Поняття і значення строків (термінів) у цивільному праві

ЛЕКЦІЯ № 9

Тема:№3 “Строки та терміни у цивільному праві. Позовна давність ”

ПЛАН

1. Поняття і значення строків (термінів) у цивільному праві.

2. Види цивільно-правових строків і термінів.

3. Поняття та значенні позовної давності. Вимоги, на які позовна даність не поширюється.

4. Перебіг, зупинення і переривання позовної давності.Правові наслідки спливу позовної давності.

ВСТУП

Актуальність теми даної лекції об’єктивно визначена реформою цивільного права в Україні. Конституція України заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, в якій утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов’язком держави [1].

Як зазначається в літературі “саме юридичним фундаментом громадянського суспільства є Цивільний кодекс України як соціальний договір членів українського суспільства, що супроводжує їх життя від народження до смерті та регулює усі грані приватного життя у суспільстві ” [2].

Цивільний кодекс України [3] значну увагу приділяє захисту цивільних прав і строкам у цивільному праві. Цивільним кодексом передбачаються нові положення стосовно строків та термінів у цивільному праві. Існуючі сьогодні положення щодо строків у цивільних правовідносинах і, зокрема, у договорах викликають як в науці, так і на практиці низку проблемних питань, які ще недостатньо вирішені як в теоретичному, так і на законодавчому рівні. Отже, саме цими аспектами був зумовлений вибір теми даного дослідження.

Поняття і значення строків (термінів) у цивільному праві.

Час завжди мав велике значення в житті людини і всього суспільства, особливе значення часу чітко відображується у правових відносинах. Законодавство пов’язує з визначеним періодом або моментами часу виникнення, зміну або припинення правовідносин, необхідність здійснення тих чи інших дій, правочинів або можливість примусового захисту порушених прав, у тому числі й у цивільно-правовому порядку. Тому проблема визначення деяких періодів або моментів часу цікавила юристів зі стародавніх часів.

В Стародавньому Римі можливість існування самого права і можливість його захисту в примусовому порядку пов’язувалися з течією часу, з особливими визначеними періодами часу – строками. Так, вперше у цивілістиці, можна сказати, з’являються деякі положення щодо строків у цивільних правовідносинах, але самого поняття строку римське право ще не мало.

У цивільному праві дореволюційної Росії розрізняли набувну давність та позовну давність, поняття строку як правової категорії ще визначено не було, саме ж давність розглядалась як сплив визначеної кількості часу, який при наявності інших умов спроможний припинити, а в деяких випадках і встановити юридичні відносини [4].

Під строком в цивільному праві розуміють період або момент у часі, з настанням або закінченням якого пов’язано певну дію або подію (бездіяльність), які мають юридичне значення [5].

Поряд з терміном “строк” у правових нормах зустрічаються такі поняття як “давність”, “позовна давність”, які потребують ретельного визначення і додаткового законодавчого закріплення.

Слід зазначити, що в цивільному праві немає єдиної точки зору стосовно правової природи строків як юридичної категорії. Всі виражені в юридичній літературі позиції можна звести до наступних точок зору:

1) Прихильники першої точки зору вважають, що строки у системі юридичних фактів відносяться до подій. Так, ще Г.В. Шершеневич зазначав, що “серед юридичних фактів, точніше подій, важливе місце по своєму значенню має час. Юридичні відносини встановлюються та припиняються з настанням визначеного моменту часу ” [6].

Аналогічної точки зору дотримується й А.П. Сергєєв, який відмічає, що оскільки настання (течія) строків носить об’єктивний характер, тобто не залежить від волі суб’єктів цивільного права, строки відносяться до категорії подій [7].

Така ж позиція визначена й О.А. Пушкіним. Він вказував, що настання або закінчення визначеного періоду (відрізку) чи моменту часу, з яким закон пов’язує ті чи інші юридичні наслідки, - це обставини, які не залежать від волі й сумління учасників цивільних правовідносин. Тому строки відносяться до категорії юридичних фактів, які називаються подіями. Разом з тим строки – поняття юридичне. Визначений період або момент часу тому набуває значення строку, що таким вважає його закон або самі учасники цивільного правовідношення. Це означає також, що якийсь фактично закінчений час за обставинами, які заслуговують на увагу, може й не охоплюватися передбаченим законом строком... Можливе і відновлення, й перенесення строків. Ясно, що по відношенню до часу, як явищу чисто об’єктивному можливість подібного втручання виключена. Течією часу не можна призупинити, рівно як поновити або продовжити його. Проте те, що визначені періоди або моменти часу визнаються строками за бажанням людей і що течія часу у ряді випадків не завжди співпадає з течією строків, не перетворює останні у вольові акти, оскільки настання юридичних наслідків все ж ставиться в залежність від обставин, які не пов’язані з волею і сумлінням людей, - від часу [8].

Саме такі доводи наводять прихильники точки зору, що строки – це особлива категорія юридичних фактів – події, причину їх іноді називають ще абсолютними юридичними подіями, вважаючи, що “строк ” як і категорія “час ” – за своєю сутністю об’єктивні.

2) Прихильники другої точки зору вважають, що строк являє собою юридичний факт або один із елементів складного фактичного составу, з якими закон пов’язує настання визначених юридичних наслідків [9].

Так, В.П. Грибанов вважав, що юридичні строки, будучи категоріями часового порядку, хоча й пов’язані з об’єктивною і незалежною від сумління й волі людей течією часу, проте являють собою самостійну категорію, яка має іншу природу, ніж об’єктивні закони матеріального світу.

Юридичні строки встановлюються законом, адміністративними актами, угодою сторін, а також органами, які розглядають правові спори, й, отже, є вольовими за походженням. Саме цим пояснюється той факт, що різні системи права і навіть законодавство однієї й той ж системи права, але на різних етапах її розвитку передбачають для одного й того ж випадку різні строки, різний порядок їх обчислення й інші пов’язані з застосуванням строків правила.

Проте, будучи вольовими за походженням, юридичні строки підкоряються об’єктивному закону течії часу. Людина приурочує начало течії юридичного строку до визначеного моменту в часі; течія юридичного строку також підкорена загальному закону течії часу. Тому юридичний строк має двояку природу будучи вольовим за правовою природою, він разом з тим несе на собі відбиток об’єктивної течії часу. І саме по цій причині юридичні строки являють собою особливу категорію юридичних фактів, які не можуть бути віднесені ні до подій, ні до дій [10].

Таким чином, основна позиція прихильників цієї точки зору заключається в тому, що строк – особливий різновид юридичних фактів, який не відноситься ні до дій, ні до подій.

3) Прихильники третьої точки зору визначають, що строк обмежує дію суб’єктивних прав і обов’язків у часі. Оскільки права і обов’язки найчастіше виникають з волі їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення і особливого захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вираз державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов’язковими для суб’єктів правовідношення або внаслідок того, що закон забороняє їхню зміну за угодою сторін, (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначати строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Не викликає сумнівів вольовий характер строків, встановлюваних самими учасниками правовідносин або за рішенням суду, господарського суду чи іншого юрисдикційного органу.

Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб’єктів права строки мають на собі відбиток суб’єктивного, але, будучи встановленими, вони існують об’єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленими з волі законодавця...

Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) формою руху цивільних правовідносин, формою існування і розвитку суб’єктивних прав і обов’язків, що складають їх зміст. Суб’єктивне право і обов’язок, відповідно, являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Зміст строку складають або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.

Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій і не займають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів [11].

На наш погляд, саме ця точка зору має найпереконливіші доводи. Дійсно і дії, і події, відбуваються у часі, а самі строки породжують правові наслідки лише у зв’язку з діями чи подіями, і, тим паче, строки не являють собою інший особливий вид юридичних фактів.

Таким чином, строки як правова категорія не належать ні до дій, ні до подій, розглядаючи їх у системі юридичних фактів.

Треба зазначити, що в сучасній юридичній літературі, у законодавстві часто вживається поняття “термін ”, з яким пов’язується певний момент у часі, тобто конкретна дата або подія, яка має неодмінно настати. Вважається, що законодавчого закріплення потребує як поняття “строк ”, так і поняття “термін ”. Тому дуже вірною є позиція розробників Цивільного кодексу України, які передбачили в ст.251 визначення строку та терміну. Відповідно до п.1 ст. 251 ЦК України строком визнається період у часі, зі спливом якого пов’язана певна дія чи подія, яка має юридичне значення, а п. 2 ст. 251 передбачає, що терміном визначається момент у часі, із настанням якого пов’язана певна дія чи подія, яка має юридичне значення.

Визначаючи строки і терміни у цивільних правовідносинах, неодмінно постає питання про порядок їх обчислення. Визначення та обчислення строків сьогодні проводиться за правилами, встановленими цивільно-процесуальним законодавством, зокрема ст. ст. 84-89 ЦПК України [12].

Безперечно, що порядок визначення і обчислення строків, особливо їх закінчення повинен бути врегульований саме цивільно-правовими нормами. Тому дуже доцільним є закріплення у ЦК України глави 18 “Визначення та обчислення строків”. ЦК України передбачає наступні положення. Встановлений законом, іншими правовими актами, правочином або такий, що встановлюється судом, строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами.

Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Установлений законом, іншими правовими актами, правочином або такий, що призначається судом, термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Строк починається або наступного дня після календарної дати, або з настанням події, якими визначено його початок.

Строк, що обчислюється місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що відзначається у півмісяця, розглядається як строк, який обчислюється днями, і вважається таким, що дорівнює п’ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, що обчислюється лицями, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, то строк спливає останній день цього місяця.

Строк, що обчислюється тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається найближчий наступний за ним робочий день.

Якщо строк встановлено для вчинення будь якої дії, вона може бути виконана до нуля годин останнього дня строку. Проте якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, що їх здали до установи зв’язку до нуля годин останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Таким чином, ми визначили, що строки – це періоди у часі, з настанням або закінченням яких пов’язана певна дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строки являються важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Важливе значення вони мають і в регулюванні цивільно – правових відносин, а саме: строки надають чіткість і визначеність правовим відносинам, дисциплінують їх учасників.