Загальна характеристика злочинів протигромадського порядку та моральності

Відповідно до Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 р. (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 р. № 1911–р) протидія злочинності і, зокрема, злочинам проти громадського порядку та моральності розглядається в теперішній час як один з пріоритетних напрямків внутрішньої політики України, спрямованої на захист прав, свобод і законних інтересів людини(1). Ця проблематика також набуває особливої гостроти на тлі підготовки до проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу. Відповідно до Інтегрованої концепції забезпечення безпеки та правопорядку під час підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2008 р. № 1244) одним з основних її завдань є запобігання та припинення хуліганських проявів, порушень громадського порядку, зокрема з використанням зброї та вибухових речовин.

Як відомо Кримінальний кодекс України (далі – КК) 2001 року встановив відповідальність за злочини проти громадського порядку та моральності в окремому ХII розділі. Позитивним моментом стало і прийняття Верховною Радою України низки таких нормативних актів: Закону України “Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р., Закону України вiд 10 липня 2003 р. “Про поховання та похоронну справу”, Закону України “Про захист суспільної моралі” від 20 листопада 2003 р., Закону України “Про охорону археологічної спадщини” від 18 березня 2004 р., Закон України “Про захист тварин від жорстокого поводження” від 21 лютого 2006 р. та ін., які в основному регламентували суспільні відносини, що виникають у цій сфері.

Пленум Верховного Суду України також намагався в своїх постановах роз’яснити спірні питання застосування кримінально–правових норм про відповідальність за злочини проти громадського порядку та моральності. Зокрема, слід згадати ППВСУ “Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх” від 16 квітня 2004 р. № 5, “Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” від 27 лютого 2004 р. № 2, “Про судову практику у справах про хуліганство” від 22 грудня 2006 р. № 10.

Особливості кримінальної відповідальності за злочини проти громадського порядку та моральності досліджувалися також у працях таких вчених, як: П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.В. Вітвицька, В.Т. Дзюба, С.Ф.Денисов, В.В. Дзундза, Н.О.Горб, І.М. Даньшин, О.О. Дудоров, І.Я. Козаченко, І.М. Копотун, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, В. В. Кузнецов, Л. О. Кузнецова, Л. С. Кучанська, А. В. Ландіна, В.А. Ломако, П.С. Матишевський, П.П. Михайленко, В.О. Навроцький, В.В. Налуцишин, В.І. Осадчий, Р.П. Олійничук, М.І. Панов, Г.І. Піщенко, C. П. Репецький, О. П. Рябчинська, А.В. Савченко, П.П. Сердюк, В.В. Сташис, В.М. Смітієнко, В.Я. Тацій, Ю.М. Ткачевський, А. П. Тузов, Є. В. Фесенко, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, С. С. Яценко та ін.

Суспільна небезпека діянь, що передбачені в XII Розділі Особливої частини КК, полягає в тому, що вони заподіюють або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства. Сукупність цих відносин і є родовим та одночасно основними безпосередніми об’єктами вказаних злочинів.

В. А. Ломако, визначаючи у цій групі родовий об’єкт, поділив умовно ці злочини на злочини проти громадського порядку та злочини проти суспільної моральності. До першої групи відніс ст.ст. 293, 294, 295, 296 КК України, до другої – склади злочину, передбачені ст.ст. 297, 298, 298–1, 299, 300, 301, 302, 303, 304(2). Подібної думки притримується В. О. Навроцький(3), В. М. Стратонов(4) та ін. Отже, науковці схиляються до того, що законодавець, створюючи даний розділ Особливої частини КК України, у ньому об’єднав злочини, що мають два родових об’єкти: громадський порядок та моральність.

Поняття “громадського порядку” у літературі трактується по–різному. Одні автори (І. М. Даньшін, М. І. Загородніков, С. С. Яценко) розглядають його в двох значеннях: у широкому і вузькому розумінні; інші (В. Т. Дзюба, Н. Ф. Кузнецова та ін.) трактують громадський порядок однозначно, не поділяючи його на види(5). На думку В. І. Осадчого, громадський порядок – це явище динамічне. Воно обумовлено поведінкою людей у відповідності чи ні з нормами, які регулюють суспільні відносини громадського порядку(6).

Зауважимо, що на сьогодні законодавство не дає чіткого визначення громадського порядку, і тому окреслити це поняття можна лише на основі теоретичних напрацювань та осмислення суспільних відносин.

У довідковій літературі, під громадським порядком розуміється порядок, який виникає, відбувається в суспільстві або пов’язаний з ним (суспільний)(7). Розглянемо існуючі в юридичній літературі визначення громадського порядку.

У широкому значенні громадський порядок визначається наступним чином.

Так М. І. Загородніков розуміє під громадським порядком частину суспільних відносин, що регулюються нормами права, моралі, правилами співжиття і звичаями, які складаються в громадських місцях, а також поза ними, але їх порушення впливає на громадську мораль, і за своїм змістом служать меті охорони особи і прав громадян, громадської моралі, забезпечення громадського спокою, створення нормальних умов для життя і праці громадян, для діяльності державних та громадських закладів і підприємств(8).

Громадський порядок (І. М. Даньшин) – це порядок вольових суспільних відносин, які складаються в процес усвідомленого і добровільного дотримання громадинами встановлених у нормах права і інших нормах неюридичного характеру правил поведінки у сфері спілкування і тим самим забезпечують злагоджене і стійке життя людей в суспільстві(9).

Громадський порядок (С. С. Яценко) – “це стан вольових суспільних відносин, врегульованих соціальними нормами, що характеризується обстановкою громадського і особистого спокою, повагою громадської моралі, узгодженістю і структурною організованістю соціальних зв’язків учасників суспільного життя, внаслідок чого створюються сприятливі зовнішні умови громадської корисної діяльності, побуту людей, включаючи сферу спілкування в публічних місцях”(10).

Громадський порядок (М. Й. Коржанський) – “ це сукупність суспільних відносин, що створюються для забезпе­чення охорони громадського спокою, громадської моральності як умови суспільного життя людей”(11).

Громадський порядок (П. Ф. Гришаєв) – порядок, що регулює відносини між членами суспільства, відповідно до якого кожний з них зобов'язаний дотримуватися правил у суспільстві, які закріплені як у правових нормах, так і в нормах моралі(12).

Громадський порядок (В. О. Навроцький) – “це суспільні відносини, які складаються для дотримання членами суспільства прийнятих у ньому правил та норм поведінки”(13).

Громадський порядок (І. М. Копотун) – “це система суспільних відносин, урегульованих нормами права й іншими соціальними нормами (мораль, звичаї, традиції), що забезпечують спокій населення, повагу до суспільної моралі, честі й гідності громадян, а також нормальне функціонування інститутів суспільства й держави”(14).

У вузькому змісті громадський порядок визначається таким чином.

Під громадським порядком В. О. Навроцький розуміє суспільні відносини, які стосуються не всіх правил та норм поведінки, а лише тих, які забезпечують спокій у суспільстві, інтереси співжиття людей як членів громади(15).

Н. Ф. Кузнецова поняття “ громадський порядок ” застосовує в змісті закріпленого в нормах права й моралі певного порядку відносин у громадських місцях, сукупності видів і форм поведінки громадян у суспільстві(16).

Громадський порядок (В. І. Осадчий) – “це стан суспільних відносин, що складається у громадських та будь–яких інших місцях унаслідок поведінки людей і який реально відображає відповідність такої поведінки вимогам соціальних норм, що їх регулюють. При цьому стан суспільних відносин, що складається в будь–яких інших місцях, характеризує громадський порядок лише за умови його впливу на стан суспільних відносин, який створюється у громадських місцях”(17).

Громадський порядок (Р. П. Олійничук) – “це урегульована нормами права та поставлена під охорону закону про кримінальну відповідальність, сукупність суспільних відносин, що складаються у сфері забезпечення нормальних умов праці, відпочинку, побуту і спокою людей”.(18)

Громадський порядок (Г. І. Піщенко) – “це заснована на громадських зв’язках, загальноприйнятих правилах поведінки, моральних принципах сукупність суспільних відносин, найбільш важливі з яких урегульовані нормами права і покликані забезпечити нормальне функціонування державних, громадських та інших закладів, цілісність існуючих в суспільстві форм власності, безпеку, честь, гідність людей, а також нормальні умови їх праці, побуту і відпочинку”(19).

В. Т. Дзюба та В.В. Налуцишин зазначають, що визначення громадського порядку у вузькому розумінні фактично зводить його до системи суспільних відносин, що складаються у сфері забезпечення нормальних умов відпочинку, побуту і спокою в громадських місцях. Громадський порядок – це досить широка соціальна категорія, оскільки громадський порядок складають: правопорядок, державний порядок, порядок управління з одного боку; звичаї, етичні і моральні правила поведінки – з іншого. А тому вони роблять висновок – немає підстав для „вузького” його тлумачення(20).

Вважаємо, що такий висновок, зокрема В.В. Налуцишина заснований на його пропозиції виділяти родовим об’єктом хуліганства громадський спокій як складову частину правопорядку(21).

На підставі вище викладеного можна запропонувати таке поняття громадського порядку – це суспільні відносини, які зас­новані на загальноприйнятих правилах поведінки, моральних принципах, найбільш важливі з яких урегульовані нормами права і покликані забезпечити нормальне функціонування різних установ та підприємств, недоторканість власності, життя та здоров’я, честь та гідність людей, а також нормальні умови їх праці, побуту і відпочинку.

Поняття “моральності” також неоднозначно тлумачиться в теорії кримінального права. При цьому відрізняють терміни “мораль” та “моральність”.

У багатьох словниках як філософського, так і мовного спрямування поняття “ моралі” визначається як одна із форм суспільної свідомості; система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей; норми, принципи, правила поведінки людей, а також безпосередня людська поведінка (мотиви вчинків, результати діяльності), почуття, судження у людських стосунках(22). Моральність розглядають як етичне поняття, яке в широкому розумінні є синонімом моралі; характеристика особливого виду практичної діяльності людей, що мотивується моральними ідеалами, переконаннями, нормами і принципами; відповідність поведінки людей нормам моралі(23).

В юридичній літературі “моральність” подекуди асоціюють із “громадською мораллю”, “громадською моральністю”, “суспільною мораллю” та “суспільною моральністю”(24).

Громадська мораль (В. О. Морозова) – “це сукупність суспільних відносин, які засновані на системі загальнолюдських цінностей, що визначають суспільно–корисну (позитивну) діяльність особи, та відповідають пануючим нормам моралі”(25).

Громадська мораль (С. Ф. Денисов) – “сукупність суспільних відносин, заснованих на системі загальнолюдських цінностей, які визначають загальноприйняту позитивну діяльність особи в суспільстві в сфері моральності”(26).

Громадська моральність (М. Й. Коржанський)– “суспільні відносини, які утворюються на засадах загально­людських цінностей (добра, істини, справедливості) і вимагають від особи певної поведінки та забо­роняють поведінку, що не є відповідною до цих цін­ностей”(27).

Суспільна моральність (Ю.М. Ткачевський) – це система норм, правил та ідей, звичаїв та традицій, панівних у суспільстві та відображаючих у собі погляди, уявлення та правила, які виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя в свідомості людей у вигляді категорії добра та зла, честі, гідності тощо. (28).

Громадська моральність (О. П. Рябчинська) “це система соціальних норм (принципи, погляди, уявлення), що виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя у свідомості людей у вигляді певних категорій, що регулюють міжособистістне спілкування та поведінку людей з метою забезпечення єдності особистих та колективних інтересів”(29).

Моральність (В. О. Навроцький) – “суспільні відносини, які складаються, щоб забезпечити поведінку людей в суспільстві на основі загальноприйнятих правил взаємної поваги, сором’язливості, розрізнення соціальної і інтимної сторін життя та не афішування останньої, поваги до цінностей, які сповідують інші члени суспільства, виховання підростаючого покоління в дусі поваги до моральних цінностей суспільства”(30).

На думку В.О. Навроцького, моральність передбачає: “1) наявність правил, які визначають вимоги до поведінки людей у суспільстві, їх духовні і душевні якості; 2) результат дотримання таких правил, поведінка яка не викликає почуття сорому в самого себе чи/та оточуючих”(31).

Моральність (А. В. Ландіна) – “це порядок відносин між людьми, що існує в суспільстві за умови дотримання норм моралі, який охороняється кримінальним законодавством”(32).

С.С. Яценко вважає, що об’єктом злочинів, передбачених ст. ст. 297–304 КК України, є відносини в сфері духовного і культурного життя суспільства(33).

Л. С. Кучанська вважає, що видовим об’єктом злочинів, передбачених ст.ст. 297–304 КК України, виступають “ моральнісні устої суспільства як певне поєднання сфери належного (моральнісні норми, принципи та правила поведінки) та сфери сущого (моральні установки конкретної особистості)”(34).

С. П. Репецький під родовим об’єктом злочинів проти суспільної моральності розуміє “суспільні відносини у сфері суспільної моральності, які визначають найбільш високі, загальновизнані духовні і культурні надбання людства”(35).

Моральність має суспільний характер, що визначали більшість філософів, (від Платона до Гегеля), у той час як мораль завжди індивідуальна і пов’язана з певними якостями людини(36).

Слід згадати, що згідно ст. 1 Закону України “Про захист суспільної моралі” від 20 листопада 2003 р., суспільна моральність – це система етичних норм, правил по­ведінки, що склалися в суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість.

На підставі вищевикладеного можна визначити суспільну мораль­ність як суспільні відносини, які регламентовані соціальними нормами (принципами, поглядами, уявленнями) та виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя у свідомості людей у вигляді певних суспільно значимих категорій (добра, зла та ін.) і формують поведінку людей у суспільстві.

Обов’язковими та факультативними додатковими безпосередніми об’єктами в залежності від форм вчинення злочину та кваліфікуючих ознак, можуть виступати життя та здоров’я особи, відносини власності, авторитет органів державної влади, громадська безпека та ін.

В окремих злочинах, здебільшого в злочинах проти моральності, виділяється предмет злочину та потерпілий від злочину. До предметів слід віднести пам’ятки – об’єкти культурної спадщини – ст. 298 КК, хребетні тварини – ст. 299 КК, твори, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію – ст. 300 КК тощо.

До потерпілих від злочину слід віднести представника влади (ч.1 ст. 294 КК)(37), представники влади або представники громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи інший громадянин (ч.3 ст. 296 КК), неповнолітні (ч.3 ст. 300, ч.4 ст. 301 КК, ч. 3 ст. 303 КК, ч.1 ст. 304 КК), малолітні (ч.4 ст. 303 КК, ч.2 ст. 304 КК).

З об’єктивної сторони більшість злочинів проти громадського порядку та моральності вчинюються шляхом активних дій (хуліганство – ст. 296 КК, групове порушення громадського порядку – ст. 293 КК, масові заворушення – ст. 294 КК, заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку – ст. 295 КК тощо). Окремі злочини, наприклад, знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду – ст. 298–1 КК, може вчинюватися як шляхом дії так і шляхом бездіяльності. Більшість злочинів проти громадського порядку та моральності – злочини з формальними складами, тобто сформульовані таким чином, що вважаються закінченими з моменту вчинення діяння. До них, зокрема, відносяться: хуліганство – ст. 296 КК, жорстоке поводження з тваринами – ст. 299 КК, ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію – ст. 300 КК та інші.

Момент закінчення одного злочину, який передбачений статтею цього розділу пов’язаний з настанням саме суспільно небезпечних наслідків (матеріальний склад злочину). Це незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини – ст. 298 КК(38).

Ряд злочинів законодавцем сформульовані як формально–матеріальні склади злочинів. До них відносяться масові заворушення – ст. 294 КК, наруга над могилою – ст. 297 КК та інші.

Суб’єктом злочинів проти громадського порядку та моральності можуть бути, як правило, фізичні осудні особи, які досягли на момент вчинення злочину 16 років. За хуліганство (ст. 296 КК) відповідальність настає з 14 років. Деякі із розглядуваних злочинів можуть вчинюватися спеціальними суб’єктами злочину: службова особа – суб’єкт за ч. 5 ст. 298 КК(39), організатор масових заворушень чи групових порушень громадського порядку – суб’єкт за статті 293, 294 КК тощо.

Суб’єктом окремих злочинів є особа, яка на момент вчинення злочину досягла 18–річного віку (ч.ч. 2, 3 ст. 300, ч.ч. 2, 4 ст. 301, ч.3 ст. 302 КК, ч.3 ст. 303, ст. 304 КК).

Суб’єктивна сторона злочинів проти громадського порядку та моральності характеризується умисною формою вини. У більшості випадків умисел прямий. Необхідною ознакою окремих складів злочинів проти громадського порядку та моральності є мотив та мета. Так в ст. 295 КК виділені дві мети, в залежності від форми вчинення злочину: 1) вчинення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницьке виселення громадян, що загрожує громадському порядку; 2) розповсюдження матеріалів в яких міститься інформація про заклик до дій.

Хуліганство має обов’язковий мотив – хуліганський (явна неповага до суспільства). Вчиненням злочину з хуліганських мотивів є умисне вчинене на ґрунті явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само вчинення злочину без будь–якої причини чи з використанням малозначного приводу. Хуліганський мотив може також бути визначений як альтернативна обов’язкова ознака злочину за ст. 299 КК.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає наступні кваліфікуючі ознаки, за наявності яких злочини проти громадського порядку та моральності визнаються вчиненим за обтяжуючих обставин. Зазначені ознаки можна поділити на дві групи: 1) загальні, притаманні кільком й більше вказаним злочинам; 2) особливі, властиві тільки окремим злочинам.

Загальними кваліфікуючими ознаками злочинів проти громадського порядку та моральності є: 1) повторність (ч.2 ст. 297, ч.3 ст. 300, ч.ч. 3, 5 ст. 301, ч.2 ст. 303 КК); 2) особою, яка була раніше судимою з цей злочин (рецидив) (ч.3 ст. 296, ч.2 ст. 302 КК); 3) вчинення злочину групою осіб (ч.2 ст. 296 КК); 4) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст. 297, ч.3 ст. 300, ч.ч. 3, 5 ст. 301, ч.2 ст. 303 КК); 5) організованою групою (ч.2 ст. 302, ч.3 ст. 303 КК); 6) службовою особою з використанням службового становища (ч.5 ст. 298, ч.3 ст. 2981, ч.2 ст. 303 КК); 7) дії вчинені щодо малолітнього (ч.4 ст. 303, ч.2 ст. 304 КК); 8) корисливий мотив (ч.2 ст. 297 КК) або мета наживи (ч.2 ст. 302 КК); 9) настання загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч.2 ст. 294, ч.3 ст. 297, ч.4 ст. 303 КК).

Особливими чи спеціальними кваліфікуючими ознаками злочинів проти громадського порядку та моральності є: 1) дії пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч.3 ст. 296 КК); 2) дії вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч.4 ст. 296 КК); 3) хуліганський мотив (ч.2 ст. 297 КК); 4) дії вчинені щодо братської могили чи могили Невідомого солдата (ч.2 ст. 297 КК); 5) дії поєднані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування (ч.2 ст. 297 КК); 6) дії вчинені в присутності малолітнього (ч.2 ст. 299 КК); 7) дії вчинені із залученням неповнолітнього (ч.3 ст. 302 КК); 8) вчинення дій щодо кіно– та відеопродукції, що пропагує культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ч.2 ст. 300 КК); 9) вчинення дій, що полягають у збуті неповнолітнім чи розповсюдженні серед них творів, які пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ч.2 ст. 300 КК); 10) примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ч.3 ст. 300 КК); 11) вчинення дій щодо кіно– та відеопродукції та комп’ютерних програм порнографічного характеру (ч.2 ст. 301 КК); 12) отримання доходу у великому розмірі (ч.ч. 3, 5 ст. 301 КК); 13) збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру (ч. 3 ст. 301 КК); 14) дії вчинені щодо неповнолітнього (ч.3 ст. 303 КК); 15) вчинення злочину батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього (ч.2 ст. 304 КК); 16) вчинення злочину особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності (ч.2 ст. 303 КК).

Далі можна сформулювати поняття злочинів проти громадського порядку та моральності – цепротиправні умисні суспільно небезпечні діяння, що заподіюють або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства.

Виходячи з безпосередніх (родових) об’єктів ці злочини можуть бути поділені на два види:

1) злочини проти громадського порядку (ст. 293, ст. 294, ст. 295, ст. 296 КК);

2) злочини проти суспільної моральності, які поділяються на три підвиди: “1) злочини, що посягають на основні моральні принципи і цінності у сфері духовного і культурного життя суспільства (статті 297, 298, 2981, 299 і 300 КК); 2) злочини, що посягають на відносини в сфері сексуальних стосунків (статті 301, 302 і 303 КК); 3) злочини, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують принцип вільного розвитку особистості та умови нормального розвитку і виховання неповнолітніх (ч. 2 ст. 299, частини 2 і 3 ст. 300, частини 2 і 4 ст. 301, ч. 3 ст. 302, частини 3 та ч.4 ст. 303, ст. 304 КК)”(40). Подібну класифікацію злочинів проти моральності пропонують у своїх дисертаційних дослідженнях А.В. Ландіна на тему “Кримінально–правова охорона моральності в Україні”(41) та Л. С. Кучанська на тему “Поняття та система злочинів проти моральності у кримінальному праві України”.(42)

Свою класифікацію злочинів проти суспільної моральності пропонує С. П. Репецький: “1) злочини, що посягають на духовні та культурні надбання людства (ст.ст. 297, 298, 298¹ КК України); 2) злочини, що посягають на мирне співжиття в суспільстві (ст.ст. 299 та 300 КК України); 3) злочини, що посягають на нормальний уклад статевого життя та людську гідність (ст.ст. 301, 302 та 303 КК України); 4) злочини, що посягають на формування морального розвитку неповнолітніх (ст. 304 КК України)”(43).

Також у теорії кримінального права, фактично, пропонується розглядати третій вид таких злочинів, які посягають одночасно на громадський порядок та моральність (статті 297–299 КК)(44).

1) Дослідження норм цього розділу ХII Особливої частини КК відповідає п.п 49, 63, 134 Додатку 6, п.4 Додатку 9 та п.п. 2, 22 Додатку 10 Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності ОВС України на період 2010–2014 рр. (наказ МВС України від 29.07.2010 № 347).

2) Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 4–те вид., переробл. і допов. – Х.: Право, 2010. – С. 359–360.

3) Кримінальне право України. Особлива частина: [підручник] / [Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко, М. І. Мельник та ін.]; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – [вид. 3–тє, переробл. та допов.]. – К.: Юридична думка, 2009. – С. 447.

4) Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини: навчальний посібник / За заг. ред. В. М. Стратонова. – К.: Істина, 2007. – С. 324.

5) Осадчий В. І. Кримінально–правовий захист правоохоронної діяльності: монографія / Осадчий В. І. – К.: Атіка, 2004. – С. 24.

6) Осадчий В. І. Кримінально–правовий захист правоохоронної діяльності: монографія / Осадчий В. І. – К.: Атіка, 2004. – С. 24.

7) Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2003. – С. 886.

8) Загородников Н. И. Общественный порядок и пути его укрепления / Н. И. Загородников // Советское государство и право. – 1971. – № 10. – С. 3–9.

9) Даньшин И. Н. Уголовно–правовая охрана общественного порядка / Даньшин И. Н. – М.: Юрид. лит., 1973. – С. 68.

10) Яценко С. С. Уголовно–правововая охрана общественного порядка (Сравнительно–правовой аспект) / Яценко С. С. – К.: Вища шк., 1986. – С. 27–28.

11) Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: навч. посіб. / Коржанський М. Й. – [2–ге вид.]. – К.: Атіка, 2002. – С. 450.

12) Гришаев П. И. Преступления против общественной безопасности / Гришаев П. И. – М.: ВЮЗИ, 1959. – С. 5.

13) Кримінальне право України. Особлива частина: [підручник] / [Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко, М. І. Мельник та ін.]; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – [вид. 3–тє, переробл. та допов.]. – К.: Юридична думка, 2009. – С. 445–446.

14) Копотун І. М. Громадський порядок як об’єкт кримінально–правової охорони: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально–виконавче право” / І. М. Копотун. – К., 2008. – С. 15.

15) Кримінальне право України. Особлива частина: [підручник] / [Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко, М. І. Мельник та ін.]; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – [вид. 3–тє, переробл. та допов.]. – К.: Юридична думка, 2009. – С. 445–446.

16) Кузнецова Н. Ф. Уголовная ответственность за нарушения общественного порядка / Кузнецова Н. Ф. – М.: Госюриздат, 1963. – С. 37.

17) Осадчий В. І. Проблеми кримінально–правового захисту правоохоронної діяльності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально–виконавче право” / В. І. Осадчий. – К., 2004. – С. 15.

18) Олійничук Р. П. Кримінально–правова характеристика групового порушення громадського порядку: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Олійничук Роман Петрович. – К., 2011. – С. 74.

19) Піщенко Г. І. Попередження хуліганства (кримінально–правовий і кримінологічний аспекти): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально–виконавче право” / Г. І. Піщенко. – К., 1999. – С. 5.

20) Дзюба В. Т. Уголовно–правовая защита личности и деятельности работников милиции и народных дружинников: Учебное пособие / Дзюба В. Т. – К.: НИиРИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф. Э. Дзержинского, 1989. – С. 15–18; Налуцишин В. В. Кримінальна відповідальність за хуліганство (ст. 296 КК України): дис.... кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Налуцишин Віктор Володимирович. – К., 2008. – С. 61.

21) Налуцишин В. В. Кримінальна відповідальність за хуліганство (ст. 296 КК України): [Монографія] / Налуцишин В. В. – Х.: Харків юридичний, 2009. – С. 72.

22) Тлумачний словник–довідник моральних та духовних понять і термінів: навч. посіб. / Уклад.: О. А. Біда, Н. В. Орлова, Л. І. Прокопенко, Ю. В. Тимошенко; за ред. Л. І. Прокопенко. – Черкаси: Вид. від. ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2006. – С. 89–91.

23) Тлумачний словник–довідник моральних та духовних понять і термінів: навч. посіб. / Уклад.: О. А. Біда, Н. В. Орлова, Л. І. Прокопенко, Ю. В. Тимошенко; за ред. Л. І. Прокопенко. – Черкаси: Вид. від. ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2006. – С. 89–91.

24) Репецький С.П. Суспільна моральність як об’єкт кримінально–правової охорони: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Репецький Сергій Петрович. – К., 2010. – С. 109.

25) Там само. – С.8.

26) Денисов С.Ф. Кримінальна відповідальність за злочини проти громадської моралі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально–виконавче право” / С.Ф. Денисов. – К., 1996. – С. 12.

27) Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: навч. посіб. / Коржанський М. Й. – [2–ге вид.]. – К.: Атіка, 2002. – С. 484.

28) Курс уголовного права: [учебник для вузов]: в 5 т. / [Г. Н. Борзенков, В. С. Комиссаров, Н. Е. Крылова и др.]; под ред. Г. Н. Борзенкова, В. С. Комиссарова. – М.: Зерцало–М, 2002–2002. – Т. 4: Особенная часть. – 2002. – С. 349.

29) Рябчинська О. П. Боротьба з розповсюдженням порнографічних предметів і творів, що пропагують культ насильства і жорстокості: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально–виконавче право” / О. П. Рябчинська, К., 2002. –С.7.

30) Кримінальне право України. Особлива частина: [підручник] / [Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко, М. І. Мельник та ін.]; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – [вид. 3–тє, переробл. та допов.]. – К.: Юридична думка, 2009. – С. 446.

31) Там само. – С. 446.

32) Ландіна А.В. Кримінально–правова охорона моральності в Україні: дис.... кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Ландіна Анна Валентинівна. – К., 2005. – С. 34–35.

33) Уголовный кодекс Украины. Научно–практический комментарий / Отв. ред. С. С. Яценко. – К.: А.С.К., 2003. – С.775–794.

34) Кучанська Л. С. Поняття та система злочинів проти моральності у кримінальному праві України: дис.... кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Кучанська Лариса Степанівна. – Одеса., 2007. – С. 126

35) Репецький С.П. Суспільна моральність як об’єкт кримінально–правової охорони: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Репецький Сергій Петрович. – К., 2010. – С. 112.

36) Кузнецов В. В. Визначення суспільної моральності самостійним об’єктом кримінально–правового захисту / В. В. Кузнецов // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права [текст]: матер. ІІ Всеукр. наук.–теорет. конф. (Київ, 31 січня 2009 р.) / Ред. кол.: Є.М. Моісеєв, О.М. Джужа, М.В. Костицький [та ін.]; передмова О.М. Джужі. – К.: Київський нац. ун–т внутр. справ, 2009. – С. 33–35.

37) Згідно п.10 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 5 „Про судову практику у справах про хабарництво” до представників влади належать, зокрема, працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Загальнообов’язкове виконання вказівок і вимог представника влади забезпечується можливістю застосування мір примусового характеру (затримання фізичної особи, штраф, припинення або заборона діяльності юридичної чи фізичної особи та ін.). До представників влади відносяться: народні депутати України, депутати Автономної республіки Крим, представники органів місцевого самоврядування (депутати сільських, селищних, міських та обласних рад, співробітники виконавчих органів цих рад, місцевих державних адміністрацій); співробітники правоохоронних і адміністративних органів, органів виконавчої влади (судді, судові виконавці, слідчі й оперативні робітники органів МВС і СБУ, прокурори, їхні помічники, а також слідчі прокуратури, співробітники міліції, пожежні інспектори, інспектори лісоохорони, рибного нагляду, мисливські і податкові інспектори та ін.). Не можуть бути віднесені до представників влади технічні співробітники адміністративних органів (водії транспортних засобів, друкарки, консультанти та ін.), оскільки вони не наділені розпорядчими, організаційно–розпорядчими функціями.

38) Кримінальне право України: Особлива частина. Підручник / Бабій А.П., Доброход І.С., Кармазин Ю.А., Корнієнко В.О. та ін.; За заг. ред. Стрельцова Є.Л. – [4–е вид.] – Х.: Одиссей, 2009. – С. 254.

39) Згідно з п. 1 Примітки до ст. 364 КК службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно–розпорядчих чи адміністративно–господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.

40) Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.; За ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 4–те вид., переробл. і допов. – Х.: Право, 2010. – С. 360.

41) 1) злочини проти моральності в сфері матеріальної та духовної культури: ст.ст. 297–300 КК; 2) злочини проти моральності в сфері статевих відносин: ст.ст. 301–303 КК; 3) злочини проти моральності в сфері соціалізації неповнолітніх: ст. 304 КК // Ландіна А.В. Кримінально–правова охорона моральності в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально–виконавче право” / А. В. Ландіна. – К, 2005. – С. 8–9.

42) 1) моральнісні устої, що забезпечують збереження та існування національних, релігійних та загальнолюдських традицій, на які посягають злочини, передбачені ст. ст. 297–299 КК України: 2) моральнісні устої у статевій сфері (ст. ст. 301–303 КК): 3) моральнісні устої у сфері розвитку неповнолітніх, (ч. 2 ст. 299; ст. 300; ч. 2 і 3 ст. 301; ч. 3 ст. 302; ч. 3 ст. 303; ст. 304) // Кучанська Л. С. Поняття та система злочинів проти моральності у кримінальному праві України: дис.... кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Кучанська Лариса Степанівна. – Одеса., 2007. – С. 125.

43) Репецький С.П. Суспільна моральність як об’єкт кримінально–правової охорони: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Репецький Сергій Петрович. – К., 2010. – С. 127.

44) Уголовный кодекс Украины: научно–практический комментарий / Алиева Е.Н., Бабий А.П., Гаврильченко Л.К., Гончар Т.А. и др.; Отв.ред. Стрельцов Е.Л..– [6–е изд.]. – Х.: Одиссей, 2009. – С. 581.