Час вже брати мітлу

Покажіть ви на всю Україну,

Як поети, селяни живуть,

Ті, що орють, що сіють, що віють,

І державу свою бережуть.

Як живуть, як вони процвітають,

Без штанів, без костюмів, пальто,

Та зате, ніби привиди всюди –

Стіморол, шоколад, доміно.

А де ж наше українське сало,

Де ж подівся дешевий наш хліб,

Де ж поділась картопля й цибуля

По ціні ще недавніх тих літ?

Хай тоді були голод й розруха,

Хай тоді була в світі війна,

Але наша сьогоднішня влада

Шкоди більше всього принесла.

Тож навіщо потрібні ці слуги?,

Кому служать ці важні пани?

Чи ж не варт вже цю погань мітлою,

Щоб й синам заказали вони.

Та погляньте на їхні ви писки,

Сала більше вже, як в кабана,

А народ розгубивсь і не пискне,

Мов народу і зовсім нема.

Над державою круки літають,

По державі гадюки повзуть,

А народ все чогось вижидає

І його майже зовсім не чуть.

Сплять усі, ніби сном лотаргічним.

Боже милий! Хто ж їх так приспав?

Всі немов не свої, а пришельці,

Щоб проснувсь і себе б не впізнав.

Так привик вже народ наш до сплячки,

Що і хлібом його не корми,

І хоч ти вже довби його в жопу,

А він буде кричать, що святий.

Від горілки всі вимокли клітки,

Це держава уміє робить!

І до цього людей приучає,

Треба ж їх хоч чим‑небуть кормить.

А ті п’ють, а ті п’ють, в дурня грають,

А пани на весь світ реготять,

Україну мою розкрадають,

То ж чи можна ще й далі мовчать?

А якби ветчина і ковбаси

Стали втроє дешевші, ніж є,

Ми б тоді всі пили за Вкраїну,

За здоров’я твоє і моє.

А якби подешевшало сало,

Не кажу вже про м’ясо і мед,

Я б прославив вождів і державу,

Як науку колись Архімед.

І до чого ми вже докотились,

Та до цього народ, видно, звик,

Бо чим більше його обкрадають,

Тим охотніше йде на шашлик.

От тому буть не можу спокійним

І вдавать, що я зовсім сліпий!

О, народе, ти пий, пий горілку,

Тільки ж розум ти свій не пропий!

Наші люди привикли до крику,

Це як пісня для них перед сном,

Головне аби чарочку випить,

Або душу поніжить вином.

Він стогнав і в минулім столітті,

Він стогнав і в античні часи,

І хоч він не стояв на узбіччі,

Та з дівчаток знімали труси.

А всі гітлери, сталіни, каїни,

Це як Щука, щоб Лин не дрімав,

Тож, народе, прошу, просипайся,

Бо здається, що час вже настав.

19.2.1998 р.