Види цивільно-правових строків і термінів

Цивільно-правові строки багаточисельні і різноманітні. В науці цивільного права існують різноманітні класифікації строків. Слід зазначити, що досить недавно в цивілістиці з’явилась класифікація строків взагалі, довгий час проводили класифікацію строків позовної давності [13].

Цивільно-правові строки класифікують за різними критеріями:

По-перше, за підставами встановлення цивільно-правові строки поділяються на чотири основні групи:

а) строки, встановлені законом чи іншими нормативними актами, Наприклад, п.1 ст. 1270 Цивільного кодексу України [14] передбачає шестимісячний строк для прийняття спадщини, ч.1. ст.34 ЦК України встановлює вісімнадцятирічний вік, з досягненням якого в повному обсязі настає цивільно-правова дієздатність;

б) строки, встановлені адміністративним актом. Визначаючи цей вид строків, слід зазначити, що в умовах розвитку ринкових відносин значення цих строків втрачається, проте в деяких випадках вони, безумовно, відіграють важливу роль в регулюванні цивільно-правових відносин. До таких строків відносять, наприклад, строк, встановлений місячним планом перевезення вантажів для дії зобов’язання залізниці з надання перевізних засобів, а вантажовідправника – з дня пред’явлення вантажів до перевезення протягом календарного місяця [15].

в) строки, встановлені угодою (договором), наприклад, строк договору оренди житлового приміщення тощо. На наш погляд, саме в можливості сторін в угоді або договорі передбачати строки існування тих чи інших прав і обов’язків проявляється диспозитивність всього цивільного права;

г) строки, встановлені рішенням суду, господарського або третейського суду, наприклад, суд може встановити строк відстрочення виселення наймача з жилої площі на три місяці.

Такі строки встановлюються судовими органами у зв’язку з розглядом спорів між учасниками цивільних правовідносин, мають також силу як і законні строки, є обов’язковими для учасників цих правовідносин і не можуть змінюватися за угодою учасників цивільних правовідносин.

По-друге, в залежності від ступеню самостійності учасників цивільних правовідносин у встановленні строків строки в цивільному праві поділяються на дві групи:

а) імперативні строки - строки, які точно визначені законом і не підлягають зміні за згодою сторін. Дотримання таких строків є обов’язковим для всіх, вони також не можуть бути змінені судом, який розглядає спір між учасниками цивільних правовідносин. До імперативних строків слід віднести строки позовної давності, претензійні строки.

б) диспозитивні строки – строки, які можуть змінюватися угодою сторін, наприклад, строк оренди житлового приміщення, встановлений в договорі оренди житлового приміщення.

Можливість встановлення угодою сторін диспозитивних строків ще раз підкреслює диспозитивні начала всього цивільного права.

По-третє, за правовими наслідками строки поділяються на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. Так, до правовстановлюючих строків належить момент передачі речі, з яким законодавство пов’язує момент виникнення права власності (ст. 334 Цивільного кодексу України). Настання чи закінчення правозмінюючого строку тягне за собою зміну цивільних прав та обов’язків. Наприклад, прострочення передачі або прийняття речі призводить до того, що ризик випадкової загибелі речі несе сторона, що прострочила.

Правоприпиняючі строки – це строки, які призводять до припинення прав і обов’язків. Наприклад, до правоприпиняючих строків належить строк, встановлений для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця (ст. 1270 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч.1 п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. № 4 зі змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25.12.92 та № 15 від 25.05.98 “Про практику розгляду судами України справ про спадкування ” “встановлений шестимісячний з дня відкриття спадщини строк для пред’явлення претензій кредитора спадкодавця до спадкоємців продовженню не підлягає. Непред’явлення в зазначений строк претензії призводить до втрати належного кредиторові права вимоги по боргах спадкодавця” [16].

По-четверте, в залежності від визначеності строки поділяють на абсолютно визначені, відносно визначені та невизначені. До абсолютно визначених строків належать строки, які вказують на точний момент або період часу, з якими пов’язані юридичні наслідки, наприклад, строки, визначені календарною датою чи конкретним відрізком часу.

Відносно визначені строки - це строки, які характеризуються більш меншою визначеністю і точністю, проте вони також пов’язані з якимось періодом або моментом часу. До таких строків належать строки поставки (квартальні, місячні, декадні), які передбачені в договорі поставки; строк, визначений вказівкою на подію, яка неминуче повинна настати; також строки, передбачені цивільно-правовими нормами як “відповідні”, “достатні”.

Так, ч.3 ст. 849 ЦК України передбачає: “якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник вправі призначити підрядчикові відповідний строк для усунення недоліків”, а відповідно до ст. 943 ЦК України “якщо майно здано на схов до вимоги або без зазначення строку, охоронець вправі у будь-який час відмовитись від договору, але зобов’язаний надати особі, що здала майно на схов, достатній за даних умов строк для його одержування”.

Таким чином, саме “відповідний” і “достатній” строки належать до відносно визначених строків.

З невизначеними строками ми зустрічаємось тоді, коли законом або договором взагалі не передбачений який-небудь часовий орієнтир, хоча й передбачено сторонами, що відповідні правовідносини мають часові межі. Так, майно може бути передано власником у тимчасове користування іншій особі, проте в договорі не був зазначений конкретний строк такого користування.

По-п’яте, за розподілом обсягу прав і обов’язків сторін розрізняють загальний строк і часткові строки. До загального строку слід віднести загальний строк поставки, який збігається по суті зі строком дії договору. Якщо загальний строк поставки є відрізком часу, протягом якого постачальник повинен здійснити поставку всієї передбаченою договором кількості продукції, то окремі строки визначають поставку продукції частинами, окремими партіями у межах строку дії договору. Питання про встановлення окремих строків поставки передане на розсуд сторін. Строки або періоди поставки (квартальні, місячні, декадні тощо) встановлюються в договорі з урахуванням безперебійного постачання покупців, забезпечення ритмічності поставки та особливостей виробництва [17].

Поділ строків на загальні й окремі передбачений і в ЦК України. Так, ЦК України передбачає: “У разі якщо сторонами передбачена поставка товарів протягом строку дії договору окремими партіями, але строки поставки окремих партій (періоди поставки) у ньому не визначені, то товари мають поставлятися рівномірними партіями помісячно, оскільки інше не випливає із закону, інших правових актів, звичаїв ділового обороту або суті зобов’язання. Поряд із визначенням періодів поставки в договорі може бути встановлений графік поставки товарів (декадний, добовий, погодинний тощо)”.

По-шосте, в залежності від свого значення і розповсюдження розрізняють загальні й спеціальні строки.

Загальними строками називаються строки, які мають загальне значення, тобто стосуються такі строки всіх учасників цивільних правовідносин і застосовуються до всіх однотипних ситуацій.

Зокрема, відповідно до ст. 257 ЦК України Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спеціальні строки встановлені як виняток із загального правила і діють лише у випадках, прямо передбачених нормативними актами. Наприклад, ст. 258 ЦК України передбачає спеціальну позовну давність в 1 рік, 5 років, 10 років. Ці строки належить до спеціальних строків, бо стосується окремих випадків як винятків із загального правила.

В юридичній літературі розрізняють також строки здійснення цивільних прав, строки існування цивільних прав і строки виконання цивільних обов’язків [18].

Під строками здійснення цивільних прав розуміють строки, протягом яких носій суб’єктивного права може реалізувати ті можливості, які закладені у самому суб’єктивному праві. Частіше за все вони встановлюються законом або іншими нормативними актами, але вони можуть встановлюватися й угодою сторін.

Строки існування цивільних прав – це строки дії суб’єктивних прав у часі. Такі строки відокремлюють в особливу групу в зв’язку з тим, що деякі суб’єктивні права існують безтермінове, наприклад, право власності, право на життя, право на особисту недоторканість тощо; деякі суб’єктивні права обмежені невизначеним періодом часу, наприклад, право користування майном за договором оренди, укладеним на невизначений строк, проте існують також і суб’єктивні права, які обмежуються часом, наприклад, строк дії авторського права встановлений протягом усього життя автора та сімдесят років після його смерті [19].

Під строками виконання цивільних обов’язків розуміють строки, протягом яких боржник зобов’язаний виконати дії, які складають зміст його обов’язку [20].

Цивільне законодавство приділяє строкам виконання обов’язків важливе значення і за їх порушення встановлює майнову відповідальність. Наприклад, у разі прострочення поставки продукції постачальник оплачує покупцеві неустойку, розмір якої залежить від вартості продукції, непоставленої у встановлений строк.

Слід зазначити, що строки виконання цивільних обов’язків тісно пов’язані зі строками здійснення цивільних прав. У будь-якому цивільному правовідношенні обов’язок однієї особи завжди протистоїть суб’єктивному праву іншої особи. Якщо мова йде про зобов’язальні правовідносини, то вони передбачають можливість реалізації однією стороною свого права лише за умови виконання другою стороною свого обов’язку.

Строки виконання цивільних обов’язків передбачаються законом, угодою сторін. Такі строки також можуть підрозділятися у деяких випадках на загальні й часткові, наприклад, у договорах перевезення вантажів, у договорах поставки тощо.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору. Проте в деяких випадках зобов’язання можуть бути виконані достроково. Так, ст.531 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вправі виконати зобов’язання до строку, якщо інше не випливає із закону, договору або змісту зобов’язання. Однак, дострокове виконання своїх обов’язків однією стороною не завжди може бути здійснене на користь іншої сторони. Тому дострокове виконання зобов’язань між державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями допускається у випадках, якщо це передбачено законом або договором, а також за згодою кредитора.

В навчальній літературі цивільно-правові строки поділяють в залежності від правовідносин, в яких вони існують. Зазначається, що у регулятивних правовідносинах строки є строками здійснення суб’єктивних прав і виконання обов’язків, а в охоронювальних – строками захисту цивільних прав. До них належать строки: а) гарантійні; б) оперативного захисту; в) претензійні; г) позовної давності; д) процесуальні [21].

Особливу групу цивільно-правових строків займають присікальні або преклюзивні строки. Слід зазначити, що деякі автори до присікальних строків відносили строки здійснення цивільних прав [22]. Проте, присікальні строки – це самостійний вид цивільно-правових строків. Присікальні строки – це строки, які надають управомоченій особі чітко встановлений час для реалізації права під загрозою припинення суб’єктивного права внаслідок його нездійснення або неналежного здійснення.

Зазначені вище види цивільно-правових строків не є вичерпними, можна класифікувати строки й за іншими підставами (початкові, проміжні та кінцеві, максимальні і мінімальні тощо). Таким чином, слід зазначити, що в цивільному праві існує різноманіття строків, які групують за різними критеріями.

Отже, визначаючи поняття та види строків у цивільному праві України, хотілось би відмітити, що строки в цивільному праві – це періоди у часі, з якими закон пов’язує ті чи інші юридичні наслідки.

Строки мають велике значення в цивільному праві. Вони упорядковують цивільний обіг, створюють визначеність правових зв’язків, дисциплінують учасників цивільних правовідносин, забезпечують своєчасний захист прав учасників цивільних правовідносин. За своєю правовою природою строки завжди визначаються часовими межами, і в загальний системі юридичних фактів строки не належать ні до дій, ні до подій і не займають самостійного місця серед інших юридичних фактів.

Цивільно-правовій науці відомі різноманітні класифікації цивільно-правових строків, які ще потребують додаткового наукового обміркування і законодавчого закріплення.

Однією з найважливіших як в науковому так і в практичному сенсі проблем цивільного права є проблема захисту цивільних прав. Будь-яке суб’єктивне право буде мати соціальну цінність лише постільки, оскільки його можна буде захистити у встановленому законом порядку.

Матеріальні та процесуальні норми чинного законодавства, які регулюють способи, форми та порядок захисту, мають єдину мету – забезпечити повний, всебічний та швидкий захист суб’єктивного права. Захист суб’єктивних цивільних прав забезпечується різноманітними способами і мірами, серед яких строки мають важливе значення.

В юридичній літературі зазначалось, що час враховується цивільним правом не тільки для здійснення прав, виконання обов’язків, а й для захисту порушених прав. Захист цивільних прав й законних інтересів громадян й організацій забезпечується в цілому економічними, політичними та юридичними гарантіями, які існують в державі [23].

Порушене суб’єктивне цивільне право підлягає захистові, воно буде реалізуватися вже у межах охороню вальних правовідносин. Тому в охоронювальних правовідносинах цивільно-правові строки реалізуються як строки захисту цивільних прав.

Отже, на наш погляд, під строками захисту цивільних прав слід вважати періоди у часі, в межах яких можна захистити своє порушене суб’єктивне право, тобто здійснити дії, передбачені законом, по відновленню порушеного права або компенсації завданої шкоди.

До строків захисту цивільних прав належать строки:

а) гарантійні;

б) оперативного захисту;

в) претензійні;

г) позовної давності;

д) процесуальні.

Це основна класифікація строків захисту цивільних прав, наведена в юридичній літературі [24].

Розглянемо більш ретельно всі ці групи строків захисту цивільних прав.

В системі строків захисту цивільних прав важливе значення мають гарантійні строки.

Суть гарантійних строків полягає у тому, що при виявленні у товарах (роботах, послугах) відступів від умов договору про якість, покупець (замовник) на свій вибір може вимагати від виготовлювача:

а) заміни товару;

б) відповідного зменшення винагороди;

в) безоплатного усунення недоліків;

г) розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.

Конкретні гарантійні строки встановлюються у стандартах, технічних умовах, правилах про договори підряду на капітальне будівництво та інших підзаконних актах.

З гарантійними строками досить часто зустрічаємось при укладанні договорів роздрібної купівлі-продажу. Закон України “Про захист прав споживачів” [25] ретельно регулює відносини, пов’язані зі здійсненням споживачем прав у разі придбання ним товару неналежної якості. Споживач має право на придбання товару, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого законодавством, а в разі його відсутності – договором.

Гарантійний строк зазначається у паспорті на товар або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару. Для медикаментів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфюмерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров’я, майна та навколишнього природного середовища, встановлюється термін придатності, який вважається гарантійним.

Відповідно до Цивільного кодексу України гарантійні строки щодо речей, що їх продають через роздрібні торговельні організації, обчислюються з дня роздрібного продажу. Строк придатності обчислюється від дати виготовлення, яка зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання (ст.13 Закону України “Про захист прав споживачів”). При цьому слід мати на увазі, що на перебіг строку придатності не впливає та обставина, що той чи інший конкретний товар може зберігати свої споживчі якості і після того, як цей строк минув.

У разі коли момент укладення договору купівлі-продажу і момент передачі товару споживачеві (покупцеві) не збігаються, гарантійні строки обчислюються від дня доставки товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підмикання) чи складання – від дня їх здійснення. Якщо цей день, а також день передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача ще до укладання договору купівлі-продажу, гарантійний строк має обчислюватися від дня укладання договору купівлі-продажу.

На сезонні товари (одяг, хутряні вироби тощо) гарантійний строк обчислюється з початку відповідного сезону. Так, постановою Кабінету Міністрів України №172 від 19 березня 1994 року [26] був затверджений Перелік сезонних товарів, гарантійні строки щодо яких обчислюються з початку відповідного сезону. За цим Переліком гарантійні строки обчислюються: щодо одягу весняно-літнього асортименту – з 1 квітня, осінньо-зимового асортименту – з 1 жовтня, щодо взуття зимового асортименту – 15 листопада по 15 березня, весняно-осіннього асортименту – з 15 березня по 15 листопада, літнього асортименту – з 15 травня по 15 вересня.

При виконанні гарантійного ремонту гарантійний строк збільшується на час перебування товару в ремонті, який обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків.

Права споживача (покупця), що придбав товар неналежної якості, на який встановлено гарантійний строк, передбачені у ст.14 Закону України ”Про захист прав споживачів”. Так, споживач, який виявив недоліки чи фальсифікацію товару протягом гарантійного або інших строків, установлених обов’язковими для сторін правилами чи договором, має право своїм вибором вимагати від продавця або виготовлювача:

а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

б) заміни на аналогічний товар належної якості;

в) відповідного зменшення його купівельної ціни;

г) заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

Важливе значення гарантійні строки мають і в договорі поставки. За допомогою встановлення гарантійних строків забезпечується належна якість, надійність та довговічність продукції, призначеної для тривалого використання або зберігання.

Відповідно до ЦК України гарантійний строк – це передбачений стандартом, технічними умовами або договором триваліший, порівняно із загальними строками якісної перевірки, строк для виявлення покупцем недоліків поставленої продукції. На вимогу покупця постачальник повинен безплатно виправити недоліки, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити продукцію доброякісною, або повернути сплачену за неї суму, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання її.

Ст.675 ЦК України “Гарантії якості ” передбачає, що товари, які продавець зобов’язаний передати покупцеві, мають відповідати вимогам, встановленим законом, в момент їх передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товарів цим вимогам не передбачений договором, і в межах розумного строку мають бути придатними для мети, з якою товари такого роду звичайно використовуються.

У разі якщо договором або законом, іншими правовими актами передбачено надання продавцем гарантії якості товарів, продавець зобов’язаний передати покупцеві товари, які мають відповідати вимогам, передбаченим законом, протягом першого періоду часу, встановленого договором або законом чи іншими правовими актами (гарантійного строку).

Гарантія якості товару поширюється і на всі комплектуючи вироби, якщо інше не передбачено договором.

Таким чином відповідно до ЦК України гарантійний строк – це строк для встановлення покупцем у належному порядку недоліків у поставленій продукції з наступним пред’явленням до постачальника відповідних вимог, то відповідно до ст. С. 675-676 Цивільного кодексу України гарантійний строк – це строк гарантування постачальником (продавцем) протягом певного часу відповідності товарів певним вимогам, зазначеним у договорі або нормативних документах.

Стосовно сутності гарантійного строку в юридичній літературі не існує єдиної точки зору. Зазначається, що правильно було б розглядати гарантійний строк як строк дії гарантійного зобов’язання, яке є додатковим до основного зобов’язання поставки і зміст якого становлять права та обов’язки Щодо гарантування постачальником протягом цього строку відповідності товарів певним вимогам і можливості виявлення у цей строк у товарах недоліків з наступним пред’явленням до постачальника претензійних вимог.

Порядок обчислення гарантійного строку регламентується ст. 676 ЦК України. Відповідно до цієї статті гарантійний строк починає спливати з моменту передання товарів покупцеві, якщо інше не передбачено договором.

Якщо покупець позбавлений можливості використовувати товар, щодо якого договором встановлено гарантійний строк, за обставин, що залежать від продавця, гарантійний строк не спливає до усунення відповідних обставин продавцем. Якщо інше не передбачено договором, гарантійний строк продовжується на час, протягом якого товар не міг використовуватися через виявлені в ньому недоліки, за умови вчасного повідомлення продавця про недоліки товару.

Якщо інше не передбачено договором, гарантійний строк на комплектуючий виріб вважається таким, що дорівнює гарантійному строку на основний виріб, і починає спливати одночасно з гарантійним строком на основний виріб.

При заміні товару (комплектуючого виробу) неналежної якості на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам договору, гарантійний строк на нього починає спливати заново.

Відповідно до чинного законодавства, регламентуючого поставки, гарантійний строк на товари обчислюється з дня продажу виробу через роздрібну торговельну мережу, а на продукцію – з дня введення виробів в експлуатацію, але не пізніше 6 місяців для діючих і 9 місяців для тих підприємств, що будуються. На вироби, що їх використовують на підприємствах із сезонним характером робіт, і на запасні частини гарантійний строк встановлюється не більше року з дня надходження їх на підприємства, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.

Сторони можуть визначати гарантійні строки у договорі, якщо вони не передбачені нормативними документами, і навіть подовжувати вже встановлені гарантійні строки.

З гарантійними строками ми зустрічаємось і в інших цивільно-правових договорах. Так, генеральний підрядчик в договорі підряду в капітальному будівництві гарантує якість виконаних робіт протягом певного часу (гарантійного строку). Гарантійні строки у будівництві залежать від виду будівельно-монтажних робіт, вони встановлені нормативно, але за домовленістю можуть збільшуватися. Підрядчик зобов’язаний за свій рахунок усунути дефекти, допущені з його вини у виконаних роботах, якщо їх виявлено протягом гарантійного строку. Для загально будівельних робіт гарантійний строк становить один рік, для систем центрального опалення – один сезон. Підрядчик, який веде будівництво жилих будинків, зобов’язаний за свій рахунок усунути дефекти, допущені з його вини, якщо їх виявлено протягом дворічного гарантійного строку з дня прийняття жилого будинку в експлуатацію (незалежно від виду робіт).

В юридичній літературі неодноразово відзначалось, що за своєю правовою природою гарантійні строки відносяться до присікальних строків. Так М.А. Гурвич зазначає, що слід погодитися з думкою тих авторів, які відносять до присікальних строків гарантійні строки, бо під гарантією ми розуміємо додаткову підвищену на відміну від звичайних строків відповідальність за справність речі або за належне виконання обов’язку іншою особою [27]. Гарантійний строк є складовою частиною зобов’язання. Гарантійні строки не можуть бути припинені внаслідок того, що гарантійні строки не є строками позовної давності.

Аналогічної позиції дотримувалась й М.Я. Кириллова, за якою до присікальних строків слід віднести також гарантійні строки за договором купівлі-продажу. Закінчення гарантійного строку це припинення права покупця вимагати усунення недоліків товару в передбаченому порядку. Гарантійні строки не є строками позовної давності, тому до них також не застосовуються норми щодо зупинення, перерви і поновлення [28].

На наш погляд, слід погодитися з цією позицією щодо відношення гарантійних строків до присікальних строків у цивільному праві. Дійсно, закінчення самого гарантійного строку тягне за собою припинення суб’єктивного права вимагати заміни товару, безоплатного усунення недоліків, відповідного зменшення винагороди або розірвання з відшкодуванням покупцеві збитків, також припиняється й суб’єктивний обов’язок виготовлювача товару здійснити відповідні дії. Саме за цими ознаками гарантійні строки схожі на присікальні строки.

В юридичній літературі також зазначається, що гарантійний характер мають і деякі інші передбачені законом строки, наприклад, строки придатності, схову, реалізації, транспортабельності тощо [29].

Кожен із зазначених строків має свою специфіку і тягне за собою особливі правові наслідки. Як вже зазначалось вище, стосовно продуктів харчування, парфюмерно-косметичних товарів, медикаментів, виробів побутової хімії й інших товарів, споживчі якості яких можуть змінюватися з течією часу, встановлюються строки придатності.

Строки придатності знайшли своє правове регулювання у проекті Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.. 677 ЦК України законом, іншими правовими актами, стандартами або іншими обов’язковими правилами може бути визначений строк, по закінчені якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строки придатності).

Товар, на який встановлено строк придатності, продавець повинен передати покупцеві з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до закінчення строку придатності. Строк придатності визначається періодом часу, який обчислюється з дня виготовлення товару і протягом якого він придатний до використання, або терміном (датою), до настання якого товар придатний для використання.

Специфічним є й строк транспортабельності, який має гарантійний характер. Під строком транспортабельності розуміють строк, протягом якого у разі належного виконання правил відвантаження відправником та правил перевезення транспортною організацією гарантується якісне збереження вантажу. Такий строк встановлюється при перевезенні швидкопсувного вантажу вантажовідправником.

До строків захисту цивільних прав належать також строки оперативного захисту.

У ст.16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та органи, що здійснюють примусовий захист прав громадян та організацій. Цивільне законодавство передбачає випадки, коли порушене суб’єктивне право може захищатися особистими односторонніми діями управомоченої особи без звернення до компетентного юрисдикційного органу. Це має місце зокрема, при застосуванні управомоченого особою до правопорушника заходів (санкцій) оперативного характеру.

Під засобами оперативної дії розуміються такі юридичні засоби правоохоронного порядку, які застосовуються до порушника цивільних прав та обов’язків безпосередньо управомоченою особою без звернення за захистом права до відповідних уповноважених органів [30].

Грибанов В.П. зазначав, що під мірами оперативного впливу розуміють таки юридичні засоби правоохоронного порядку, які застосовуються до порушника цивільних прав та обов’язків безпосередньо управомоченою особою, як стороною у цивільному правовідношенні, без звернення за захистом права до компетентних державних чи громадських органів [31].

З терміном “оперативність” асоціюється швидке, негайне реагування особи на порушення її права. Але сам оперативний захист здійснюється у певному порядку і в строки, встановлені законом або договором. Так, наприклад, покупець за договором поставки може відмовитися від прийняття простроченої продукції, повідомивши про це постачальника, якщо інше не передбачене договором. Продукцію, відвантажену постачальником до одержання повідомлення покупця, останній зобов’язаний прийняти й оплатити. Таким чином, застосування такого оперативного засобу впливу, як відмова покупця від простроченої продукції, допустиме за умови завчасного (до відвантаження продукції) повідомлення про це постачальника. Зі строками оперативного захисту та мірами оперативного впливу ми зустрічаємось, коли мова йде про права замовника в період виконання роботи за договором підряду.

Відповідно до ч.3 ст. 849 Цивільного кодексу України якщо під час виконання робот стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник в праві призначити підрядчикові відповідний строк для усунення недоліків, а при невиконанні підрядчиком цієї вимоги у визначений строк -... доручити виправлення роботи третій особі за рахунок підрядчика.

Таким чином, гарантійний строк – це строк для встановлення набувачем у належному порядку недоліків у товарі, послугах з наступним пред’явленням відповідних вимог, під строками оперативного захисту, на наш погляд, слід розуміти строки, протягом яких управомочена особа у цивільному правовідношенні може захищатися особистими односторонніми діями без звернення до компетентного юрисдикційного органу. Одним із видів строків в договорах є гарантійні строки та строки оперативного захисту.