Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розділ 17. Полювання на Білого Оленя





 

За кілька хвилин бій скінчився. Більшість неприятелів було зметено одразу, лиш тільки з'явився Аслан зі своїм воїнством. Уцілілі ж рештки, збагнувши, що Чаклунки вже немає з ними, частинно здавалися, а частинно кинулися навтьоки. Люсі побачила, як Пітер з Асланом привітали один одного міцним потиском рук Люсі здивувалася, бо Пітер дуже змінився: його обличчя було таке бліде й суворе і виглядав він значно старшим.

– Це Едмунд нас виручив, Аслане, – розповідав Пітер. – Ми не дали б собі ради, якби не він. Чаклунка навсібіч обертала наші лави у камінь. Та Едмунда це не спинило. Він прорвався до неї, поваливши по дорозі трьох велетенських людожерів, а вона якраз зібралась перетворити на камінного боввана одного із твоїх леопардів. Едмунд миттю зорієнтувався і всю силу свого меча спрямував не на саму Чаклунку, а на її чарівну паличку, бо інакше він теж став би статуєю. Інші вояки якраз і припускалися цієї помилки. Коли паличка розлетілася на тріски, у нас з'явилася надія. Та якби ми до того стільки не втратили… Едмунд дуже понівечений. Треба підійти до нього.

Вони знайшли Едмунда одразу за лінією бою під опікою пані Бобрихи. Хлопець лежав увесь залитий кров'ю, з відкритими устами, а обличчя його вже аж позеленіло.

– Швидше, Люсі! – промовив Аслан.

Й отоді Люсі чи не вперше за увесь час згадала про той цілющий бальзам, який отримала у подарунок від святого Миколая. Руки дівчинки тремтіли, вона ніяк не могла відкоркувати плящинку та ось оволоділа собою і влила кілька крапель братові до рота.

– Там є інші поранені, – нагадав Аслан дівчинці, але вона й далі не відривала очей від Едмундового блідого обличчя, чекаючи, коли нарешті подіють ліки.

– Так, я знаю, – невдоволено відгукнулась Люсі, – але зачекай хвильку.

– Донько Єви, – цього разу голос Аслана прозвучав доволі суворо, – інші також у дуже важкому стані. Скільки ж їх має померти через Едмунда?

– Ой, вибач, Аслане, – спохопилась Люсі.

Вона швидко підвелася і пішла услід за ним. Наступних півгодини вони мали багато роботи: Люсі обходила поранених, поїла їх цілющим бальзамом, а лев повертав до життя тих, кого перетворено на камінь. Та ось Люсі звільнилася і змогла повернутися до Едмунда: хлопець уже звівся на ноги, а рани геть загоїлися. Брат давно – о, здається, цілу вічність – не виглядав так добре, як тепер. Фактично, оце нарешті, відколи став ходити до тієї школи, де почав був сходити з правильної дороги, він знову став самим собою і міг сміливо дивитися всім у вічі. Й отут, на полі бою, Аслан посвятив його у лицарі.

– Чи знає він, – зашепотіла Люсі до Сюзан, – що Аслан зробив заради нього? Чи знає він, у чому насправді полягала угода з Чаклункою?

– Чш‑ш! Ні. Звичайно, ні, – відказала Сюзан.

– А чи не варто йому про це розповісти? – не могла заспокоїтись Люсі.

– Ні. В жодному разі, – відповіла Сюзан. – Це буде надто прикро для нього. Поміркуй, що ти відчула б, якби опинилася на його місці.

– І все ж, гадаю, він мав би знати, – стояла на своєму Люсі. Проте в цю мить хтось підійшов до них і розмова припинилася.

Тієї ночі вони ночували просто неба, де їх застало смеркання. Як Асланові вдалося усіх нагодувати, цього я не знаю, проте невдовзі вони повмощувалися на траві за духмяним гарячим чаєм. Було десь близько восьмої вечора.

Зранку вони рушили на схід. Їх шлях пролягав по березі великої річки. Третього дня, десь пополудні, вони дійшли до її гирла. На пагорку височів замок Кеа‑Перевел, унизу ж перед мандрівниками відкрилася піщана долина зі скелями та маленькими калюжками солоної води, у якій траплялися водорості. Пахло морем й об берег раз по раз розбивалися синювато‑зелені хвилі. І… і крики чайок! Ви чули їх? Пригадуєте?

 

 

Увечері, опісля вечері, наша четвірка знову повернулась на пляж. Діти пороззувались, поскидали панчохи і босоніж побігали собі по чистому піску. А наступний день готував для них великі врочистості: у Великій Залі Кеа‑Перевел (яка ж чудова була та Зала: вирізьблена зі слонової кості стеля, прикрашена павичевими перами західна стіна, двері зі східного боку, що виходили просто на море!), у присутності усіх друзів, під звуки фанфар, Аслан урочисто коронував дітей і під гучні вигуки «Хай живе король Пітер!», «Хай живе королева Сюзан!», «Хай живе король Едмунд!», «Хай живе королева Люсі!» підвів їх до чотирьох тронів.

– Хто у Нарнії коронований на короля чи королеву, той завжди буде тут правити. Достойно розпоряджайтеся покладеною на вас владою, сини Адамові! Володарюйте гідно, доньки Євині! – промовив Аслан.

Східні двері були широко відчинені і з них до зали долинали голоси сирен і тритонів, що припливли до берега співати хвалу новим королям та королевам.

Посівши трони, взявши у руки скіпетри, діти роздавали винагороди та почесті всім своїм друзям: фавну Тамнасу, бобрам, велетню Гатилобафіну, леопардам, добрим кентаврам і добрим гномам, левові. Цілу ніч у Кеа‑Перевел тривало величне свято: спершу була пишна учта, потім розпочалися танці. Скрізь поблискувало золото, вино лилося рікою, а до музики, що звучала у замку, долучалися дивовижні солодкі й сумовиті співи жителів моря.

Та ось коли веселощі сягли апогею, Аслан непомітно вислизнув із замку. Діти помітили його відсутність, але не ставили жодних питань, бо пан Бобер устиг був їх попередити:

– Він приходитиме і йтиме. Якогось дня ви бачитимете його, а іншого не зможете. Він не любить бути до чогось прив'язаний, та й, зрештою, має інші країни, що потребують його присутності. Отож не турбуйтеся: він буде навідуватись до нас. Лиш не чиніть на нього тиск. Знаєте‑бо: він дикий і вільний. Не те що приручений лев.

Ось тепер, як бачите, наша історія добігає кінця – але не так одразу, звісно. Королі й королеви славно правили Нарнією і їхнє правління було тривалим та щасливим. Спершу їм довелося витратити багато часу на розшуки решток війська Чаклунки, аби їх усіх знешкодити. І справді, злі сили, що ото поховались у диких лісових нетрях, ще довго давалися чути: то тут нашкодять, то там щось ізнищать, то вовкулака об'явиться, то з'являться чутки про якусь ярижницю. Та настав час, коли увесь той набрід було прогнано дорешти. А наші друзі творили справедливі закони, берегли мир, охороняли добрі дерева від непотрібного вирубування, дозволяли молодим гномам та сатирам не ходити до школи, й узагалі поставили на місце всіх пройдисвітів та хитрунів, натомість підтримували тих, які жили чесно і вміли шанувати інших. А ще вони прогнали геть із Нарнії недобрих велетнів (які були зовсім не такі, як велет Гатилобафін), коли ті наважились перетнути її північний кордон. Крім того, уклали дружні угоди із заморськими країнами, нанесли їм дружні візити і, в свою чергу, приймали їхні державні делегації.

А самі володарі з роками виросли і змінилися. Пітер став високим кремезним чоловіком, відважним воїном і його звали король Пітер Чудовий. Сюзан виросла і перетворилась у гінку ставну граціозну жінку. Чорне як смоль волосся спадало їй майже до ніг. Багацько королів із заморських країн надсилали своїх послів і прохали її руки і серця. А називали її Сюзан Лагідна. Едмунд з роками зробився серйозним чоловіком. Тепер він навіть володів більшою розважливістю, ніж Пітер, і до нього усі зверталися за доброю порадою. Його прозвали король Едмунд Справедливий. А от золотоволоса Люсі так і залишилась милою веселункою‑щебетушкою, і принци з усіх королівств жадали, щоб вона стала їхньою королевою. Народ Нарнії звав її королева Люсі Доброчесна.

Так вони собі жили‑поживали – радісно і щасливо. Коли ж часом і згадували про своє колишнє життя у нашому світі, то радше як згадують сон. Та ось якось Тамнас (тепер уже літній і дещо огрядний фавн) спустився вниз по ріці і приніс усім звістку, що в його стороні знову з'явився Білий Олень – той самий, який здатний виконати будь‑яке ваше бажання, якщо його спіймати. Отож королі й королеви, осідлавши коней, у супроводі найближчих із почту, під звуки мисливських рогів та гавкіт гончаків, рушили у Західний Ліс за Білим Оленем. Невдовзі побачили його і щосили помчали за ним. А він прудко утікав од них, перелітаючи через яруги, продираючись крізь лісові хащі. Мисливці гнали і гнали, аж коні потомилися, аж почт геть відстав, аж залишилось тільки їх четверо: королі й королеви. І тут Олень пірнув у гущавину. Було очевидно, що коні в жодному разі не зможуть туди пробратися. Відтак король Пітер промовив (а тепер вони розмовляли між собою зовсім в інший спосіб, так довго вже будучи королями та королевами):

– Висока родино, маю для вас пропозицію залишити тут наших коней і далі пішо іти за ним у чагарник. Слово честі: за всі свої роки я ніколи не полював на такого шляхетного звіра.

– Сір, – погодилися решта, – ми поділяємо Вашу думку.

 

 

Отож вони спішилися, прив'язали коней до дерев і рушили у гущавину. Невдовзі королева Сюзан мовила:

– Високе товариство, що за чудасія? Здається, я побачила залізне дерево.

– Мадам, – звернувся до неї король Едмунд, – якщо Ви приглянетеся ліпше, то побачите, що це залізний стовп із ліхтарем угорі.

– Присягаюсь Лев'ячою Гривою, дивна вигадка – поставити ліхтар отут, серед густих височенних дерев. Навіть якби він і світився, хто б його побачив? – сказав король Пітер.

– Сір, – озвалась королева Люсі, – напевно, коли цей стовп із лампою тут ставили, дерева були меншими, або їх було мало, або взагалі не було. Адже цей ліс молодий, а залізний стовп – старий.

Вони стояли й розглядали його зусібіч. Згодом король Едмунд зауважив:

– Я не знаю, у чому справа, але ця лампа на стовпі якось дивно впливає на мене. Мені здається, що я бачив її раніше. Мовби це було у сні, або у сні, який наснився у сні.

– Сір, – загомоніли всі разом, – з нами теж таке діється.

– І це ще не все, – промовила королева Люсі. – Бо мені не дає спокою думка, що за цим ліхтарем з нами або розпочнуться якісь дивовижні пригоди, або щось серйозно зміниться у нашому житті.

– Мадам, – погодився з нею король Едмунд, – я теж маю таке передчуття.

– І я, високий брате, – кивнув головою король Пітер.

– І я також, – сказала королева Сюзан. – Тому, гадаю, нам треба повернутися до наших коней і більше не полювати на Білого Оленя.

– Мадам, – відповів король Пітер, – уклінно прошу вибачити мене, проте відколи учотирьох правимо у Нарнії, узявшись за якусь важливу справу – хай це були битви, рицарські турніри, акти правосуддя чи інші подібні речі, – ми ніколи не кидали її напівдорозі. Навпаки, все, чим ми займались, завжди доводилося до кінця.

– Сестро, – повела далі королева Люсі, – мій вінценосний брат має слушність. Гадаю, нас чекатиме хіба сором, коли через якісь страхи чи передчуття ми повернемось й упустимо цю дивовижну здобич, яка трапилась нам на цих ловах.

– Ось що я вам скажу, – промовив король Едмунд. – Мене сповнює бажання дізнатись, що усе це значить, отож із власної волі я назад не повернуся, навіть якби мені запропонували найдорогоцінніший камінь, який будь‑коли знаходили у всій Нарнії та на Островах.

– Тоді, в ім'я Аслана, – виголосила королева Сюзан, – якщо ви усі згідні, рушаймо далі і гідно приймімо те, що випаде на нашу долю.

Після цих слів наші королі та королеви заглибилися у гущавину. І заки вони ще пройшли із десять кроків, всі раптом пригадали, що те, що вони ото щойно бачили, називається вуличним ліхтарем, а ще за двадцять кроків збагнули, що борсаються вже не в гілляччі, а пробираються поміж шуб. А наступної миті всі вінценосні особи висипались із дверцят шафи у порожню кімнату і були це вже не королі та королеви у мисливських строях, а Пітер, Сюзан, Едмунд та Люсі, одягнені, як колись, у своє стареньке вбрання. Був той самісінький день і та саміська година того дня, коли вони заховались у шафі. Пані Макреді та відвідувачі ще гомоніли у коридорі, та, на щастя, до порожньої кімнати не заходили і дітей там не застали.

І це вже був би кінець цілої історії, якби діти не відчули, що повинні пояснити професорові, куди поділися чотири шуби зі шафи. Професор, який був чудовою людиною, не обізвав їх ані дурнями, ані брехунами, а повірив у все, що вони розповіли.

– Ні, – сказав він. – Гадаю, не варто взагалі повертатися через шафу по ті шуби. Ви не потрапите знову до Нарнії цим шляхом, так само не скористаєтесь більше тими шубами, навіть якби і потрапили! Га? Що? Так, звичайно, колись ви знову повернетесь у Нарнію. Хто коронований у Нарнії, завжди буде там королем чи королевою. Лише не пробуйте дістатися туди тим же способом удруге. Та й узагалі: не намагайтеся туди потрапити. Це станеться несподівано. І не розбалакуйте багато про це, навіть між собою. Не розповідайте про це нікому, доки не переконаєтесь, що ваш співрозмовник пережив щось схоже на ваші пригоди. Що? Звідки знатимете? О, ви добре знатимете. Ті люди розповідають дивні речі, ба навіть погляди їхні видають таємницю. Нехай же ваші очі будуть відкриті. О Господи, і чого їх у тих школах навчають?

Й ось тепер справді пригоди зі шафою добігли кінця. Та якщо професор мав слушність, то пригоди з Нарнією лише розпочиналися.

 

 

Люїс, Клайв Стейплз

Хроніки Нарнії. Книга 2: Лев, Чаклунка і стара шафа

 

Перекладено за виданням: Lewis С. S. Тhe СhroпісІеs оf Narпіа: Тhе Lіоп, thе Witch апd the Wardrobe. Іllustrated bу Раuline Вауnes. ‑ New York: Соllier Вооks, 1970.

З англійської переклав Олесь Манько

Художнє оформлення серії та копії ілюстрацій Тетяни Савельєвої

Малюнок на обкладинці Лади Гентош

Літературний редактор Наталка Римська

Художній редактор Лада Гентош

Технічний редактор Ірииа Стемпіцька

© Монастир Свято‑Іванівська Лавра, український переклад, 2002

 

ISBN 966‑561‑216‑6 (1–7)

ISBN 966‑561‑262‑Х (2)

 

Підп. до друку 11.03.2002. Формат 84x108/32. Папір офс. Офс. друк. Ум. – друк арк. 8,2. Ум. фарбовідб. 9,0. Обл. – вид. арк 6,2. Вид. № 13. Зам.

Монастир Монахів Студитського Уставу. Видавничий відділ «Свічадо»

79008, Львів, а/с 808, вул. Винниченка, 22

тел. (0322) 74‑23‑09, тел./факс. 97‑16‑33

e‑mail: [email protected], url: www.svichado.lviv.ua

Віддруковано у друкарні ТзОВ «Книгодрук».

 

 

 


[1]Ліліт (від Іуї – ніч) – за давньоєврейською мітологією, перша дружина Адама, нічний жах, мати демонів, яку було перетворено на порох ще до створення Єви. (Прим, ред.)

 

Date: 2015-10-18; view: 380; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.01 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию