Що знайшли в Шухевича після його смерті. ФОТО

До слова, Я.Музика, немолода вже жінка, в листах з неволі до голови Верховної Ради СРСР К.Ворошилова та МВС СРСР Л.Берії змалювала протизаконні методи, які застосовували до неї співробітники МДБ УРСР – кількаденні побиття, роздягання донага на потіху оперпрацівникам, карцер, психологічний тиск і нові тортури.

Нині жінку-патріота реабілітовано. Як писала у записці на волю захоплена органами МДБ у березні 1950 р. зв‘язкова Р.Шухевича Дарія Гусяк, “краще десять разів вмерти, аніж потрапити сюди” – підпільницю катували на очах її матері...

* * *

Отже, порівняння властивостей українського повстансько-підпільного руху із усталеними нормами МГП дає змогу поширити на нього міжнародно-правове визначення партизанського руху, що діяв на основі нових форм легітимності.

В той же час, як і в багатьох випадках з аналогічними озброєними рухами в інших регіонах світу, спостерігалися численні факти порушення його учасниками норм гуманності у поводженні із противником та цивільним населенням.

Така ж картина притаманна і для радянської сторони, сама репресивна політика якої створювала передумови для жорсткого опору населення. Саме в політиці сталінізму, рішуче засудженій в сучасній Україні, слід вбачати базову причину ескалації насильства в Західній Україні.

Силові структури СРСР повсякчасно порушували власне ж чинне законодавство, не зупиняючись перед брутальними методами придушення руху опору та залякування населення.

Відомо, що ще до Другої світової війни СРСР відмовився приєднатися до низки міжнародних конвенцій з гуманізації ведення війни та пом‘якшення її наслідків для комбатантів, тож наївно було б очікувати від радянської сторони відповідного поводження в анти повстанських кампаніях.

Як уже йшлося, подібні ексцеси і далеко не винятковими для багатьох народів, і тривають у певних конфліктних точках планети і зараз, включаючи пострадянський простір.

Сучасники, громадяни України, здатні і повинні в інтересах майбутніх поколінь усунути політичні й морально-психологічні наслідки того конфлікту із суспільного життя, ліквідувати цю перешкоду на шляху формування консолідованої української політичної нації.

Читайте на ІП інші статті Дмитра Вєдєнєєва: