Заповіт

Як умру, то не ховайте мене у могилі, - З кродним полум'ям віддайте тіло Батьківщині! Хай мій дух із димом білим в височінь здійметься, Знайте, серцю полум'янім в землі не гниеться!

Та хай ворог не радіє, мати хай не плаче,

Що загинув за країну молодий козаче, - Повернуся я додому, з попелу повстану,

Соколом злечу на землю - знов у військо стану!

Поженем тоді ми, хлопці, плем'я бусурманське, Щоб відчули як гуляють шаблі гайдамацькі!

Довго ворог вже панує у нашій країні...

Атакуйте, соколи! Слава Україні!

Моє тло - це колір срібла, криці і свинцю

Я розгорнув перед тобою тло Своїх думок та відчуттів буремних,

На ньому рунами карбовані шляхи,

Які вели героїв по стежках таємних.

Його холодний сірий колір сколихнув В твоїй душі лише чуття тривоги,

Для мене ж, це дими із давнини,

Якими знак дають мої прадавні Боги!

Це колір срібла, криці і свинцю,

Який в крові у нашого народу,

Це шепіт рун з туманної води,

Який венедами дарований по Роду.

Це вовк сріблястий - навний посланець,

Що привидом Сірка стоїть на кручі.

Це холод криці й попіл від сердець,

Що після тризни відносив Дніпро ревучий!

Це куль свинцевих свист над головою Та ґвалт гармат, який УПА пройшли.

Це воля мого Білого народу,

Яка пронесена крізь чорні календарні дні...

Пастка

Звіром я біг по стежках ледь помітних, Вдихаючи жадібно запах лісів,

Сніг під ногами скрипів в хуртовинах, Та не залишив і тіні слідів...

В яму я впав, що ворог зготовив - Жодним кілком не поранив себе,

Ліз впевнено вверх та заговір вторив І відпустила пастка мене...

Ні - толерантності, ні - компромісам, Час вимагає реальних дій.

Ні - толерантності, ні - компромісам, Будь першим, першим бий.

Січня

Одного туманного ранку,

Коли сонце сходить так поволі, Після битви під Крутами Вмирав її молодший син,

Мужньо, як воїн.

Крізь сльози вона Й сьогодні чує його голос:

"Ма, якщо б прожити знов життя, Якщо б мій шлях не мав кінця,

Якщо б вогонь не гас в серцях,

То я,

То я б усе віддав лише,

Щоб обійняти знов тебе".

Остання посмішка полинула Та застигла на його обличчі,

Життя промайнуло В одну мить перед очима.

Немов у дитинстві

Його торкнулися руки матері,

У свої останні хвилини Він почув її плач.

Мій сину, якщо б вернути час назад, Якщо б не сльози на очах,

Якщо б здолати свій страх,

То я,

Я б віддала усе лише,

Щоб обійняти знов тебе.

Якщо б вернути час назад,

Якщо б не сльози на очах,

Якщо б здолати свій страх,

Якщо б прожити знов життя,

Якщо б мій шлях не мав кінця,

Якщо б вогонь не гас в серцях. Нехай, сто тисяч років ще мине, Щоб обійняти знов тебе.

Він одягає лицарські лати,

Щоб вивести людство з пітьми. Ще ніч, але перші вогні Вже жевріють на обрії. Провидіння кличе до зброї,

І він бере до рук меча.

День приходить на зміну ночі, Одвічний дух горить у очах!

Білий Вершник - вартовий ладу Веде Європу у Золотий Вік.

Йде час змін та розплати.

Він провісник великих подій.

В його руках меч Правди, Насичений кров'ю ворогів.

Бо ще є на ворожих воротах Місце, щоб залишити щити!

Він одягає лицарські лати,

Щоб вивести людство з пітьми. Ще ніч, але перші вогні Вже жевріють на обрії.

Зійде сонце та зніме облуду З очей Білих людей.

Білий Вершник - заклик Духу Розпочати новий день!

Білий Вершник летить У переможнім вогні.

Кличе дорога, триває бій,

В серці єдина Ідея горить!

Наче ліс, ми ростемо на нашій землі І до сонця, міцніючи, тягнемо гілки. Молоді паростки і сторічні дуби,

Наче ліс ми ростемо на нашій землі,

Наче вістря меча наших гір гряди.

Ми тримаємо цю землю корінням батьків, І ми будемо тримати, хоч гори круті.

Бо ростемо тут сотні і сотні років.

І учора, й сьогодні, і завтра.

І батьки, і ми, і нащадки.

Але в нашому лісі були чорні часи,

Нас дібровами нищили наші вороги Молоді паростки і сторічні дуби Вирізали під корінь чужинські кати.

Знову меншає ліс, знову пісні ворон І гаркаві червиці бенкетують кругом.

Чи врятуємо ліс чи щурам віддамо?

Щоб надіти на шию хазарське ярмо.

І учора, й сьогодні, і завтра Ми помстимось, настане розплата.

Наче наше життя твоя вода прудка Білий, Білий Черемош.

Наче твої пороги перепони буття Білий, Білий Черемош.

Наче крига взимку наша вдача крихка Білий, Білий Черемош.

Але ми захистимо твої береги Білий, Білий Черемош.

І учора, й сьогодні, і завтра Ця земля буде наша назавжди.