Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії в ХІХ ст

Укладач В.Л. Борисов, канд. іст. наук

Відповідальний за випуск Н.А. Ковальова, канд. іст. наук

Навчальне видання

Роздавальний матеріал з дисципліни „Історія України” на тему „Україна у складі Російської та Австрійської імперій (ХІХ – на початку ХХ ст.)” для студентів І курсу всіх спеціальностей

Укладач БОРИСОВ Владислав Леонідович

Авторська редакція

Підписано до друку12.02.13. Формат 60×84 1/16. Друк різограф. Папір ксерокс. Ум.-друк. арк. 0,88. Облік.-вид. арк. 0,94. Тираж 50 прим. Зам. № 174. Свідоцтво ДК № 303 від 27.12.2000.

ДВНЗ УДХТУ, 49005, м. Дніпропетровськ-5, просп. Гагаріна, 8.

Видавничо-поліграфічний комплекс ІнКомЦентру

ЗМІСТ

Вступ.. 3

Україна у складі Російської та Австрійської імперій (ХІХ – початок ХХ ст.) 3

1 Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії в ХІХ ст. 3

2 Суспільно-політичні та національні рухи в Наддніпрянській Україні в ХІХ ст. 5

3 Соціально-економічний розвиток України на початку ХХ ст. Спроби політичних реформ під впливом революційних подій 1905–1907 рр. 9

4 Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії (ХІХ – початок ХХ ст.) 11

5 Виникнення загальноросійських та українських політичних партій, їх теоретичні положення. 13

6 Україна в роки Першої світової війни (1914–1918 рр.) 18

Висновки.. 19

СПИСОК рекомендованої ЛІТЕРАТУРИ.. 20

Вступ

Роздавальний матеріал призначено для студентів першого курсу всіх спеціальностей та форм навчання. Висвітлені в ньому питання входять до теми 4 „Україна у складі Російської та Австрійської імперій (ХІХ – початок ХХ ст.)” з дисципліни „Історія України”.

Вивчення соціально-економічних процесів, становлення та розвитку суспільно-політичних і національних рухів в Україні в ХІХ – на початку ХХ ст. нині є особливо актуальним в умовах поглиблення економічних реформ та подальшого розвитку демократії. Студент повинен добре орієнтуватися у фактичному матеріалі теми, вміти аналізувати соціально-економічні, національні і суспільно-політичні процеси українських землях в означений історичний період, розуміти їх сутність та зв’язок із сучасністю.

Україна у складі Російської та Австрійської імперій (ХІХ – початок ХХ ст.)

Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії в ХІХ ст.

Наприкінці ХVІІІ ст. українські землі було розділено між двома імперіями: Російською (їй належало майже 80 % сучасної території України) та Австрійською (приєднала 20 % українських земель). Українські землі у складі Російської імперії в ХІХ – на початку ХХ ст. називалися Наддніпрянською Україною (Правобережжя, Лівобережжя, Південь і Слобожанщина). У першій половині ХІХ ст. вони були поділені на дев’ять губерній, які входили до складу трьох генерал-губернаторств Російської імперії: Київського (Київська, Подільська, Волинська губернії), Новоросійського (Херсонська, Таврійська, Катеринославська губернії та Бессарабська область), Малоросійського (Харківська, Чернігівська та Полтавська губернії). В 1831–1835 рр. на території колишнього Гетьманщини було скасовано магдебурзьке право, а в 1835 р. – традиційне українське, що базувалося на Литовських статутах.

В 1817 р. військовий міністр Аракчеєв О. почав створювати на землях Харківської, Київської, Катеринославської, Херсонської та Подільської губерній військові поселення. Планувалося частково перекласти утримання збройних сил на місцеве населення. Військові устави жорстко регламентували військову службу, роботу, особисте та сімейне життя поселенців. Крім того вони повинні були постачати до царського війська продовольство, фураж та виконувати будівельні роботи. Все це причинило чисельні повстання військових поселенців, тому царський уряд був змушений в 1857 р. перевести їх до складу державних селян.

В 1847–1848 рр. на Правобережній Україні київський генерал-губернатор Бібіков Д. запровадив інвентарну реформу. Суть її полягала у введенні «інвентарних правил» за якими скасовувалося приватне оподаткування, регламентувалася кількість селянської землі, а також види робіт, які вони мали виконувати для пана. Реформа обмежувала право панів утручатися в особисте життя селян та проводилася передусім для того, щоб підірвати соціально-економічний потенціал польських землевласників Правобережжя.

В 30–40-х рр. в Наддніпрянщині розпочався промисловий переворот, суть якого полягала в переході від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики, запровадження у виробництво парових двигунів. Однак його розвиток гальмувався кріпацтвом та великим поміщицьким землеволодінням. Поразка Російської імперії у Кримській війні 1853–1856 рр., чисельні селянські виступи, у яких у 50-х роках взяли участь близько 2 млн осіб, низький рівень агротехніки – все це стало причинами скасування кріпацтва царським Маніфестом від 19 лютого 1861 р. Відповідно до Маніфесту селяни отримали особисту свободу, однак не отримали достатньої для товарного господарства кількості землі. Більш того, за звільнення від кріпацтва вони повинні були сплачувати поміщикам „викупні платежі” (половину викупу за селян заплатив поміщикам царський уряд). Це призвело до значної заборгованості селян державі. Реформа 1861 р. була проведена урядом в інтересах поміщиків-землевласників. Головним постачальником хліба та продовольства на ринок залишилося поміщицьке господарство, а селянське залишалося натуральним. Все це значно гальмувало розвиток товарно-грошових відносин на селі. Крім селянської, у 60–70-х рр. було також проведено судову, земську, військову й освітню реформи. Судова реформа передбачала введення інституту присяжних, суд ставав відкритим, гласним і незалежним від царської адміністрації. За земською реформою створювалися земства – органи місцевого самоуправління, які займалися господарськими питаннями.

Освітня реформа 1864 р. передбачала створення нових вищих (університети та інститути) і середніх (гімназії та реальні училища) навчальних закладів. Ліберальні реформи 60-70-х рр. мали прогресивний, але незавершений характер – політичну реформу проведено не було, Російська імперія залишилася самодержавною монархією.

Результатом військової реформи 1874 р. в імперії стало уведення загального військового обов’язку для чоловіків з 20-річного віку.

Завершення в 70–80-х рр. промислового перевороту сприяло появі в Наддніпрянщині нових галузей промисловості – кам’яновугільної, металургійної, цукроварної, машинобудівної. Тільки в Катеринославській та Херсонській губерніях в 80–90-х рр. виникли 17 великих металургійних підприємств. Більшість з них було побудовано на кошти іноземного капіталу: англійського (завод Дж. Х’юза в селищі Юзівка (нині –Донецьк); бельгійського (Дніпровський завод у селищі Кам’янському, (тепер – Дніпродзержинськ); французького (Гданцівський – у Кривому Розі). Спільному російсько-бельгійському акціонерному товариству належав Олександрівський (Брянський) завод у Катеринославі (сучасний Дніпропетровськ). Металургійна продукція п’яти найбільших заводів Півдня України (Юзівського, Дніпровського, Олександрівського, Петровського, Донецько-Юріївського) становила понад 45 % загальноімперської продукції.

В 1887 р. було створено синдикат цукрової промисловості – перша в Російській імперії монополія, до складу якої ввійшли 203 цукрових заводи України. Організаторами цукрової монополії стали родини українських підприємців: Бобринські, Терещенки, Харитоненки, Ярошинські. У кінці ХІХ ст. з виробництва цукру Україна посіла друге, після Німеччини, місце в світі (1,2 млн тонн проти – 1,9 млн). Бурхливий розвиток промисловості та позитивні зміни в суспільному житті відбулися внаслідок реформ 60–70-х рр. та модернізації економіки, її технічного та технологічного переобладнання. Однак, за розвитком капіталізму Російська імперія значно відставала від більшості західноєвропейських країн та США.