Поняття правонаступництва

ротягом усієї історії роз­витку земної цивілізації по­літичні, соціальні, економічні та інші зміни в суспільстві, війни та мирні об'єднання народів впливали на процес виникнення, становлення і розвиток держав, їхні терито­ріальні зміни, а іноді навіть на припинення їх існування. Лише новітня історія розвитку цих процесів після Другої світової війни внаслідок деколонізації, об'єднання і по­ділу держав, відокремлення від них частин територій або входження однієї держави в іншу свідчать про виникнен­ня понад ста нових держав на сучасній карті світу.

Так, у результаті деколонізації 60—70-х років XX ст. на теренах колишніх західних колоніальних володінь в Африці, Азії і Латинській Америці утворилося близько 80 нових незалежних держав. Внаслідок відокремлення від Союзу РСР у 1991 р. Литовської, Латвійської та Естонсь­кої республік, а також наступного повного припинення його існування на території колишнього СРСР виникли 15 незалежних держав, включаючи Україну. 1992 р. де­кілька республік, які входили до складу Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, оголосили про свою

і _______

Поняття правонаступництва

незалежність і відокремилися від неї. Водночас на час­тині її території в межах двох республік, які залишили­ся, збереглася держава з новою назвою. Таким чином, на території колишньої СФРЮ утворилося п'ять само­стійних нових держав — Боснія і Герцеговина, колишня республіка Югославії Македонія, Республіка Словенія, Республіка Хорватія, а також Союзна Республіка Юго­славія, в якій залишилися Сербія і Чорногорія. Внаслі­док поділу 1992 р. єдиної держави — Чехословацької Соціалістичної Республіки — утворилися дві самостійні держави: Словацька Республіка та Чеська Республіка. А після об'єднання 1990 р. двох самостійних держав Ємен­ської Арабської Республіки і Народно-демократичної Ре­спубліки Ємен на їхніх територіях утворилася нова дер­жава — Республіка Ємен.

Відповідно до двох угод про об'єднання між Федера­тивною Республікою Німеччини та Німецькою Демокра­тичною Республікою від 18 травня і 31 серпня 1990 p., a також Договору про остаточне врегулювання щодо Німеч­чини, підписаного ФРН та НДР і чотирма союзницькими державами — Великою Британією, СРСР, США і Фран­цією, НДР припинила своє існування, а її територія ввій­шла до складу ФРН. У результаті таких державних пере­творень перед їхніми учасниками обов'язково постають важливі і принципові питання щодо наступного існуван­ня та відповідальності за їхні попередні договірні, май­нові та інші права і обов'язки. Перехід таких прав та обо­в'язків від держав-попередниць до новоутворених держав визначається як «правонаступництво» держав у міжнарод­ному праві.

Питання правонаступництва або відмови від нього ви­никають також у результаті соціальних змін, соціальних революцій, фундаментальних перетворень у політичній системі держави. Наприклад, як це відбулося в Росії після Жовтневої революції 1917 р., у результаті якої радянський уряд Декретом про мир від 26 жовтня 1917 р. анулював усі «таємні злочинні угоди» царської Росії, а відтак Дек­ретом від 28 січня 1918 р. анулював борги царського і Тимчасового урядів.

Такі державні зміни зумовлюють значні політично-правові та економічні наслідки як для держав, які беруть участь у них, так і для третіх держав, які в будь-який

Глава X Правонаступництво держав

І_____

Поняття правонаступництва

спосіб співпрацюють і/або межують з ними, а найчастіше для світового співтовариства у цілому. Це полягає в необ­хідності вирішення таких важливих і суперечливих пи­тань, як дійсність або обов'язковість, недійсність або не-суттєвість договірних стосунків між новою або видозмі­неною суверенною державою, встановлених щодо цієї те­риторії її попередницею з іншими суб'єктами права; зміна статусу або розподіл державної власності держави-попе-редниці; повернення боргу держави-попередниці закор­донним країнам і повернення державі-наступниці вида­них попередницею таким країнам кредитів; підтверджен­ня і встановлення нових кордонів; правонаступництво щодо державних архівів держави-попередниці та багато інших питань, які в міжнародному праві урегульовуються договірними та звичаєвими нормами інституту правонас-тупництва.

У вітчизняній і зарубіжній міжнародно-правовій літе­ратурі науковці використовують різноманітну терміноло­гію для аналізу цього правового явища: правонаступниц­тво, міжнародне правонаступництво, державне правонас­тупництво, міждержавне правонаступництво, правонас­тупництво суб'єктів міжнародного права та ін. Проте най­поширенішим у вітчизняній доктрині є термін «правона­ступництво держав», що відповідає міжнародній терміно­логії, наприклад англійському «succession of states» (на­ступництво держав) або російському «правопреемство го­сударств» (правонаступництво держав).

Стислим, узвичаєним, нормативним визначенням по­няття «правонаступництво держав» є таке: «Правонаступ­ництво держав означає заміну однієї держави іншою при несенні відповідальності за міжнародні стосунки будь-якої території»¹.¹ Аналізуючи це визначення, слід зауважити, що конвенційні норми мають прикладний характер, є стислим результатом широкого компромісу між різнома­нітними доктринальними поглядами з договірних питань і у зв'язку з цим потребують наукового визначення та уточнення їхньої правової суті.

¹ Див., наприклад, ст. 2, п. lb Віденської конвенції про правонаступ­ництво держав щодо договорів 1978 р.; ст. 2, п. lb Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. // Действующее международное право: В 3 т. М., 1999. Т. 1. С 433-474; 476-482.

Визначаючи поняття «правонаступництво держав», фа­хівці-міжнародники зазначають такий важливий його ас­пект, як перехід прав та обов'язків однієї держави до ін­шої, і конкретизують твердження про «будь-яку терито­рію», що є надто широким і не досить чітким щодо пи­тання, яке аналізується'.

З урахуванням викладеного правонаступництво держав означає перехід прав та обов'язків однієї держави до іншої внаслідок виникнення або припинення існування держа­ви чи її територіальних змін, а також зміну однієї держа­ви іншою при несенні міжнародної відповідальності за міжнародні стосунки між такими територіями.

- У здійсненні правонаступництва беруть участь дві сто­рони: держава-попередниця, яку було змінено іншою дер­жавою у випадку правонаступництва держав, і держава-наступниця, яка замінила іншу державу у випадку право­наступництва держав. Правонаступництво держав не по­винне порушувати права третіх країн, які перебували з ними в договірних стосунках.

Підставами правонаступництва держав є: соціальні ре­волюції, деколонізація, об'єднання держав, переділ дер­жави, відокремлення від держави частини території та пе­редача частини території однієї держави іншій.

Об'єктами дії норм правонаступництва можуть бути: державна територія, державна власність у країні і за кор­доном, міжнародні угоди, учасником яких був суб'єкт міжнародного права, що припинив існування або змінив статус, державні борги, державні архіви, державні кордо­ни, членство держав у міжнародних організаціях.

Питання про правонаступництво держави не виникає за умови зміни уряду незалежно від того, відбулася ця зміна конституційним або неконституційним шляхом. І в тому, і в іншому випадку держава продовжує бути пов'язаною

¹ Див.: Аваков М. М. Правопреемство освободившихся государств. М., 1983. С. 26; Бекяшев К. А. Международное правопреемство госу­дарств // Международное публичное право / Под ред. К. А. Бекяшева. М., 1999. С. 120; Талалаев А. Н. Правопреемство государств // Между­народное право / Под ред. Г. И. Тункина. М., 1994. С. 98; Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. М., 1999. С. 322; Романов В. А. Правопреемство государств // Международное право / Отв. ред. Ю. М. Колосов, В. И. Кузнецов. М., 1999. С. 69; Словарь междуна­родного права. М., 1986. С. 298; O'Connel D.P. The Law of State Suc­cession. Cambridge, 1956. P. 3.

Глава X Правонаступництво держав

своїми правами та обов'язками відповідно до міжнародного права. Така зміна не порушує неперервності існування дер­жави, з чого й постає принцип неперервності держави.

Раніше питання правонаступництва, насамперед тери­торіальної належності, боргів, вирішувалися за допомогою багатосторонніх мирних угод.; Наприклад, Сен-Жермен-ська угода від 1919 р. передбачала розв'язання територі­альних проблем держав-наступниць унаслідок розпаду Австро-Угорської монархії, а також їхню відповідальність за державні борги держави-попередниці. Існувала прак­тика укладання двосторонніх угод про передачу прав і зо­бов'язань між колоніальними державами, які залишають територію колонії, і новими незалежними державами, під чиїм впливом вони перебували. Подібна практика була властива таким державам, як Франція, Нідерланди, Англія. Наприклад, Велика Британія уклала аналогічні угоди більш ніж із десятьма такими державами, серед яких були Гана, Кіпр, Нігерійська федерація, Сьєрра-Леоне, Маль­та¹. Такі угоди містили перехідні, тимчасові настанови про обов'язкове виконання цими державами попередніх прав і зобов'язань метрополії та положення про наступні до­говірні стосунки між ними. Проте багато держав розгля­дали таку договірну систему як примусову й незадовіль­ну, і подальшого розвитку вона не набула.

Тривалий час чинні міжнародно-правові норми інсти­туту правонаступництва складалися з норм звичаєвого права, що пояснювалося небажанням держав пов'язувати себе чіткими договірними нормами з питань правонаступ­ництва. Більшість держав діє таким чином і понині.

На сьогодні основні питання правонаступництва дер­жав урегульовані у двох універсальних міжнародних уго­дах, прийнятих під егідою ООН: Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 p., яка, згідно зі ст. 49 п. 1, має необхідне число ратифікацій (15) і набрала чинності 6 листопада 1996 р.*, та Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо державної

'Див.: Броунли Я. Международное право: В 2 кн. М., 1977. Кн. 2. С 375.

* Конвенцію 1978 р. підписали 20 країн, ратифікували 15: Боснія і Герцеговина, Хорватія, Домініканська Республіка, Єгипет, Естонія, Ефіопія, Ірак, Марокко, Сейшели, Словаччина, Словенія, колишня Республіка Югославії Македонія, Туніс, Україна (26 жовтня 1992 p.), Югославія.

___________ Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів _____________

власності, державних архівів і державних боргів 1983 p., яка ще на початок 2002 р. не набрала чинності*. Проте вона є досить відомим актом, і її положення можуть застосову­ватися як кодифіковані міжнародні звичаєві норми. Ук­раїна ратифікувала обидві конвенції і є їхнім учасником/ Існування універсальних договірних норм в інституті пра­вонаступництва держав забезпечує надійні правові підста­ви сучасних міжнародних відносин.