Постійна палата міжнародного правосуддя

кладення в 1920 р. угоди про Статут Постійної Па­лати міжнародного правосуддя фактично стало початком нової, сучасної історії судового розгляду міжнародних спорів на постійній основі. Дискусії, які розгорнулися в рамках Ліги Націй щодо характеру міжнародної юстиції навколо трьох проектів (проект Герста—Міллера, поданий президентом США В. Вільсоном; проект французької ко­місії 1918 p., поданий Буржуа; італійський проект, пода­ний Орландо), в основному торкалися питань вибору суд­дів, юрисдикції Палати (загальнообов'язкової чи факуль­тативної).

Ідею обов'язкової юрисдикції обстоювали Аргентина, Бразилія, Панама і Португалія. Перемогу здобув компро­місний варіант, викладений у ст. 36 у «факультативній клаузулі». Суть його полягала в тому, що держави — чле­ни Ліги Націй, а також ті, що згадані в додатку до пакту Ліги Націй, можуть у будь-який час заявити про свою зго­ду на визнання обов'язковості рішень Палати з переліче­них у статті спорів. З такими деклараціями-зобов'язання-ми виступили згодом 45 держав, але висловили в них суттєві застереження та обумовили термін дії зобов'язань. На основі ст. 30 Статуту Палата виробила свій Регла­мент судочинства, який прийняла 24 березня 1922 р. Рег­ламент двічі переглядався: в 1926 і 1936 pp. З часом зав­дяки постановам різних міжнародних договорів юрисдик­ція Палати розширилася. Було укладено більш як 175 до­говорів і понад 500 документів, які торкалися юрисдикції Постійної Палати міжнародного правосуддя. Лише три держави не визнали юрисдикції Палати (Ємен, Непал, Саудівська Аравія).

Перша сесія Палати відбулася в Гаазі 1922 р. Робота Палати тривала до того, як Німеччина вдерлася в Ні­дерланди 1940 р. Щорічно скликалося декілька сесій. Із 65 спорів, переданих на розгляд Палати, було прийнято 32 рішення, дано 27 консультативних висновків і понад 200 розпоряджень. Палата врегулювала численні міжна­родні спори, які державам не вдалося врегулювати само­стійно. Рішення і консультативні висновки Палати стали цінним внеском у розвиток міжнародного права.

Однозначно негативну оцінку діяльності Палати да­вав Радянський Союз. Головним закидом було те, що Палата розглянула лише 0,01% усіх спорів, які виникали у світі за час її існування. Але, по-перше, Палата повно­важна розглядати лише ті спори, щодо яких до неї було звернення, а не які об'єктивно існували. По-друге, по­казники ефективності роботи судової інституції ви­пливають не стільки з кількості, скільки з якості, рівня вирішення справи. Навіть радянські вчені і практики змушені часто посилатися на рішення Палати на підтвер­дження тієї чи іншої думки, позиції. Отже, таку нега­тивну оцінку можна однозначно оцінити як ідеологічно

упереджену.

Під впливом рішень Палати багато держав самостійно з більшим успіхом долали свої проблеми. Серед відомих рішень Постійної Палати міжнародного правосуддя слід назвати: рішення у справі пароплавства Вімбледон, кон­сультативний висновок стосовно спору Греції та Албанії щодо грецьких національних меншин; консультативний висновок щодо правомірності закриття приватних шкіл в Албанії, Мосульський спір та ін.

Позитивна діяльність Постійної Палати міжнародного правосуддя викликала в держав довіру до судової форми вирішення проблем, і вони почали додатково створювати судові установи на постійній або тимчасовій основі. Так, зважаючи на значну кількість проблем, які виникли між Німеччиною і Польщею після Першої світової війни, були збережені Верхньосилезький арбітражний суд і Верхньо-силезька змішана Комісія. Разом вони розглянули близь­ко 3,5 тисячі консультативних висновків.

У 1927 р. Асамблея Ліги Націй створює Адміністратив­ний суд Ліги Націй для розгляду претензій посадових осіб і службовців секретаріату й Міжнародного бюро праці.

Ї1

Глава XVII Міжнародна юстиція