Полюбовники

Невже не соромно, панове,

В своїх віршах брехню гонить?

І називать це словом новим,

Як під ногами лід тріщить?

Невже крім блошок й мандавошок

Більше нема про що писать?

А там же, у Верховній Раді

Відомі, признані сидять!

Чи хоч один з них, вибачайте,

Вірш про доярку написав,

Яку так чуйно і любязно

Він полюбовно обікрав?

Перетворили Україну

В державу шлюх і шахраїв,

Й чи хоч один з тих людолюбів

Спитав, що батько з дідом їв?

Ну як, скажіть, могло так статись,

/Я це не в силах передать!/,

Що нас змогли так ошукати

Оті – що в залі тій сидять?!

Ну як могло, скажіть, так статись,

Що на виду у всіх людей

Нас всіх змогли так одурманить

Й перетворити в шлюх всіх фей?

22.8.2005 р.

ЗА ТРЬОМА ЗАМКАМИ

Наш директор – ну й башка –

Він, як дуб у лузі!

Де ще в Києві хто має

Стільки замів, друзі?!

Сам не робить ні хріна,

І те саме – зами,

От що значить, коли шеф –

За трьома замками.

Наш директор – божий дар –

Любить грати в пулечку,

Телефакс собі,"Тойоту",

А підлеглим – дулечку.

8.6.1992 р.

ГОЛУБА ХУСТИНА

Дивлюсь я, як по вулиці

В хустині голубій

Іде дівча, шаріючись,

Щось хлопчик каже їй.

До вуха нахиляється,

Цілує їй лице,

А та хоч і соромиться,

Але за хлопцем йде.

Дивлюсь і серце тьохкає,

І думаю собі:

– Невже на них накинеться

Злий коршун в наші дні?

І мрії, ніби квіточки,

Не збудуться в житті,

Бо в самий розквіт ніжності –

"Гриб" стане на путі?

Невже дівча, як квіточка

В свої сімнадцять літ

В житті як сніп повалиться

Й не буде вже радіть?

Невже, невже це трапиться –

Бодай їх грім побив –

Отих, хто з смертю бавляться,

Хто з честю не дружив?!

Невже невинна посмішка

Навіки зникне з днем?

Бодай вам всім по сто чортів –

Хто грається з вогнем!

38.10.1966 р.

ТЯГНИ Й МОВЧИ!

– А ти мовчи,– Грицько до Гліба,–

Як хочеш мати хліб й до хліба,

Що тобі кажуть – те й роби –

Поки не виростуть горби.

4.4.2004 р.

ЯГІДКИ

Ми живем у вік чудесний –

Хай ви що не говоріть –

Скрізь грабіжники‑нікчеми,

Як вовки, грабують світ!

Де не глянеш – крик і стогін,

Де не глянеш – скрізь брехня,

Ледь стемніє – в місті рекет,

Там – грабіж, а там – Чечня.

Там горить, а там палає,

А в Верховній – торгаші

Україну роздягають

До останньої душі.

Вже по всій моїй державі,

Де не станеш, – скрізь біда,

В муках Ненька помирає

Й винуватого нема.

А хапуги‑Президенти,

Як колись було вожді:

–Почекайте, це ще квіти...

Ягідки ще впереді.

31.1.1997 р.