Регіональних і партикулярних принципів

оділ основних принципів міжнародного права як системоутворюючих чинників або за сферою дії має на­самперед доктринальне значення. Але зводити все тіль­ки до суб'єктивного відображення правової реальності (А. П. Мовчан), бо «у відповідних міжнародних докумен­тах і в практиці держав такі правові поняття і категорії не застосовуються», було б також несправедливо.

_______ Співвідношення основних принципів системи, принципів галузі _

Якщо Декларація принципів Заключного акта Нара­ди з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975) формулює принцип непорушності державних кордонів, а універсальне міжнародне право такого принципу не знає, то очевидно, що цей принцип є нормою регіональ­ної сфери дії.

Статут ОАЄ сформулював принципи, які відображали специфіку африканського регіону, а саме: «відданість спра­ві повного звільнення тих африканських територій, які ще залишилися залежними», «засудження вбивств з політич­них мотивів та підривної діяльності». І в цьому разі не можна відмахнутися від проблеми, що нібито це є по­літичним гаслом або принципом. На базі проголошених зазначених принципів розвивалися стабільні правові від­носини, і ці принципи застосовувалися в судових справах саме як норми права.

Після прийняття Декларації про принципи міжнарод­ного права, що стосуються дружніх відносин та спів­робітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 p., високорозвинуті (насамперед у правовому плані) держави почали практикувати укладення принципів, які формулюють права та обов'язки у двосторонніх відноси­нах. Такі основоположні норми були вироблені в Прин­ципах співробітництва між СРСР і Францією 1971 p., Ос­новах взаємовідносин СРСР і США 1972 p., Договорі про дружбу та співробітництво між СРСР та Італією 1990 p., Договорі про злагоду та співробітництво між СРСР і Фран­цією 1990 р. та ін.

Науковці і практики визнали принципи, сформульовані в цих документах як міжнародно-правові, хоч і звертали ува­гу на їхній політичний характер. Але текст угод і практика їх застосування посилюють думку про їхню правову сутність. Так, договір між Францією та СРСР 1990 р. називає (під правовим кутом зору — це трохи незвично) принципи по­ваги соціальної справедливості, політичних свобод та індиві­дуальної ініціативи саме як юридичні зобов'язання у відно­синах між двома сторонами. Договір також поклав на сто­рони зобов'язання розробити спільні правові принципи, які б сприяли зближенню європейських правових систем.

Керуючись цими двосторонніми принципами, СРСР і Франція зробили суттєвий спільний внесок у формулюван­ня принципів Паризької хартії для нової Європи 1990 р.

Ї5

Глава VI Основні принципи міжнародного права

Регіональні й партикулярні принципи міжнародного права, як правило, конкретизують основні принципи (а партикулярні — основні й регіональні) щодо певного ре­гіону чи сторін. У цьому полягає їхнє основне призначення.

Одним із важливих факторів прийняття (вироблення) реіїональних і партикулярних принципів є потреба запов­нити прогалини в міжнародному праві у разі неможли­вості домовитися про більш конкретне нормативне регу­лювання.

Нині існує не так уже й багато регіональних і партику­лярних принципів міжнародного права (як і, до речі, уні­версальних), тому теоретично їх можна розмістити в ієрар­хічній залежності: партикулярні принципи залежать від ре­гіональних та універсальних, регіональні — від універсаль­них. На практиці така ієрархія чітко не простежується. По-перше, принципи «нижчого порядку» приймаються для конкретизації принципів «вищого порядку». Конкретиза­ція не може проводитися на основі суперечливих поло­жень, коли необхідно з'ясовувати, який принцип є важ­ливішим. По-друге, принципи «нижчого порядку» іноді приймаються для заповнення прогалин у праві, тобто вирі­шення тих проблем, на які не поширюються основні прин­ципи. Отже, й тут не може бути суперечностей. По-третє, регіональні й партикулярні принципи найчастіше створю­ються з метою більш сприятливого регулювання, аніж це випливає з універсальних принципів. Це не суперечить за­гальним принципам розвитку правових систем, а відтак не може призводити до конфліктних ситуацій, за яких необ­хідно звертати увагу на ієрархію принципів.

Щоправда, вказані застереження не можна вважати такими, що остаточно вирішують проблему ієрархії уні­версальних, регіональних і партикулярних принципів між­народного права. На сьогодні вона існує більш теоретич­но. Але немає підстав стверджувати, що практика зовсім ігнорує таку ієрархію. Більше того, чим глибше і все-бічніше буде розвиватися міжнародне право, тим чіткіше проявлятиметься ієрархія його принципів.

Хоч би яким прогресивним принципом вважався сьо­годні принцип непорушності державних кордонів, але пе­реносити його на інші регіони не можна, бо таке перене­сення тільки призведе до порушення основних принципів міжнародного права.

_______ Співвідношення основних принципів системи, принципів галузі __________

За всього більш сприятливого регулювання міжнарод­них відносин на основі регіональних і партикулярних принципів держави мають насамперед виходити з вимог універсальних принципів, а вже потім, пересвідчившись у тому, що між ними немає суперечностей, застосовувати принципи «нижчого порядку». Універсальні принципи міжнародного права є основоположними і при встанов­ленні програмних цілей міжнародного права.

Порівняно з основними принципами міжнародного права (як системи в цілому), галузеві та інститутські прин­ципи вирізняються дещо чіткіше. Практика — а це, на­самперед, міжнародно-судові рішення — виокремлює га­лузеві принципи права. Зокрема, це нерідко робить Між­народний Суд ООН (див., наприклад, 1CJ Reports, 1990, p. 126, де йдеться про принципи міжнародного морсько­го права), часто такі вказівки на галузеві принципи міжна­родного права трапляються у правових актах спеціалізо­ваних міжнародних організацій.

У доктринах міжнародного права наявність галузе­вого принципу міжнародного права часто констатуєть­ся (Є. Т. Усенко, Д. І. Фельдман, І. 1. Лукашук та ін.) на підтвердження існування галузі міжнародного права. А деякі інститути міжнародного права визнаються тільки тому, що існує відповідний йому принцип.

Звичайно, тут також потрібен критичний підхід. Про наявність його важко говорити, коли йдеться не тільки про «принцип галузі» або «інституту», а й про «основні принципи галузі», «основні інститутські принципи», «більш загальні основні принципи галузі або "інституту"», «за­гальновизнані принципи галузі міжнародного права» то­що. Тут простежується не тільки термінологічна нечіт­кість, а й полегшене конструювання неіснуючих прин­ципів міжнародного права.

Критерієм такої «правотворчої діяльності» має бути не доктринальна думка, а практика. Джерела міжнародного права та міжнародні судові рішення засвідчують наявність принципу свободи відкритого моря й повітряного просто­ру над ним (див., наприклад, Конвенцію про відкрите море 1958 p., рішення НІ Конференції ООН з морського права та відповідні розділи і частини Конвенції ООН з морського права 1982 p.); принципу забезпечення безпе­ки міжнародної цивільної авіації (див. Конвенцію про

Глава VI Основні принципи міжнародного права

міжнародну цивільну авіацію 1944 р. і додаток до неї «Без­пека. Захист цивільної авіації від актів незаконного втру­чання», Гаазьку конвенцію про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 р., Монреальську конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямо­ваними проти безпеки цивільної авіації 1971 р., та ін.); принципу збереження і раціонального використання мор­ських живих ресурсів (див. рішення 111 Конференції ООН з морського права, численні міжнародні договори щодо китобійного промислу, охорони та збереження котиків, риболовного промислу в Атлантичному і Тихому океанах тощо); принципу свободи досліджень та використання космічного простору та небесних тіл (див. Договір про космос 1967 р. та ін.).

Міжнародно-правова практика, що склалася на сьо­годні, дає підстави говорити про наявність принципу сво­боди морських наукових досліджень, принципу викорис­тання Світового океану в мирних цілях і деяких інших галузевих принципів та принципів інститутів міжнарод­ного права.

Інститутські й галузеві принципи міжнародного права базуються насамперед на основних принципах міжнарод­ного права. Між ними немає і не може бути суперечнос­тей. Вони доповнюють основні принципи у складному механізмі міжнародно-правового регулювання, заповню­ють відповідні прогалини в міжнародному праві. Галузеві та інститутські принципи відіграють роль системоутворю­ючого фактора на своєму рівні. Ця їхня функція цілкови­то підпорядкована вимогам і потребам основних прин­ципів міжнародного права як головних систематизуючих засад цієї системи права.