Віщування

Прийшовши в ніч до чаклуна,

Поклавши шкури на підлогу,

Козак спитав у віщуна:

"Яку ж нащадку буде вистлано дорогу?"

Ким у житті він стане і коли,

Чи буде у бою завзятим?.."

І мовив дід старий: "Зажди!

Я бачу парубка, який іде до хати..."

"Нащадок твій - чаклун і темний жнець, Народжений у дні Марени,

Він воїн Велеса і жрець,

Очільник славних битв й звитяг буремних.

Мечем пожне він ворогів,

Засіє світ новим насінням,

Він вирве з Мідгарду жидів,

Які вросли гнилим корінням.

Він син великого народу,

Який з землі черпає вроду,

Черпає сили і багатства Для України і козацтва!"

Чекав я шепоту дібров - нема нікого...

І у вітрів я запитав таємне слово,

Шумить лиш листя та ріка - навколо тиша,

Не ворухнеться ні комаха, ані миша...

Сидів я довго, зрозумів - Боги не чують,

Або зупинкою часу мене гартують.

Підвівся я у повний зріст, постукав тричі - Хуґою¹ сніжною посипало у вічі.

Щитом вкриваючись пішов - Хуґа сміється!

Мій щит під натиском її Ось-ось прогнеться!

Уперся в купол крижаний - Немає входу!

Став пробивати я щитом Застиглу воду...

Пробивши лід, вкотився в сферу на підлогу,

А в колі велетні стоять, - ведуть розмову.

"Хто ти такий?!", - мов грім, один мене питає.

"Я воїн з Роду Соколів", - відповідаю.

"За чим прийшов, зухвало перебивши нам розмову?!" "За словом, даним від Богів", - дав я відмову...

Сміх загримів - всі навкруги загомоніли,

Величний зал кудись миттєво зник - немає сили, Перед очима знову ліс - темніше ночі,

А я із подихом заплющив знову очі...

І тут кувалдою ударило в свідомість Одне лиш слово, що носитиму на користь Та у душі луною відбилося стократ!

Богів таємне слово - КОЛОВРАТ!

Ольбег Рарог (вірш адаптований для збірки, первинний його зміст змінено через сакральність деяких його аспектів. Чорнорічинський каньйон, АР Крим. 2012 рік).