Методичні поради щодо організації корекційно-педагогічної роботи з дітьми, що мають порушення зору

В організації життєдіяльності дітей, що мають порушення зору, особливу роль відіграють методи і форми спеціально організованого педагогічного впливу, спрямовані на активізацію їх пізнавальної діяльності. Основна форма корекційного впливу на дитину з вадами зору – це організовані корекційні заняття, що передбачають розвиток чуттєвого пізнання, уявлень про оточуючий світ, комунікації і мовлення, просторової орієнтації, координації рухів, загальної та дрібної моторики, культурно-гігієнічних навичок та самообслуговування.

Так, для занять зі слабозорими дітьми Л. Вавіна та В. Ремажевська пропонують жовто-чорні малюнки. Саме ці контрастні кольори (чорне на жовтому тлі) діти сприймають найлегше. М’який жовтий фон полегшує зорове сприйняття тексту (абстрактних знаків). Розроблені дослідницями завдання дають змогу не тільки розвивати зорові навички, а й діагностувати можливі проблеми писемного мовлення (дисграфія) у дошкільників. Якщо дитина цілісно не сприймає зображені предмети чи малюнки, не розрізняє окремих деталей, погано орієнтується у просторі, не координує рухи ока і руки, не контролює зором рухи руки, порушує їх послідовність, це може свідчити про її схильність до дисграфії [2].

Завдання типу “Знайди звірів, що сховалися у хатинці”, “Що заховав художник?” (пошук елементів накладених одне на одне контурних зображень простих предметів), “Знайди сім відмінностей між слониками”, “Незакінчені зображення” (необхідно назвати відсутні деталі та домалювати їх), “Точкові зображення” (з’єднати крапки, назвати зображення), “Розрізані зображення” (зібрати з частин цілі зображення) тощо сприяють розвитку і стимулювання у дітей візуальної уваги (Додаток А). У процесі такої роботи вони привчаються концентрувати увагу та зір, щоб виділити потрібну деталь під час цілісного сприйняття об’єктів і розгледіти саме те, що вимагається, абстрагуючись від інших деталей.

Щоб навчити дитину добре орієнтуватися у мікропросторі, сприймати і відтворювати послідовність зображених предметів, доцільно включати в ігри такі завдання, як: “Роздивись малюнки. Опиши їх, використовуючи слова на, біля, під, у, зверху, знизу, ліворуч, праворуч”, “Знайди в кожному ряду малюнок, що відрізняється від інших. Поясни, чим”. Важливо навчити дітей визначати місце розміщення об’єктів у просторі відносно себе, моделювати різні просторові ситуації. З цією метою використовуються вправи для розвитку окоміру: визначити, скільки кроків до столу, до ляльки, до перехрестя (на вулиці); розділити коло, квадрат, прямокутник на 2, 3, 4 рівні частини; розрізати смужку на рівні частини. Адже орієнтування у просторі дуже важливе для всіх видів діяльності дитини, особливо в період навчання грамоти [2, 80 – 126].

Всі вправи, спрямовані на розвиток зорового сприймання дитини з порушеним зором, повинні поступово ускладнюватися:

– обстеження окремих об’ємних предметів;

– порівняння натуральних об’ємних предметів і об’єктів (2 – 4), що відрізняються яскраво вираженими ознаками (кольором, формою, величиною, кількістю деталей, розташуванням окремих частин), далі порівняння їх зображень;

– впізнавання реалістичних зображень в різних ракурсах;

– обстеження окремих площинних предметів за контуром, з поступовим ускладненням, складання цілого з частин;

– порівняння контурних зображень предметів та об’єктів (2 – 4), що відрізняються яскраво вираженими ознаками (кольором, формою, величиною, кількістю деталей, розташуванням окремих частин);

– порівняння натуральних подібних предметів та об’єктів (2 – 4), що розрізняються незначними ознаками (будовою, кількістю деталей, відтінками одного кольору, розміром, розташуванням окремих частин), далі порівняння їх зображень;

– впізнавання предмета за його частинами;

– розглядання сюжетних малюнків, виділення сюжетних ліній;

– розглядання двох сюжетних малюнків, що відрізняються незначними елементами.

Ускладнення завдань може йти за рахунок використання недомальованих контурних зображень, збільшення кількості реальних предметів (об’єктів), що сприймаються, та їх зображень для запам’ятовування (від 2 – 3 до 6 – 7), застосування графічних і абстрактних зображень (у тому числі, літер, цифр та їх елементів) [6].

Особливе місце у корекції та розвитку зорового сприймання посідають зорово-мовні вправи. Науково доведено факт взаємозв’язку зорових та мовних центрів кори головного мозку. Збіднений зоровий досвід нерідко є перешкодою у розвитку комунікативної діяльності дошкільника. Зорово-мовні вправи спрямовано на корекцію як зорових, так і мовних порушень. З їх допомогою поповнюється запас знань і уявлень про навколишнє середовище, розвивається лексичні, граматичні, звукові, мовні навички; просторове орієнтування, удосконалюється увага, мислення, пам’ять. Разом з тим, під час використання зорово-мовних вправ основне навантаження йде на слуховий аналізатор, в той час як зір залишається у стані спокою, розслаблення.

Такі вправи доцільні для зниження зорового навантаження та релаксації, з метою охорони зору, зміни різних видів діяльності. Вони побудовані у вигляді невеликих текстів, віршів, поєднаних з відповідними рухами очима, руками. Ці вправи доречно проводити з музичним супроводом, що сприяє встановленню позитивного емоційного настрою дитини [23].

Специфіка роботи дошкільного педагога зі слабозорими дітьми полягає не лише в організації і плануванні занять, а й у підборі та виготовленні дидактичного матеріалу. Береться до уваги його величина, інтенсивність кольорів, рельєфність тощо. Педагогові слід мати достатню кількість ілюстрацій та інших наочних матеріалів, аби діти з порушеним зором змогли краще роздивитися зображення. При цьому необхідно зазначити, що зображення на малюнках має бути чітким і не перевантаженим зайвими деталями.

У дітей з аномалією рефракції підвищується втомлюваність очей, тому зорову роботу необхідно частіше чергувати з іншими видами діяльності. Після інтенсивного зорового навантаження упродовж 10 – 15 хв (робота з книгою, з природним матеріалом, малювання, витинання тощо) дитині можна запропонувати вправи для зняття м’язового напруження, виконання танцювальних рухів під музику, відпочинок із заплющеними очима, розслаблений погляд у далечінь тощо (Додаток Б). Відстань від очей до робочої поверхні має бути не меншою 30 см. Під час роботи з книгою чи роздавальним матеріалом необхідно користуватися підставкою, постійно слідкувати за поставою дошкільника. Не менш важливо виховувати у дитини позитивне психологічне ставлення до подолання труднощів, які можуть виникнути у неї у процесі гри, діяльності, навчання. Доцільно ознайомити здорових вихованців ДНЗ з особливостями слабозорої дитини та сформувати у дитячому колективі доброзичливе ставлення до останньої [24, 27].

Одним із чинників успішної корекційно-реабілітаційної роботи з дітьми, що мають порушення зору, є мультисенсорний підхід, що передбачає активізацію різних органів чуття і способів сприймання інформації, комбінує зорові, слухові і тактильні елементи у процесі пізнання. Вибір різноманітних завдань, що орієнтовані на різні канали сприймання, дає змогу активізувати пізнавальні інтереси дітей, утримувати їхню увагу; залучення всіх органів чуття сприяє якіснішому засвоєнню матеріалу порівняно з традиційними методами, забезпечує інтегрований підхід до різних видів дитячої діяльності.

Цікавим, доступним та ефективним може бути заняття, організоване за казковим сюжетом. Якщо вихователь планує ознайомити дітей із сенсорною кімнатою вперше, він може заінтригувати їх, розповівши, що на них чекає незабутня подорож до казкової чарівної кімнати, де всі речі “оживають”. Здивує дітей зустріч на порозі сенсорної кімнати із відомим персонажем казки, який запропонує дітям розв’язати цікаві завдання і дасть змогу поринути в атмосферу казки, наповнену різними звуками, запахами, яскравими барвами. Ігрові форми роботи активізують сприймання, сприяють урівноваженню емоційного стану та поліпшенню зору кожної дитини упродовж її перебування у сенсорній кімнаті.

Науковці Т. Козлова та Н. Кондратенко умовно поділяють обладнання сенсорної кімнати на кілька осередків: релаксації, звукових та зорових відчуттів, тактильних відчуттів, аромотерапії і вважають, що корекційну роботу у сенсорній кімнаті слід починати із занять, спрямованих на розвиток шкірно-кінестетичної чутливості, оскільки вона може бути базою для формування зорового та слухового сприймання [17, 30].

Осередок звукових та зорових відчуттів

В осередку звукових та зорових відчуттів дитина може послухати спокійну музику та спостерігати світлові ефекти, які діють на неї заспокійливо. Педагоги використовують ці ефекти не лише для звукової та слухової стимуляції, а й з метою стимуляції рухової активності та дослідницького інтересу в дітей.

Музичний центр є важливим атрибутом цього осередку сенсорної кімнати. Поєднання музики та звуків природи є ідеальною атмосферою для релаксації дітей, тому в сенсорній кімнаті доцільно використовувати спеціальні аудіозаписи, в яких музика “переплітається” із шумом води, вітру, співом птахів тощо.

“Чарівна нитка” з контролером – це 8-метрова гнучка трубка з кольоровими лампочками всередині. Світло “мандрує” всередині трубки. Швидкість руху, кількість кольорів діти можуть регулювати за допомогою коробочки контролера, яка створює кілька різних ефектів.

Одноколірні “нитки” призначені для розв’язання завдань корекції зорових порушень: скажімо, під час спостереження за зеленою “ниткою” зір розслаблюється, а під час спостереження за жовтою відбувається подразнення сітківки. За допомогою лазерної указки можна розвивати просліджувальну функцію ока.

Світильник “Блискавка” (“Плазма”) – настільний світильник, що є великим пучком ниток, що світяться й мерехтять. Діти можуть спробувати «малювати» пальцем по поверхні кулі, спостерігати “блискавки”. Така діяльність сприятиме поліпшенню просторової орієнтації та активізації тактильних відчуттів.

Світильник “Акваріум” використовують із метою формування просліджувальної функцію ока, заспокоєння збудженої нервової системи. Також з допомогою нього можна розв’язувати з дітьми різні пізнавальні завдання. Наприклад, попросити їх показати за допомогою лазерної указки червону рибку. Така діяльність даватиме змогу інтегровано досягати поставлених освітніх та корекційних цілей у роботі з дітьми.

Осередок тактильних відчуттів

Осередок тактильних відчуттів дає дітям змогу опанувати нові відчуття та розвинути тактильну чутливість, вчить розрізняти властивості предметів, поліпшує зорово-моторну координацію.

Піскову анімацію, або техніку порошку з корекційною метою використовують для розвитку дрібної моторики, орієнтування у мікропросторі, а також для активізації тактильних відчуттів. Пісок тонкими шарами діти наносять на скло у вигляді фантазійних візерунків та інших зображень. Зазвичай усі дії діти виконують руками, але також як прилад для малювання можна використовувати пензлик.

Сухий басейн для рук із наповнювачами різного розміру та фактури призначений для стимуляції тактильної чутливості у дітей.

Сухий душ – шатро з різнокольорових атласних стрічок, закріплених на горизонтальній підвісній платформі, яка зсередини є дзеркалом. Стрічки опускаються донизу, немов струмені води, до них приємно доторкатися, перебирати у руках, проходити крізь них, торкаючись обличчям. Різнокольорові струмені стимулюють тактильні відчуття, допомагають дітям сприймати простір і власне тіло в цьому просторі. За струменями можна сховатися від зовнішнього світу, що особливо важливо для дітей рухливих, збуджених, або навпаки, для тих, хто хоче побути на самоті [17].

Тож сенсорна кімната відкриває широкі можливості для розширення світогляду дітей, які мають порушення зору. Робота в ній дає дітям змогу повноцінніше аналізувати інформацію про навколишній світ, що надходить до них через сенсорні канали, стимулює нервову систему, полегшує взаємодію з оточенням та поліпшує фізичне і психологічне самопочуття дітей.

Вважаємо, що представлені методичні поради та дидактичні ігри з розвитку зорового сприймання дошкільників з порушеннями зору можуть бути використані педагогами для всіх дітей незалежно від наявності в них порушень зорута в індивідуальній роботі з дітьми, які потребують корекції та розвитку зорового сприймання.