Міжнародний арбітраж

іжнародний арбітражний (третейський) суд створю­ється за взаємною згодою держав з призначених чи обра­них ними осіб — членів Постійної палати третейського суду. Нормативною основою діяльності міжнародного ар­бітражу є Конвенція про мирне врегулювання міжнарод­них зіткнень від 5 (18) жовтня 1907 р. (розділ IV).

Угоди про застосування арбітражної процедури мо­жуть укладатись у зв'язку з конкретним спором. Такі уго­ди називають ще третейським записом, компромісом, або спеціальною угодою. В них мають бути вирішені такі пи­тання: суть спору, умови, порядок і термін призначення арбітрів, їхні повноваження. В таких угодах мають бути визначені: повноваження арбітрів, порядок прийняття рі­шень, правові основи прийняття рішень, мова роботи ар­бітражного суду, місце його засідання тощо.

Держави можуть урасти угоду про передачу арбітраж­ним судам спорів, які виникнуть у майбутньому. В тако­му разі всі питання діяльності арбітражного суду мають бути вирішені в цій генеральній угоді.

Іноді домовленість про арбітражну процедуру вирі­шення міжнародних спорів є складовою основи міжнарод­ного договору.

Незалежно від виду арбітражної угоди, вони, як пра­вило, виходять із таких засад: 1) арбітражний суд є ви­ключно мирним засобом урегулювання міжнародного спору. Він добровільний і цілковито залежить від учас­ників спору; 2) вибір (обрання) арбітрів — справа самих заінтересованих держав. Якщо спроба створити арбітраж­ний суд виявилася невдалою, сторони — учасники спору можуть звернутися по допомогу до третьої сторони (Ге­нерального секретаря ООН, Генерального секретаря По­стійної палати третейського суду та ін.); 3) число членів арбітражного суду має бути непарним. Кожна зі сторін

призначає (обирає) рівну кількість арбітрів. Потім оби­рається суперарбітр з представників країн, які не є учас­никами спору і громадянина якої не обрано вже до арбіт­ражного суду; 4) арбітражна угода є основним документом арбітражного процесу, а відтак вона повинна укладатися з урахуванням усіх питань, які виникнуть у роботі суду; 5) ар­бітражний суд приймає свої правила процедури (регла­мент), рішення про місце перебування; 6) угоду про арбі­тражний суд укладають самі заінтересовані держави, вони ж визначають предмет спору; 7) сторони угоди про арбіт­ражний розгляд справи визначають компетенцію арбітраж­ного суду. Вони повинні враховувати чинні норми міжна­родного права щодо цього питання; 8) арбітражний суд діє в повній відповідності з арбітражною угодою сторін спору.

Арбітражне судочинство ведеться, як правило, в пись­мовій та усній формах. Рішення приймаються більшістю голосів. Члени арбітражного суду не можуть утримувати­ся при голосуванні. Таке утримування допускається тільки під час попереднього голосування, яке не є обов'язковим і проводиться лише з метою уточнення ситуації в процесі арбітражного розгляду справи. Рішення є остаточним і обов'язковим для сторін спору. За останніми залишається право звернутися до арбітражного суду з проханням пе­реглянути справу.

Арбітражному розгляду підлягають спори з участю між­народних організацій. Витрати несуть учасники спору, якщо не буде прийнято іншого рішення.

Особливим видом міжнародного арбітражу є Постійна палата третейського суду, створена Гаазькими конвенція­ми 1899 і 1907 pp. Міжнародне бюро Постійної палати (канцелярія) в період між скликаннями Палати виконує функцію посередника. Спостереження за його діяльністю ведуть учасники Постійної розпорядчої Ради (складаєть­ся з глав дипломатичних представників, акредитованих у Гаазі від держав-учасниць конвенцій, і міністра закордон­них справ Нідерландів — голови Ради).

Бюро складає список арбітрів з числа юристів, яких висувають (не більше чотирьох) держави — учасниці кон­венцій терміном на шість років. Кандидати в арбітри ма­ють бути високопрофесійними юристами, компетентни­ми в питаннях міжнародного права. Зі списку арбітрів (близько 160 чоловік) учасники спору обирають по два

Ї9

Глава XVII Міжнародна юстиція

арбітри (кожен), один з них може бути громадянином країни, яка обирала.

Активність Постійної палати третейського суду не­значна. Майже за 100 років вона розглянула 24 справи, з яких на другу половину XX ст. припало лише дві справи. Водночас багато держав та міждержавних організацій на­голошують на важливості арбітражного розгляду. Про це, зокрема, йдеться у Всесвітній поштовій конвенції, Міжна­родній конвенції електрозв'язку, Статуті ЮНЕСКО, Єди­ній конвенції про наркотичні засоби 1961 p., Конвенції ООН з морського права 1982 p., Конвенції про регулю­вання освоєння мінеральних копалин Антарктики 1988 р. та інших універсальних міжнародних договорах. На де­сятій сесії Комісії міжнародного права ООН були прий­няті «Примірні правила арбітражного процесу», схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 1958 p. (мають рекомендаційний характер). Вони вирішують питання на­явності спору та обсягу арбітражного зобов'язання і є обо­в'язковими для укладання компромісу, утворення арбіт­ражного суду, його права і процесу арбітражу, наради суду, арбітражного рішення, тлумачення арбітражного рі­шення, питання дійсності та визнання недійсним арбіт­ражних рішень, їх перегляду.

РЕКОМЕНДОВАНА „„„ ЛІТЕРАТУРА _

Блищенко И. П., Фисенко И. В.

Международный уголовный суд. М., 1994.

Клеандров М. И.

Экономический суд СНГ: статус, проблемы, перспективы.

Тюмень, 1995.

Кожевников Ф. И., Шармазанашвили Г. В.

Международный суд ООН. М., 1971.

Лазарев С. Л. Международный арбитраж. М., 1991.

Международное право / Отв. ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунов.

М., 1999 (гл. 10).

Шинкарецкая Г. Г.

Международная судебная процедура. М., 1992.

Энтин М. Л. Международные судебные учреждения. М., 1994.