Горить моя Україна

Горить моя Україна

Без вогню і диму,

Горить вона, гірко плаче

І вже котру зиму.

Бо на нашій Україні,

Що тут й говорити,

Президенти – рекетири,

А чини – бандити.

Тільки й дивляться, щоб з когось

Хоч що та поцупить,

Отакі вони – народні

Наші душогуби.

Отож, якби ти, Тарасе,

Зараз подивився,

Що з Вкраїною зробили –

Ти б весь день молився!

Ти б не спав би, я те знаю,

Як наші поети,

Й не писав би президентам

Оди і сонети.

А схопив би лом чи вила,

Чи косу гостреньку,

І почав косить ту банду,

Що грабує Неньку.

Бо як гляну на це горе,

Та на їх порядки,

То бажання світ за очі

Бігти без оглядки.

Куди хочте, тільки б далі

Від оцих бандитів,

Що за долари готові

Й люд свій умертвити.

Та куди ж, куди втікати?

Й на чужині жити?

А на кого ж залишити

Неньку? На бандитів?

Ні! Не хочу і не буду,

Хай краще загину,

Та ж не гоже в біді матір

Залишати сину.

Чи схопити "калашника",

І по всіх палити,

Щоб вони запам’ятали,

Що всі хочуть жити.

Отак лежу я ночами

У темній хатині,

І невже це може статись

На моїй Вкраїні,

Де керують божі Мойші

Та мудрі Абрами?

Я не протии, хай керують

Тільки ж будуть з нами!

Та що один зробить можу,

Що я можу вдіять?

Як із ними, мов змовились,

Навіть добродії.

Які ніби пси бездомні

Все що дай – хапають,

А ті хлопці по частинкам

Неньку обдирають.

Натрамбують всі кишені

Людською бідою,

Дівчат всіх перегвалтують,

І – кивнуть п’ятою.

А ті нехай доглядають

Жиденят, небогі,

Бо вони ж не винуваті,

Що їх батько злодій.

Бо що б ви не говорили,

Жеребці з них вдалі,

То ж і крутять перед ними

Жопи всякі Галі.

А тут й наші терористи

Теж жидами стали,

І за кістку перед ними

Раком поставали.

О, панове добродії,

Не бувать спокою,

Там де будете людською

Торгувать бідою.

І хоч їм на Рідну Неньку

Знаю, наплювати,

Але ж це твоя держава,

Твоя рідна мати!

Отож, хочу нагадати

Й ще слова Пророка:

"Схаменіться, добрі люди!"

Та побійтесь Бога!

8.2.1998 р.