Друзі – українські націоналісти .

Вістка про загин у бою проти больпіевиків Головного Командира УПА генерал-хорунжого Тараса Чупринки – Романа Шухевича, пере­дана до Проводу ЗЧ ОУН відпоручниками ЗП УГВР, викликала не тільки великий біль по втраті героя, а й одночасно сумніви щодо сво­єї вірогідности. Це виразно висловив С. Бандера в статті-зверненні «Друзі – українські націоналісти!» (друкованій за його підписом у «Сурмі», ч. 24, жовтень 1950 р.) та в листах до Теренових Проводів ОУН на чужині з 26. 10. і 15. 11. 1950 р.

Ця стаття була передрукована під заголовком «Лист Степана Бандери до українських націоналістів у тижневику «Український Само­стійник», Мюнхен, рік І, ч. 43 з 5. 3. 1950 р.

*

У цю важку, трагічну хвилину подаючи Вам вістку про те, що сталося, мушу полінитися з Вами невтишним жалем, болем, важ­кими думами і разом з Вами шукати піднесення з чорного одчаю в одному джерелі потіхи – у вірі в сили народу і в Божу спра­ведливість, яка приведе до перемоги великої Правди України, пе­ремоги купленої незмірними жертвами.

Дня 18 жовтня ц. р. двоє людей, які виступили як уповнова­жені від Закордонного Представництва УГВР, передали відпоруч-никам Проводу Закордонних Частин ОУН, разом із двома іншими документами, довшого листа від члена Проводу ОУН на Україн­ських Землях. В цьому листі подана найболючіша для кожного з нас, для коленого українця-патріота вістка: п'ятого березня 1950 року погиб у боротьбі Провідник українського національно-виз­вольного революційного руху в Україні, друг Тур.[9]

Ця страшна вістка прибила нас усіх невимовне. Серце завми­рає, душа не може з цим погодитися, не хоче йняти віри...

Ні, не можна повірити, хіба буде така певність, яка знівечить кожну крихітку надії, що Він далі живе, бореться. Хочеться упев­нитись, перевірити, а душа жадібно шукає за всім, що могло б заперечити правдивість страшної вістки, чи бодай поставити її під сумнів. П'ятого березня мало це статись, а останній лист від Тура, з його власноручним письмом, був з останніх днів лютого. Кілька днів ріжниці, але перед зловісним п'ятим березня. Інші свіжіші вістки, хоч дуже короткі, але ж у них нема нічого про такий страшний удар. Вони говорять одно, що боротьба в Україні йде далі, і Край числить тільки на себе. Чи можливо, щоб у тих відо­мостях не подали такої вістки? Або, може, не дійшли до нас інші, попередні відомості? Є розбіжності, але нема виразного запере­чення, лишаються тільки сумніви. А сам лист, в якому подана ця вістка, чи він правдивий?

І на це питання не молена дати собі цілком певної відповіді на підставі цих даних, якими розпоряджаємо. Багатосторінковий машинопис, підписаний ручно організаційним іменем знаного нам члена Проводу в Україні. Зміст листа в цілому вказує на те, що він писаний від члена Проводу ОУН в Україні. Видно в ньому знання внутрішніх справ революційно-визвольного руху, хоч і є в деяких точках суперечності з тим, що давніше писав Тур, але на це можна знайти пояснення. Можуть бути сумніви в тому, чи це не перерібка правдивого листа від Проводу, який міг впасти по дорозі. Щоб мати в цьому певність, треба б спертися на доклад­ну аналізу цілої пошти, про яку є згадка в адресованому до нас листі й залучених матеріялах, а якої нам, з невідомих причин, не доручено.

І друга, конечна вимога для вияснення – це докладна пере­вірка дороги, якою ця пошта прийшла. Так робиться з засади у кожному випадку, без уваги на зміст пошти й на особи зв'язко­вих. Тепер Організація не має жодної змоги це зробити. Одержа­ні матеріяли прийшли невідомою нам дорогою, а передавці відмо­вились дати будь-які вияснення. В такому випадку, нормально, треба б прийняти цілу справу за сумнівну і стриматися з роблен-ням висновків до часу її перевірки іншим, власним шляхом, тим більше, що є можливості це зробити. Така й була інтенція Прово­ду ЗЧ ОУН, щоб заждати. Одначе передавці документів з Краю, виступаючи як уповноважені ЗП УГВР, заявили, що вони повні­стю ручать за певність дороги і за правдивість тих документів і не можуть стримати проголошення відомости про смерть ген. Чуп­ринки, бо вже раніше, перед переданням документів Організа­ції, з їх боку пішло повідомлення до преси і пороблено заходи для широкого опублікування. І дійсно, перші відомості появились з їхнього джерела в чужинній пресі і в радіоповідомленнях.

Не маємо також доказових матеріялів, які виключали б прав­дивість вістки про смерть Провідника Тура-Чупринки, тільки такі, що ставлять її під сумнів. Але в такій обстановці, коли інші чинники взяли на себе повну відповідальність, проголошуючи цю страшну для визвольної справи і болючу для кожного українця-патріота, вістку, коли вони на підставі своїх відомостей ручають за її правдивість, ми, полишаючи на боці нашу оцінку такого їх поступовання, не можемо не прийняти самої вістки за правдиву. Бо не можемо припустити, щоб хтось з українців міг неповажно поставитися до такої трагічної справи і проголошував вістку про смерть ген. Чупринки, не маючи стовідсоткової певности. Мусимо прийняти її за правдиву, хоч ціла душа, і серце і розум против­ляться тому.

Тому приймаємо, що загинув творець, неперевершений мистець нових методів протибольшевицької революційної боротьби, пар­тизанської стратегії й тактики, підпільної організації; за ким ці­ла система НКВД-МВД-МҐБ увесь час ганяє, розшукує, перевер­тає хати, ліси, землю в Україні вже більш як п'ять років і все без­успішно, бо всі найрафінованіші методи, необмежені засоби й най­лютіші форми большевицького терору й провокації не можуть подолати Його відваги, рішучости і винахідности.

Важко сприйняти трагічну вістку. Хоч у кожного, хто знає, в яких умовах проходить сьогоднішня революційна боротьба в Укра­їні, з якою страшною, пекельною силою змагаються наші друзі в Україні, в найглибшій свідомості душі увесь час, з року в рік, не втихає найбільша тривога – хто впав, а хто ще далі бореться. П'ять років увесь світ давить страх перед великою силою СССР, перед пекельною безоглядністю і найжорстокішою системою большевизму. Наймогутніші держави Заходу шукали з большевицькою Москвою якоїсь злагоди, а в середині тих народів високо під­няла голову гидра комуністичної зради і розкладових капітулянт­ських тенденцій.

І в той же час, від останньої світової війни по сьогодні, непри­боркана Україна безупинно продовжує свою одчайдушну боротьбу на життя і смерть. Політично-збройна боротьба ОУН і УПА, при активній підтримці й участі найширших верств українського на­роду, стала для всього світу полум'яним островом серед моря при­мирення з большевизмом. Наша боротьба за правду і волю, як смо­лоскип, кидає світло в темряві для багатьох народів. Большевицька Москва вже шість літ всіми силами й засобами намагається зни­щити революційно-визвольну боротьбу в Україні, застосовуючи страшні, нелюдські засоби. Та безуспішно. ОУН, УПА й УГВР під вмілим проводом свого улюбленого Провідника – Головного Ко­мандира ген. Чупринки, при повній посвяти підтримці цілого українського народу, все і все продовжувала, розширяла й удосконалю­вала своє змагання.

Душа цілого волелюбного народу зверталась всіма своїми по­рухами, прислухалась до голосу того, хто безпосередньо стояв на чолі визвольної боротьби, кермував нею на самому підпільному фронті, давав сам собою, своїм життям, трудом і боротьбою недо­сяжний зразок борця-революціонера, українського націоналіста, підпільника, повстанця, провідника, командира, керманича під­пільного, революційного Уряду України. Всі найсердечніші почу­вання, найкращі бажання, надії української нації були пов'язані з Його іменем. Увесь народ із затиснутим подихом слідкував за кожним кроком Його боротьби. Але так само за кожним Його слі­дом ходила чорна тінь – найзапекліші намагання ворога, щоб Його вислідити, досягти, впіймати, або бодай вбити.

Ми всі завжди були свідомі цього і велика тривога ніколи не за­мовкала, хоч з вірою й надією ми все дожидали вістей з батьківщи­ни. І за кожним разом наші вісті з України, які приходили окуп­лені найбільшими трудами, посвятою і великими жертвами рево­люціонерів у Службі Зв'язку приносили враз з добрими відомо­стями багато дуже болючих, жалібних. За кожним разом надхо­дили відомості про все нові жертви-втрати, все нові списки, кіль­кість поляглих у боротьбі друзів, звіти про великі жертви больше-вицького терору серед цілого населення, описи все нових акцій НКВД, все жорстокіших методів його терору. Та серця наші крі­пились тими відомостями, які мовою конкретних даних показу­вали, що ніщо не може зламати духа, завзяття й бойовости цілого визвольного руху, цілої воюючої нації.

Проти ворожих методів та акцій УПА й ОУН завжди винахо­дили і переводили удосконалені, успішні протизаходи, на місце поляглих завжди ставали нові борці, кадри революціонерів на всіх щаблях усе поповнювались, боротьба усе кріпшала, а народні маси, під впливом її ідей та пориваючих прикладів героїзму, не зважа­ючи на ворожий терор, все відданіше й активно ще її підтриму­вали. Боротьба українського революційно-визвольного руху все більше й повніше стає боротьбою цілого народу.

І цим разом у листі від члена Проводу ОУН на Українських Землях з кінця липня цього року так само подано, що і від цієї Найбільшої Втрати – визвольна боротьба не заломилась, не захи­талась. Ворогові не вдалось обезголовити української революції В УГВР, в Головному Командуванні УПА, в Проводі ОУН на Укра­їнських Земель за стерно взялися другі руки й кермують вправно. Дотогочасні найближчі помічники й заступники стали наступни­ками на тих постах, на яких стояв Він. Ті, що враз із Туром загартовані, усе перейшли, усе пізнали, разом творили, організували, співкермували, ті, що під Його проводом набули високі вмілості ведення революційної боротьби і перейняли від Нього все те, що провідник може передати своїм найближчим співробітникам і за­ступникам, стали на Його місці і докладають усіх старань, щоб гідно продовжувати Його велике діло. Всі кадри визвольної бо­ротьби в Україні, ряди націоналістів-революціонерів, вояки УПА, всі близькі до визвольного руху українці не захитались ні на мить, навіть під впливом такої найболючішої вістки, їхнє завзяття ще більш ствердло, так як з болю скам'яніли їх загартовані серця. Революційна боротьба йде далі непослаблена, а ще з більшим за­палом, бо Дух Тура-Чупринки ніколи не опустить своїх воїнів за волю і правду України. Кров Провідника Тура ще сильніше загар­тувала серця всіх борців у їх пориві до перемоги.

Про це пишуть нам друзі з України і ми впевнені в цьому з ці­лої їх доцьогочасної непохитности. І ми, українські націоналісти за кордонами України, теж не захитаємось у вірі в нашу правду, в певності, що наш шлях визвольної боротьби правильний, що всі жертви на ньому не пропадуть марно, а доведуть до перемоги слушної справи.

Наша віра не захиталась, хоча кров з серця вся спливає при одній думці, що Найбільшого, Найкращого в нашому русі вже немає.

Та Його великий, сильний дух назавжди залишиться між нами, і кличе нас до дальшої ще завзятішої боротьби. Ніхто з нас не зу­пиниться ні перед якою жертвою, як не зупинився Він, віддаючи своє життя за волю батьківщини. Він дав нам найкращий приклад, що в найважчих обставинах, здавалось би, у найбезвигляднішій ситуації можна і треба боротися за велику правду. З Його ім'ям нерозривно зв'язаний і найбільше героїчний етап революційно-визвольної боротьби України, який буде найтривкішою основою дальшого все ширшого розгортання аж до величної перемоги Ук­раїнської Національної Революції. Здійснення великої ідеї, що на її жертівнику українська нація склала вже стільки своїх най­кращих синів і дочок і все більше, більше їх приносить – буде колись нагородою Божої справедливости. А великий леґіон най­досконаліших зразків героїзму й саможертви для ідеї глибоко за­паде у душу нації і буде її провадити в дальшому розвитку довгі століття. В тому леґіоні героїв стоять поруч себе усі, що віддали своє життя за волю України, відомі й невідомі лицарі святої справи. Пам'ять Провідника Тура, Головного Командира Чупринки буде навіки символізувати пам'ять усіх поляглих героїв Його етапу!

Героям Слава!