Правонаступництво держав щодо державних боргів

гідно зі ст. 33 Віденської конвенції 1983 р. з метою регулювання правонаступництва «державний борг» озна­чає будь-яке фінансове зобов'язання держави-поперед-ниці стосовно іншої держави, міжнародної організації чи будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, що ви­никло відповідно до міжнародного права. Наслідки пере­ходу державних боргів полягають у припиненні зобов'я­зань держави-попередниці та виникнення цих боргових зобов'язань у держави-наступниці.

Важливу настанову містить ст. 36 Конвенції про від­сутність наслідків правонаступництва держав для креди­торів: «Правонаступництво як таке не стосується прав і зобов'язань кредиторів». Звідси зрозуміло, що правонас­тупництво не має будь-яких юридичних наслідків для кре­диторів, а питання, що постають, повинні вирішуватися за принципом pacta sunt servanda як у разі виникнення нової незалежної держави, так і держави, що утворилася внаслідок територіальних змін.

За переділу держав, передачі частини території або відокремлення частини території держави та утворення нових держав державний борг держави-попередниці пе­реходить до держави-наступниці у справедливій частці з урахуванням, зокрема, майна, прав та інтересів, які пере­ходять до держави-наступниці у зв'язку з означеним дер­жавним боргом (ст. 37, 40, 41). Коли дві або декілька дер­жав об'єднуються і утворюють одну державу, державний борг переходить до такої держави-наступниці.

Особливий режим правонаступництва надано в Кон­венції новим незалежним державам. Він полягає в тому, що жодний державний борг держави-попередниці не пе­реходить до нової незалежної держави. У разі укладання угоди між ними в ній має враховуватися зв'язок між дер­жавним боргом держави-попередниці, пов'язаний з її ді­яльністю на території, що є об'єктом правонаступництва держав, і майном, правами та інтересами, які переходять до цієї нової незалежної держави. Така угода не повинна завдавати збитку принципу невід'ємного суверенітету кож­ного народу над його багатствами та природними ресурса­ми, і здійснення цієї угоди не повинно підривати основ економічного добробуту нової незалежної держави (ст. 38).

Як засоби регулювання суперечок Віденська конвен­ція 1983 р. пропонує консультації, переговори, процедуру примирення, судовий та арбітражний розгляд.