для роботи працівники.

За змістом закону кримінальна відповідальність за захоплення будівель або споруд настає незалежно від того, повністю їх захоплено, чи тільки частково. Не має значення і час, протягом якого будівля або споруда утримувалися винною особою або винними.

Потерпілим від злочину, передбаченого ст. 294 КК, можуть бути представники влади.

Об’єктивна сторона злочину полягає в двох формах: 1) організація масових заворушень, які призвели до насильства над особою, погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель або споруд, насильницького виселення громадян, опору представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя; 2) активна участь у таких діях.

Масові заворушення – це завжди дії натовпу, який діє стихійно, хоча може бути й керованою цілком, чи в окремих своїх частинах. Така юрба веде себе агресивно, її учасники вчиняють дії, які ви­знаються злочинами і при їх виконанні однією особою.

Тобто масові заворушення мають такі ознаки: 1) участь у них значної кількості людей; 2) дії юрби скеровані не проти окремого потерпілого (підприємства, організації, особи), а мають спрямованість проти існуючого правопорядку, що виражається в протистоянні законним органам державної влади, і зовнішнім проявом цього є насильство над людьми, погроми, підпали, знищення майна та інші дії вказані в диспозиції ст. 294 КК; 3) кількість учасників заворушення не обмежена, до них можуть приєднуватися інші учасники, а окремі від них відходити.

В кримінально–правовій літературі масові заворушення вважаються складним злочином(31). За підрахунками А. Абдульманов, під час масових заворушень можуть вчинятися понад 20 видів злочинів, які є результатом різної спрямованості антигромадської діяльності її учасників(32).

Далі розглянемо конкретні форми вчинення цього злочину.

Організація масових заворушень – це дії, спрямовані на підшукування і підготовку осіб для участі в масових заворушеннях, а також керівництво натовпом, підбурювання до вчинення дій, які являють собою масові заворушення, провока­ційні дії, вчинені з метою викликати відповідну поведінку великих груп людей, тобто направлені на збудження у людей негативного ставлення до законної влади та існуючого в державі правопорядку і громадської безпеки та на підбурювання натовпу для вчинення насильства над правослухняними громадянами, погромів, підпалів, знищення майна, озброєного опору представникам влади, захоплення будівель або споруд, насильницького виселення громадян.

Способи організації масових заворушень можуть бути різноманітними (виступ на мітингах, оголошення різноманітних звернень, розробка планів по збурюванню натовпу, розподіл ролей серед окремих учасників масових заворушень тощо).

Момент закінчення цього злочину не завжди чітко визначається у кримінально–правовій літературі. Більшість науковців вважають, що масові заворушення мають формальний склад злочину. В. О. Навроцький, Р.П. Олійничук, Л. С. Кучанська вважають, що злочин (ст. 294 КК) вважається закінченим з моменту початку масових заворушень – вчинення конкретних актів насильства, погромів тощо(33). На думку П. С. Матишевського, злочин є закінченим тоді, коли дії по організації масових заворушень призвели до вказаних у диспозиції статті діянь або до спроби їх вчинення(34).

На думку В. В. Кузнецова та В. Т. Дзюби, даний злочин у формі організації масових заворушень буде вважатися закінченим, коли дії по організації масових заворушень призвели до вказаних у диспозиції ч.1 ст. 294 КК наслідків (окремі з них за своїм змістом є діями) насильство над особою, погроми, підпали, знищення майна, захоплення будівель або споруд, насильницьке виселення громадян, опір представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя(35). При цьому слід закінчення складу злочину визначати в залежності від форми вчинення злочину.

Активна участь у масових заворушеннях може вважатися закінченим складом злочину, коли настали наслідки (насильство над особою, погроми, підпали, знищення майна) або вчинені дії (захоплення будівель або споруд, насильницьке виселення громадян, опір представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя).

Тобто склад злочину, передбачений ч.1 ст. 294 КК, за конструкцією, можна визначити як матеріально–формальний.

Так згідно п. 8 постанови ПВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15 „Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” під насильством слід розуміти фізичне та психічне насильство(36). Якщо фізичне насильство полягає в незаконному позбавленні волі, завданні побоїв або ударів, заподіянні умисних легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, у мордуванні, а психічне – у реальній погрозі заподіяння фізичного насильства щодо потерпілого чи його близьких, дії винної особи потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 294 КК.

В теорії кримінального права вважається, що групові бійки, які виникають, як правило, на ґрунті особистих образ, не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 294 КК, хоча і вчиняються натовпом та можуть супроводжуватися спричиненням тілесних ушкоджень та вбивствами(37).

По­громи – це виступи проти якоїсь групи населення, які супроводжу­ються руйнуванням і пограбуванням майна, насильницьким ви­гнанням людей, масовими вбивствами.

Підпали і знищення майна – це способи приведення майна у стан повної непридатності для використання або його пошкодження.

Знищення майна – це приведення його у повну непридатність до використання за цільовим призначенням, воно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.

Особливістю знищення майна є не тільки повний вивід його з господарського обігу, але й неможливість відновлення шляхом ремонту або реставрації. Майно втрачає свою цінність – фізично не перестає існувати, але стає непридатним для використання.

Підпал – це знищення або пошкодження майна вогнем, якщо при цьому існувала загроза життю та здоров’ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних збитків.

Під захопленням будівель і споруд слід розуміти протиправний насильницький доступ у приміщення і його зайняття повністю чи частково з метою, перешкоджання чи виключення можливості їх використання законним власником чи користувачем за функціональним призначенням. Ознаками захоплення є: – протиправне і незаконне проникнення в будівлі чи споруди; – якщо це робить неможливим використання їх за функціональним призначенням.

Спосіб захоплення – відкритий, таємний чи з використанням обману, з подоланням перешкод або опору чи без нього – значення для кваліфікації злочину не має.

Захоплення будівель чи споруд виражається в проникненні до них і їх захваті, що утруднює або робить неможливим використання їх за призначенням, перешкоджає нормальній роботі підприємств, установ, організацій, які в них знаходяться. Захоплення може бути повним чи частковим, але обов’язково повинно тягнути за собою перешкоди у нормальній роботі або неможливість використання за призначенням чи припинення функціонування цих об’єктів. Захоплення вважається таким, що мало місце, з моменту фактичного захоплення всієї будівлі чи споруди або її частини, незалежно від того протягом якого часу вони утримувалися або експлуатувалися особами, що їх захопили.

Під насильницьким виселенням громадян слід розуміти протиправне і незаконне позбавлення права проживати в наданому чи їх власному приватному житлі.

Опір представникам влади полягає в активній фізичній протидії працівникам правоохоронних органів та іншим представникам влади, що мають право застосовувати примусові заходи до правопорушників. Опір може здійснюватись із застосуванням зброї (як вогнепальної та холодної) або інших предметів (палиці, каміння, металевих прутів тощо), що можуть завдати шкоди життю та здоров’ю особи.

Якщо працівникам правоохоронних органів при виконанні ними службових обов’язків чиниться неозброєний опір, такі дії необхідно кваліфікувати за ст. 342 КК. Злісна непокора групи осіб законним вимогам представника влади кваліфікується лише за ст. 293 КК.

Активна участь у масових заворушеннях – це безпосередня участь осіб в насильстві над іншими громадянами, в погромах, підпалах, озброєному опорі представникам влади.

Судова практика відносить до масових заворушень факти насильницького звільнення натовпом осіб, які знаходились у місцях позбавлення волі або заарештовані чи затримані за підозрою у вчиненні злочину(38).

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла 16–річного віку та є організатором чи активним учасником масових заворушень.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими видами масових заворушень є організація масових заворушень або активна участь в них, якщо ці дії призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків.

На нашу думку, під загибеллю людей слід розуміти більш вузьке поняття – смерть двом та більше особам. Якщо завдається смерть через необережність одній особі при масових заворушеннях, то такі наслідки охоплюються іншими тяжкими наслідками й такі дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 294 КК. Незважаючи на дещо штучний підхід до вирішення цієї дискусійної правової оцінки, вважаємо його єдиним законним варіантом кваліфікації до усунення відповідної законодавчої прогалини. Під поняттям “ інших тяжких наслідків ” слід розуміти загибель однієї особи, спричинення матеріальної шкоди в особливо великих розмірах фізичним чи юридичним особам, дезорганізація роботи транспорту, підприємств, установ чи організацій, введення надзвичайного стану тощо(39). Хоча судова практика пропонує інші визначення таких наслідківХоча судова практика(40).

При цьому ставлення винної особи до таких наслідків характеризується необережною формою вини: так, наприклад, він передбачає можливість настання смерті потерпілого, але легковажно розраховує запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків.

Групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК) і масові заворушення (ст. 294 КК) відрізняються від хуліганства наступними ознаками (див. Таблицю 1.2).

Таблиця 1.1