Олігархи і сміття

В нас сміються з німців,

І сміються з турків,

Ніби ті дурненькі,

Ну а ми святі,

Але де знайдете

Ви ще більших дурнів,

Ніж у нас, пробачте,

На моїй землі?

Де, скажіть, знайдете

Хоч в одній державі

Пластикові пляшки

Чи якісь кульки?

А у нас всі ріки

Ними перекриті,

Що і не проїхать

Вже і не пройти.

А у нас, де глянеш,

Так як гай – так смітник,

Вить охота вовком –

Свинство, де не глянь.

Ну а олігархам –

Їм на все начхати,

Так ото й судіть ви,

Хто ж насправді дрянь.

1.7.2009 р.

СУСІДУ

Я думав, що ти просто дурень,

А ти до всього ще й нудний,

Видно, в дитинстві падав з печі,

І те, чим мислять, – все відбив.

Видно, тебе добру не вчили,

А тільки стукать й ображать,

А нас учили стукачів всіх,

Немов паскудників, вбивать.

Ти ніби та базарна баба,

Яку і хлібом не годуй,

Їй дай лише когось обмазать,

Поки їй в рот не всунеш... буй.

1.7.2009 р.

ПОБАЗАРУВАВ

Якось я поїхав в Київ

Побазарувать,

А людей у місті стільки –

Не проїхать, ані стать.

Як поглянув, що почому,

На той світ,

Хочте вірте чи не вірте –

Я схопився за живіт.

Закружилось в голові вже

Від тих цін,

От що робить Президент наш

І кабмін.

А верстат штампує гроші –

Живодер,

Бо вже гроші ті дешевші

Від шпалер.

Всі стояли розважались –

Хто як міг,

Але я валивсь відверто

Просто з ніг.

А верстат штампує гроші –

Живодер,

Хоч ті гроші вже дешевші

Від шпалер.

Щоб були ми не жидами,

Та щоб не хохлами,

То давно б в державі нашій

Всі були б панами.

А то одні шибко гнуться,

Інші гоноряться,

А евреї й українці

Вже й жидів бояться.

Маруся ти Маруся –

Рожевий мій букет,

Що з тобою сталось

Від тюльки і котлет.

4.10. – 1.7.1998 р.

А ВІЗЬМІТЬ ПЕНСІОНЕРІВ:

За те, що мовчали,

То і їх, як білу гуску,

Братки общіпали.

Чи за їхню рабську працю,

Чи за їх порядність?

Що не можуть постояти

За національність!

30.7.1998 р.