Остання ніч

Остання ніч спливає у очікуванні бою. Останній день для багатьох погасне З першим променем зорі.

В вогні багрянці залишаюся з тобою Дарую душу, хрест і чисті помисли мої.

Звірячий холод луком вигинає спину, Пролазить крізь чужу прострілену шинель: Невже і я, скривавлений, загину На згарищі нездійснених ідей.

Моя Вкраїно, кровію полита,

Дешевша за припортових повій,

Кістьми героїв рясно простирадлом вкрита, Мов Хронос, пожираєш цвіт своїх дітей.

Нема й не буде правди на цім світі,

Згниють в землі найкращі з твоїх чад.

З смерек високих буйних верховіттів Вони побачать нових яничар.

Невже нема на цьому світі Бога?

Невже згубили гордість, славу й честь? Найкращі спочивають в чистім полі, Нащадки зрадників москві продали хрест.

Коли ж нарешті скінчиться руїна?

Твої сини піднімуться з колін?

їй

Хоча... які сини? Ти не одного вбила сина, Який тебе плекав, творив, любив.

Герої Крут

Полум'янів кривавим блиском захід сонця. З останніх сил стискали руки кулемет. Огненні маки квітли на вишиваній сорочці Відходила крізь них душа в останній лет.

Сімнадцять літ - не мало й не багато,

Щоб за Вкраїну мусіти вмирать.

В останній бій рвалися, як на свято,

Щоб шану, честь й життя своє віддать.

Полишені на вірну смерть своїми Стояли муром мужні юнаки.

Та не здались, не впали на коліна Під натиском ворожої орди.

Герої Крут, святі бійці Вітчизни,

Віддали юність й канули в пітьму Для того, щоб плебейська люта дурість Продала вашу мрію золоту.

и«~

Листи

Коли свіча спливає весняним дощем Під скіптявілим настилом криївки - Безмежний смуток душу тне ножем,

Холодить руки вороний метал гвинтівки.

Навколо осінь, жовтий лист паде,

Врожай збирають у вцілілих селах.

А тут - дубовий стіл зі стелі крапля тне І сирість причаїлася в шинелі.

Не знаю - день чи ніч, застигли дзиґарі,

Немає, наче вічність, зв'язкової,

Не бачимо ранкової зорі Ані небес багряниці нічної.

Пишу листи лише тобі одній Та жоден не дійде до адресата,

Коли в пісенній тиші лісовій Нас поховає з гуркотом гармати.

Ми тут за вас гниємо в цвіті літ

Чекаючи, коли настане врешті час прощатись.

Віддали все, що є, землі своїй,

А небу - душу... Ще прийдеться почекати.

http://vk.com/public_ua_book

Літературно-художнє видання