Попередньої інформації 9 page

Наталя впродовж цілого дня була неговірка та знервована. Для нього, звісно, було б найкращим варіантом, щоб її зараз взагалі не було поруч. І все можливе для цього він давно зробив. Але вона не хотіла сідати в таксі, не хотіла їхати до іншого міста, а звідти — поїздом на Харків. Вона навіть не збиралася змінювати зачіску. Не бажала — і квит. Щорс гарантував повну безпеку. До того ж він не знав їхнього з Наталею місця перебування. Тому навіть взятий тими чи іншими під час роботи не зміг би його виказати. Комп’ютер, з якого Щорс збирався ламати банк, не мав зв’язку з телефонною точкою їхньої квартири, тому вирахувати адресу таким шляхом було неможливо. Повертаючись після зустрічі зі Щорсом, Борис ризикнув ще раз і, зайшовши до якогось магазину, купив інший телефон та стартовий пакет. Через нього вони й здійснили віддалений доступ між їхніми комп’ютерами. І нарешті, сама операція, коли комп’ютер Бориса повинен був працювати в інтернеті, мала тривати лише кілька хвилин. А за такий короткий термін вирахувати місце знаходження мобільного телефону у мільйонному місті нереально. Наталя давно спала. Борис зварив кави й глянув на годинник. До початку операції залишалося менше години. Ще трохи. Він чомусь мимоволі затримався перед дзеркалом у коридорі. Очі позападали, і навколо них утворилися темні кола. Він давно не дивився на себе і зараз здивувався, що так схуд останнім часом. Навіть не схуд — змарнів. Ще більше проступили вилиці. Але очі світилися. Останніх півтори доби Борис відчував те, до чого йшов уже давно і свідомо, не надто сподіваючись, щоправда, на досягнення бажаного ефекту. Він відчув задоволення від здійсненого. Навіть не так. Не від здійсненого. Йому таки вдасться гідно завершити свої зусилля, щоб потім, як казав забутий уже недавній класик, «не было обидно и больно за бесцельно прожитые годы…» чи як там… Щось таке. Але це вже лірика. Зовсім не потрібна, коли мусиш спромогтися на ще один відчайдушний крок, зробити останнє зусилля. Він зазирнув наостанок до спальні, де скрутилася калачиком на ліжку Наталя. Вона заснула, не роздягаючись, лише натягла на себе простирадло. І сон її зовні виглядав безтурботним. Вона була в цій історії непотрібною, зайвою ланкою. Ні, не так. Тим, що, з одного боку, підсолодило її, а з другого — залишило, ні, ще залишить гіркоту назавжди. Тихо зачинивши двері, він сів за комп’ютер. На моніторі його продовжувало висвічуватися: Система не готова