Коли мені ти посміхнешся

Коли мені ти посміхнешся –

Весь день співають солов’ї,

І мов летять Єрота стріли,

Як глянеш в очі ти мої.

Скільки я бачив зір й сузір’їв,

А ти залишилась одна,

І хоч настало надвечір’я –

А ти і досі ще моя.

Бо ти була у мене й будеш,

І слава Богу – назавжди,

Бо знаю, що в житті ніколи

Вже не знайду таку, як ти.

Не знаю я, скількох ти мала

І ще скількох ти будеш мать;

Але тобі я все прощаю,

За те, що вмієш чарувать.

Коли даруєш посмішки людям,

То веселішаєш і сам.

17.10.1988 р.

СКАРБНИЦЯ

Я їду автобусом "Київ – Житомир"

І втягую осінь я в ніздрі з надвору.

А хмарки на небі пливуть і пливуть

І зиму вони за собою тягнуть.

А хмарки на небі похожі на гори,

Немов у тумані у нас косогори,

Ви лише погляньте на ту всі красу,

Яку я з дитинства у серці ношу.

Бо то моя вічна душевна скарбниця,

В якій приховав я волошки й пшеницю.

Спалахує пам’ять вогнями дитинства,

І ніжним коханням палає в душі,

Пригадую вчительку Ганну Петрівну,

Яка мене вчила писати вірші.

16.10.1988 р.

БУДУЮ КОТЕДЖ

Між горами влігся на поля туман,

І під Сонцем гріє боки, як кабан.

Ну а я будую все життя котедж,

Щоб було де сісти і погрітись теж.

16.10.1988 р.

ПРОХАЙ, ЩО ЗАБАЖАЄШ

Що захочеш – зорі, Місяць –

Все від мене ти прохай,

Тільки те, що в тебе в блузі,

Хоч на нічку‑другу дай.

Дай губами доторкнутись

До отих твоїх красот,

Боже, як же хочу взяти

Я оті сунички в рот.

На твої дивлюсь сузір’я,

І в твою небесну синь,

Що, скажіть, є краще в світі

Від приваб з дівочих скринь?

17.9.1988 р.

ЩОБ СТАТЬ ЩАСЛИВИМ

Коли по полю ти ідеш

І раптом вгледиш квітку,

Не вірю я що обійдеш

І побіжиш в повітку.

Не вірю в сильних я жінок,

Бо в слабості – їх сила,

І що із дому утече,

Як в гості запросила.

Не вірю я, що ти пройдеш

Ту квіточку‑дівчину,

Й для неї слова не знайдеш,

Щоб стать й собі щасливим.

Бо що то є за чоловік,

/Хай там яка б причина/

Що зможе жінку обійти,

Якщо він ще мужчина?!

15.5.1988 р.