Чорний Ворон Василя Шкляра. Звірства. УРИВКИ

Такі протистояння треба в будь-якому разі розглядати як трагедію для нації (народів), де обидві сторони не зупинялися перед антигуманними методами. І лише потім сторона, яка перемогла, пропагандистськими засобами й тотальним переписуванням (замовченням) історії створює вигідну для себе інтерпретацію подій, глорифікуючи себе й усіляко демонизуючи противника.

Ситуація у сучасній Україні (в морально-політичному й науковому вимірах) ускладнюється тим, що частина учасників дискусій навколо ОУН та УПА намагається законсервувати, відстояти міфи компартійної пропагандистської машини, а частина їхніх опонентів – створити міфи нові.

Методологія обох сторін практично ідентична, тільки із змістом навпаки.

При цьому обидві сторони ретельно обминають ті історичні реалії, які не вкладаються в їх концептуальне бачення подій. Подій, котрі здебільшого заслуговують на скорботу й каяття, а не перетворення їх на заручників боротьби за політичний вплив на населення або зовнішньополітичну орієнтацію.

Крім того, до площини “експертизи” українського радикально-самостійницького руху необхідно вводити і всі “без купюр” історичні обставини його розгортання. Неодмінно, зокрема, потрібно враховувати особливості політики радянської влади й методів дій її силових структур в Західній Україні як наріжної причини ескалації насильства.

* * *

Нас, насамперед, цікавить, наскільки побудова й діяльність мілітарних формувань українського радикально-самостійницького руху відповідала законним правам української нації, насамперед – на державницьке існування, а по друге – чи можливо віднести їх учасників до комбатантів згідно із уявленнями усталених норм МГП.

При цьому, для повноти аналізу, ми використаємо документальні дані стосовно протиборства ОУН та УПА з радянським режимом в 1943–середині 1950-х рр.

Документальні матеріали, свідчення сучасників, праці дослідників і розглянуті нами аспекти спеціальної діяльності ОУН та УПА свідчать, що це був цілком організований патріотичний мілітарний рух:

· він розгортався під політичним проводом державницьки орієнтованої ОУН;

· формування УПА та озброєного підпілля мали чітку організаційну структуру, визначений командний склад, нормативні документи, бойові та загальновійськові статути, написані за зразком аналогічних документів регулярних армій, систему військового планування, навчання, постачання тощо;

· повстанці неприховано виступали проти радянського режиму, прозоро декларували перед населенням готовність збройним шляхом блокувати заходи ворожої влади, при проведенні бойових переважно намагалися відрізнятися від цивільного населення;

· в УПА, а згодом (з 1948 р.) в Службі безпеки ОУН запроваджуються субординація, військові та спеціальні звання, розробляються й у мірі матеріально-технічних можливостей впроваджуються проекти форми одягу, знаків розрізнення, нагородна система [4];

· на вояків повстансько-підпільних формувань поширювалися норми дисциплінарного впливу, було запроваджено систему військового (в УПА) та організаційного (в ОУН) судочинства, розроблено своєрідні кодекси покарань, в тому числі – за злочини проти цивільного населення;

· повстанці спиралися на широку підтримку населення, частина якого також потрапляла під визначення комбатантів (опосередкованим підтвердженням цьому слугують масові репресії радянської та польської комуністичної влади проти власне населення територій, де оперувала УПА й підпілля ОУН).

Нормативні та директивні документи ОУН та УПА постійно підкреслювали важливість дотримання толерантного ставлення до населення, військовополонених, підтримання законності у діях повстанців.

Наведені дослідниками й авторами книги матеріали переконливо свідчать, що УПА розглядалася як зародок регулярних збройних сил УССД [Української Самостійної Соборної Держави - політичної мети українських націоналістів XX сторіччя - ІП ].