Велике кошеня

Вечірні сутінки яскраві

Ніч загасила за селом.

І в чорнотемнім покривалі

В село помчалася бігом.

Через паркан, через віконця

В будинок, крадучись, зайшла,

І, мов велика чорна кішка,

В кімнаті мовчечки лягла.

А я лежу. Погладить хочу

Оте велике кошеня;

Воно ж лежить і не муркоче,

А сон солодкий наганя.

8.9.1988 р.

ЛЮБИТЕЛЮ ВИХІДНИХ

КАЛИНІ І.М.

Як буденний день настане –

Старший майстер, ніби п’яний,

А як прийде вихідний –

Він – неначе заводний!

Ось прийде, скажем, субота –

Завжди в нього є робота.

Що б робив наш шеф на ділі,

Щоб Господь не дав неділі?

А мораль така тут, друзі:

Є й між старшими лакузи,

Хочеш в старшеньких ходить –

Мусиш й ще старшим служить.

7.10.1988 р.

КУДИ МИ ІДЕМ?

За Вкраїну без вкраїнців

Вже відверто тільки й чуть.

Скоро всю жидам державу

За червінці продадуть.

Ті хапають все, що можуть,

А народ дурний мовчить,

Бо в них бакси, бо в них гривні,

Чом би нас і не купить?

Бо розумним тре’ заводи,

Ну а дурням папірці,

Ну а потім всі ми будем

В них сидіти на кінці.

Обдирають нашу Неньку,

Обіцяють всім гарем,

То ж куди із папірцями,

Люди добрі, ми прийдем?

16.6.1998 р.

НІЧОГО НЕ ДОБИВСЯ

Нічого в світі не добився,

Бо з усіма і скрізь сварився.

12.12.1988 р.

НЕ ЗАБУВАЙТЕ "ЕНЕЇДУ"!

Законсервуйте мову для нащадків,

Мої пісні, і болі, і любов,

Щоб генетичні коди наших предків

Не вивітрились з пам’яті дібров.

Щоб стронцій ген зовсім не розмагнітив,

А "старший брат" не вивітрив наш код,

Не забувайте нашу "Енеїду"

І Симоненка вірші про народ.

І згадуйте козаччину й Шевченка,

І як Гребінка більш ходіть в народ,

Щоб не відмер тихенько, помаленьку

Наш український славнозвісний код.

Щоб не повірив в те ніколи Брюсу,

Що в світі може зникнути наш код,

Бо вас тоді судить не Боги будуть,

А вас тоді судитиме народ.

12.11.1988 р.