Тема 4. Мистецтво Стародавнього Риму

1. Мистецтво Стародавнього Риму доби Республіки

2. Мистецтво Стародавнього Риму доби Імперії

До п.1 плану лекційного «Мистецтво Стародавнього Риму доби Республіки»

Мистецтво древнього Рима, як і древньої Греції, розвивалося в рамках рабовласницького суспільства, тому саме ці два основних компоненти мають внаслідок, коли кажуть про "античне мистецтво". Мистецтво Рима вважають завершенням художньої творчості античного суспільства. Правомірно стверджувати, що, хоч древньо римські майстри продовжували традиції еллінських, все ж мистецтво древнього Рима -- явище самостійне, що визначалося ходом і ходом історичних подій, і умовами життя, і своєрідністю релігійних переконань, властивостями характеру римлян, і іншими чинниками.

Римське мистецтво як особливе художнє явище стали вивчати лише в ХХ віці, по суті тільки тоді усвідомивши всю його самобутність і неповторність. І все ж досі багато які видні антикознавці вважають, що історія римського мистецтва ще не написана, ще не розкрита вся складність його проблематики.

Територія Римської імперії простягалася від Британських островів до берегів Північної Африки, від Гібралтара до Азії. Особливо значними віхами в історії мистецтва Давнього Риму стали часи, коли під п’яту римської влади потрапили Єгипет (30 р. до н.е.) та Греція (середина II ст. до н.е.). Ці держави скоріше самі стали переможцями з погляду культури, оскільки мали надзвичайно міцний корпус локальних традицій. Через те, що до складу імперії входили найрізноманітніші держави з дуже сильним власним культурним корінням, важко говорити про цілісність характеру давньоримського мистецтва. Воно всмоктало в себе безліч традицій, які далеко не завжди підкорялися вимогам переможців, і часто залишалися міцнішими за них. Загалом мистецтво Римської імперії має дещо вторинний характер, бо базується все ж переважно на давньогрецькій спадщині. Тому утворюється дуже строката картина розвитку давньоримського мистецтва, хвиля з досить різкими стрибками. Чергове оновлення, вливання свіжої крові до вен римського мистецтва відбувається щоразу, коли похід римських легіонів завершується перемогою і імперія збагачується ще однією провінцією. Серед військових трофеїв римських вояків завжди було дуже багато предметів мистецтва і навіть власне самих художників, що їх привозили до Рима.

Основою давньоримського мистецтва була, за зразком Давньої Греції, міфологія. Фактично це грецька міфологічна система, з тими ж антропоморфними богами, які просто отримують римські імена, але значно більш розгалужена і ускладнена. Не зважаючи на загальні підвалини, мистецтво Риму все ж має власні специфічні риси, надбання, яким воно не повинно завдячувати ані Греції, ані, скажімо, Давньому Сходу. Це стосується як архітектури, так і скульптури, живопису. Грецькі корені дали, крім рідних гілок, ще й і суто римські паростки.

Періодизація давньоримського мистецтва не дуже складна. Вона включає в себе кілька основних віх, деякі з яких у свою чергу розділяються на коротші періоди:

Італійське (доримське) мистецтво:

етрусський, царський періоди – III тис. до н.е. – III ст. до н.е.;

мистецтво доби Республіки – V – I ст. до н.е.;

мистецтво доби Імперії – I – V ст. н.е.

У творах древніх римлян, на відміну від греків, переважала символіка і алегорія. Відповідно пластичні образи еліонів поступилися у римлян місцем живописним, в яких переважала ілюзорність простору і форми -- не тільки у фресках і мозаїках, але і в рельєфах. Статуї, подібні до Менади Скопаса або Ніке Самофракийської, вже не створювалися, зате римлянам належали неперевершені скульптурні портрети із виключно точною передачею індивідуальних особливостей особи і характеру, а також рельєфи, що достовірно фіксували історичні події. Римський майстер відмінно від грецького бачив реальність в її пластичній єдності, більше схилявся до аналізування, розчленування цілого на частини, детального зображення явища. Грек бачив світ як би крізь все і воєдино поетичний серпанок, що зв'язував міфа, що об'єднував. Для римлянина вона починала розсіюватися, і явища сприймалися в більш виразних формах, пізнавати які полегшало, хоч це ж приводило до втрати відчуття цілісності світобудови.

У древньому Римі скульптура обмежувалася переважно історичним рельєфом і портретом, зате отримали розвиток образотворчі мистецтва з ілюзорним трактуванням об'ємів і форм - фреска, мозаїка, станковий живопис, слабо поширена у греків. Архітектура досягла небувалих успіхів як в її будівельно-інженерному, так і в ансамблевому вираженні. Новим було у римлян і їх розуміння взаємозв'язку художньої форми і простору. Гранично компактні, концентричні в своїй суті форми класичного Парфенона не виключали, а навпаки, виражали відповідність будівлі просторам, що оточували Акрополь. У римській архітектурі, що вражає звичайно своїми ансамблевими розмахами, перевага віддавалася замкненим формам. Архітектори любили псевдоперипетри з колонадою, наполовину утопленою в стіну. Якщо древньогрецький площі завжди були відкриті простору, подібно до Агори в Афінах або інших еліністичних містах, то римські або обнеслися, як форуми Серпня або Нерви, високими стінами, або влаштовувалися в низинах.

Той же принцип виявлявся і в скульптурі. Пластичні форми грецьких атлетів завжди представлені відкрито. Образи, подібні римлянинові, що молиться, що накидав на голову край убрання, переважно містилися в собі, зосереджені. Римські майстри в скульптурних портретах концентрували увагу на особистих, індивідуальних особливостях людини.

Важливий чинник, що впливав на характер древньо-римського мистецтва, - величезний простір його поля дії. Динамічність і постійне розширення територіальних рамок древньо римського мистецтва з включенням в його сферу вже в V віці до н.е. етруських, італійських, галльських, єгипетських і інших форм, з особливим значенням грецьких, -- не може бути пояснено тільки властивостями римського художнього потенціалу. Це процес, пов'язаний з розвитком загальноєвропейського мистецтва, в якому римське почало грати роль особливу -- інтерпретатора і охоронця художньої спадщини античної епохи при одночасному виявленні власне своїх римських принципів. У “римському горні” сплавлялися різні художні цінності, щоб в результаті з'явилася абсолютно нова, що не виключала, однак, традицій античності, середньовічна естетична практика. Від піренейський берегів Атлантичного океану до східних кордонів Сірії, від Британських островів до Африканського континенту племена і народи жили в сфері впливу художніх систем, які диктувалися столицею імперії. Тісне зіткнення римського мистецтва з місцевим приводило до появи своєрідних пам'ятників. Скульптурні портрети Північної Африки вражають в порівнянні зі столичними експресивністю форм, деякі британські -- особливою холодністю, майже манірністю, пальмирські -- властивої східному мистецтву витіюватою орнаментикою декоративних прикрас одягу, головних уборів, коштовності. І все ж не можна не зазначити, що до середини I тисячоліття н.е., в кінці античності, в Середземномор'ї дали про себе знати тенденції до зближення різних естетичних принципів, значною мірою що визначила культурний розвиток раннього середньовіччя.

Кінець римського мистецтва формально і умовно може бути визначений падінням Імперії. Питання ж про час виникнення римського мистецтва -- вельми спірний. Поширення на території Апеннінського півострова в I тисячолітті до н.е. високохудожніх творів етрусків і греків сприяло тому, що що тільки починало формуватися римське мистецтво виявлялося непомітним. Адже довгий час, з VIII до VI у.в. до н.е., Рим був невеликим поселенням серед безлічі інших італійських, етруських і грецьких міст і поселень. Однак навіть з цього віддаленого минулого, куди йдуть джерела римського мистецтва, зберігаються фібули з латинськими іменами, цисти і такі монументальні бронзові статуї, як Капітолійська вовчиця. Навряд чи тому правомірно починати історію мистецтва древнього Рима, як це іноді роблять, з I в. до н.е., не враховуючи хоч і невеликий кількісно, але дуже важливий матеріал, який згодом, треба думати, буде зростати.

Вся художня творчість Європи від середньовіччя до наших днів несе на собі сліди сильного впливу римського мистецтва. Увага до нього завжди була дуже пильною. У ідеях і пам'ятниках Рима багато що покоління знаходили щось співзвучне своїм почуттям і задачам, хоч специфіка римського мистецтва, його своєрідність залишалися нерозкритими, а здавалися лише пізно грецьким вираженням античності. Історики від Ренесансу до ХХ віку відмічали в ньому різні, але завжди близька їх сучасність межі. У звертанні італійських гуманістів XV - XVI вв. до древнього Рима можна бачити соціально-політичні (Кола ди Рієнцо), просвітницько-моралістські (Петрарка), історико-художні (Киріяк Анконський) тенденції. Однак сильніше усього впливало древньоримске мистецтво на архітекторів, живописців і творців Італії, по-своєму що сприймали і що трактували найбагатша художня спадщина Рима. У XVII в. древнеримським мистецтвом зацікавилися вчені інших європейських країн. Це було час інтенсивного збору художнього матеріалу, період "антикварний", той, що змінив гуманистичний, ренесансний. Революція XVIII в. у Франції пробудила увагу французьких вчених і художників до римського мистецтва. Тоді ж виникло науково-естетичне відношення до древньої спадщини.

Виникнувши як невелике поселення, Рим досить швидко перетворився на відносно потужну державу, здатну впливати на політичні та економічні процеси в Італії. Уже з VI століття до н.е. це місто-держава брало активну участь у внутрішньоіталійській торгівлі і з перемінним успіхом вело боротьбу з Латинським союзом – коаліцією міст Лацію.Швидкий розвиток міста обумовив зростання чисельності, культурного та життєвого рівня його мешканців. Таким чином, уже в царський період історії давнього Риму з’явилася потреба і можливість створення значних громадських та культових споруд. Однією з найвизначніших архітектурних пам’яток цього часу був храм трьох богів – Юпітера, Юнони та Мінерви. Ця споруда, відома під назвою храму Юпітера Капітолійського, була збудована за часів царя Тарквінія Гордого (534 – 509), що належав до етруської династії Тарквініїв, і прикрашена теракотовими статуетками роботи етруського майстра Вулки. До цього ж часу відноситься зведення в долині між Палатином і Авентином Великого Цирку, який, будучи спочатку досить скромною спорудою з дерева, пізніше став однією з найграндіозніших споруд міста. Цар Тулл Гостілій заснував Гостилієву курію, де впродовж всього подальшого існування Римської держави засідав сенат. У правління Тарквінія Давнього в низині на північний схід від Капітолію було засновано форум – центр політичного і економічного життя міста.Як і в царський період, архітектура епохи ранньої республіки мала здебільшого прикладний характер. Постійні війни, часті облоги, жах перед нападами ворога змушували римлян оточувати місто мурами, валами та рвами. Після навали в 387 р. до н.е. галлів-сенонів, що мала для міста катастрофічний характер, розпочалося будівництво муру, помилково названого на честь царя Сервія Туллія. Мур включав територію семи пагорбів: Капітолію, Палатину, Авентину, Целію, Есквіліну, Квіріналу та Виміналу. Період ранньої республіки – час швидкого піднесення Риму. Забобонні квірити вважали, що всі їх успіхи або невдачі залежать від доброго чи поганого ставлення до них того чи іншого бога і намагалися будь-що вмилостивити його. З цією метою будувалися храми, серед яких своїми розмірами та значенням виділялися святилища Церери (493р. до н.е.), Меркурія (495р. до н.е.) та Згоди (366 р. до н.е.), збудоване диктатором Каміллом на честь примирення плебеїв з патриціями. У IV-III ст.. до н.е. під грецьким впливом зводяться храми на честь богів тих чеснот, які у понятті римлян сприяли піднесенню їх міста: Мужності, Свободи, Стійкості, Вірності та інших. У зв’язку з ростом міста виникла потреба у інженерно-технічних спорудах. Зі створення в IV ст. Великої Клоаки – складеної з каміння труби для стоку вод і нечистот з форуму в Тибр, починає формуватися каналізаційна система міста. У 312 р. до н.е. цензор Аппій Клавдій Пульхр побудував перший водогін, що проходив переважно під землею. Тоді ж була проведена перша римська брукована дорога – Аппіїв шлях, що у своїй суворій красі втілив непохитну волю, швидкість дій та рішучість енергійного народу. Для задоволення потреб зростаючого населення у відпочинку та розвагах, в 221 р. до. н.е. було збудовано цирк Фламінія, який був призначений для ігрищ на честь богів потойбічного світу та плебейських перегонів[4, 67].В цілому в архітектурі царського та ранньореспубліканського періодів можна відмітити дуже багато спільних рис. До ІІІ століття до н.е. в Римі панувала дерев’яна архітектура з теракотовою орнаментикою, яка лише в ІІ столітті стала поступатися місцем кам’яним спорудам. Храми продовжували будувати з вулканічного туфу, оскільки мармуру в Італії ще не видобували. На архітектуру Риму великий вплив мала етруська, а потім і грецька архітектура. Разом з цим формувалася і оригінальна римо-італійська архітектура. Її своєрідність виразно проявляється в особливостях побудови храмів, що мали високі подіуми, широкі сходи та відрізнялись просторовим домінуванням сакральної побудови. Житлові будинки були майже виключно дерев’яними і будувалися за тим же планом, що й етруські. Вагомим елементом римського житла був атріум - просторе приміщення, що мало отвір посередині стелі. “У римлян перших століть все житло складалося з однієї такої кімнати... і протягом кількох століть римський дім не змінювався. Будинки римлян в епоху царів і в перші, героїчні, століття Республіки... складалися з одного лише атріуму”. Перші відомості про багатоквартирні будинки, що мали по кілька поверхів, датуються кінцем ІІІ ст. до н.е. Римський міф у архітектурі проявлявся у вираженні причетності богів до всіх визначних подій в житті міста та в уславленні видатних історичних осіб, що сприяли зростанню могутності держави. Особливо це було видно на форумі – головному осередку громадсько-політичного життя Риму. Ще до початку Пунічних війн він був переповненим скульптурними зображеннями полководців та героїв. У 260 р. до н.е. на честь перемоги Гая Дуілія над карфагенським флотом була поставлена колонна Дуілія, прикрашена носами ворожих кораблів.Великі зміни в римській архітектурі сталися лише на рубежі ІІІ і ІІ ст. до н.е. у зв’язку з загарбницькими війнами, що сприяли притоку до Риму багатств, кваліфікованої робочої сили та більш детальному ознайомленню римлян з грецькою культурою. Концентрація капіталів дозв олила державі та окремим громадянам зводити за свій рахунок величні споруди на грецький манер. Починають високо цінуватися зодчі, здатні створити шедеври архітектури. Посиленню будівельної активності сприяло те, що, незважаючи на великі завоювання, Рим за своєю красою і величчю споруд ще не міг змагатися з пишними, правильно розпланованими містами елліністичного типу. Великим прогресом було те, що в ІІ ст. до н.е. римляни оволоділи технікою виготовлення цементу – вапняного розчину з вулканічного попелу і почали застосовувати бетон. Протягом ІІ ст.. до н.е. римська архітектура зробила великий крок від простоти до розкішності. Якщо раніше домінували сакральні споруди, то тепер починають зводитися громадські установи, насамперед базиліки – витягнуті прямокутні споруди, розділені вздовж колонами на кілька нефів. Цікаво, що перша така установа була зведена за ініціативою Катона Старшого, що вороже ставився до грецької культури. В 178 р. до н.е. поблизу форуму була побудована велична базиліка Емілія, яка до часів Імперії залишалася однією з найвизначніших будівель міста. Колони базиліки були вирізані з фригійського мармуру та увішані щитами. Крім того, будівля була прикрашена золотом, бронзою та живописом.У житловому будівництві все більш помітними були майнові розбіжності. На вузьких вуличках Квіріналу, Авентину та Виміналу, де мешкали переважно ремісники, можна було зустріти чотирьохповерхові як-небудь побудовані будинки для бідноти. Багаті люди споруджували для себе будинки за зразком грецьких, адже для захоплених ними у грецьких містах скарбів традиційне римське житло не підходило. Будувалися величезні будинки з лазнями, внутрішніми дворами, перистилями. У будівництві починають застосовувати мармур. Інтер’єр прикрашають мозаїками та скульптурами, вивезеними з Греції або зробленими рабами в Італії. Відомий дослідник античної культури К. Куманецький наводить приклади того, як римляни грабували грецькі міста задля прикрашення своїх будинків. “Зі свого етолійського походу Марк Фульвій Нобілор привіз у 187 р. до н.е. не менше 280 бронзових та 230 мармурових скульптур... Люцій Емілій Павел після перемоги над Персеєм – не менше двохсот п’ятдесяти візків, повних картин та скульптур. Про Муммія Ахаїка, що зруйнував Коринф, говорили, що він наповнив Рим шедеврами грецького мистецтва”. Притік багатств дав можливість продовжити роботу з благоустрою міста. Були збудовані водогони Марція та Аква Тепула, брукувалися дороги та площі, будувалася набережна на Тибрі, що мала перешкодити постійним повеням. Водночас зводилися нові храми, прикрашалися та реконструювалися старі споруди. Але основну частину новобудов аж до приходу до влади Юлія Цезаря становили розкішні палаци знаті та вершників.Внаслідок постійного притоку в Італію рабів, що складали конкуренцію вільним селянам, посилився процес розорення мілких та середніх селянських господарств, через що міста, особливо сам Рим, швидко наповнилися безробітними, які прагнули знайти роботу. Вважається, що населення Риму наприкінці ІІ ст. до н.е. зросло до півмільйона осіб. Зростання соціального напруження призвело до громадянських війн, що тривали з перервами близько ста років. Цей час характеризувався політичною нестабільністю. Римський нобілітет поділився на два ворогуючі табори – оптиматів, що хотіли зберегти владу патриціїв, та популярів, що були переважно представниками не дуже знатних родів і бажали прийти до влади за допомогою народу. Після провалу кількох аграрних реформ, популяри, задля посилення свого впливу, почали активно влаштовувати для плебсу безкоштовні театральні вистави та гладіаторські бої. Якщо раніше вони проводилися на площах або в цирку, то тепер цих установ було замало. Так виникла потреба у побудові театрів та амфітеатрів. Оптимати, розуміючи, що збільшення числа розважальних заходів та їх учасників вигідно популярам, прийняли закон, що забороняв зведення постійних театрів та амфітеатрів, мотивуючи це піклуванням про збереження старих звичаїв, що допомогли Риму стати могутнім. Тому перші театри в Римі були тимчасовими, а основним конструкційним матеріалом для них було дерево. Одним з найбільших театрів, що був розрахований на вісімдесят тисяч місць, став театр Емілія Скавра, що складався з трьох ярусів, перший з яких був облицьований мармуром, другий - склом, а третій – позолотою. Менш грандіозним, але надзвичайно оригінальним за своїм інженерним виконанням був розкладний амфітеатр, збудований народним трибуном Скрібонієм Куріоном за кошти Цезаря у 51 р. до н.е. Ця споруда складалася з двох дерев’яних театрів, що знаходилися на величезних валах. За допомогою цих валів обидва театри можна було розгорнути один до одного таким чином, що вони складали один амфітеатр. Першим постійним театром в Римі був кам’яний театр Помпея. Збудований в 55 р. до н.е., він вміщував близько 40000 глядачів.Під час громадянських війн римляни, особливо ті, що брали активну участь у суспільно-політичному житті республіки, докладали чимало зусиль для уславлення своїх видатних предків, оскільки походження в ті часи значною мірою сприяло просуванню в кар’єрі. Поширилася мода на спорудження пишних гробниць вздовж доріг, що вели до Риму. “Монументальні гробниці римської знаті найчастіше зводились вздовж доріг за міськими воротами. Привертає увагу їх розмаїття: прямокутних, квадратних, круглих у плані. Гробниця Цецилії Метелли, дружини Красса, побудована на Аппієвій дорозі в І ст. до н.е., становить собою поставлений на кубічну основу бетонний, облицьований травертином циліндр. Його верхню частину прикрашає фриз з гірляндами і мордами волів. Гробницю вінчав облицьований мармуром конус, що не зберігся”. Взагалі, якщо розглядати період громадянських війн, то в цей час римляни більшу увагу приділяли не зведенню нових споруд, а політичній боротьбі. Для створення великих будівель потрібні були великі кошти, оскільки і земля в Римі, і проведення будівельних робіт в умовах міста коштували надзвичайно дорого, вимагали значних зусиль і стабільності. Тому чергове зростання будівельної активності приходиться вже на часи Цезаря, котрий, спочатку спустошивши Галлію, а потім конфіскувавши майно переможених ним у громадянській війні супротивників, заволодів фантастичними сумами. Тільки-но завершивши загарбання Галлії, Цезар розпочав будівництво нового форуму. Окрім практичного – старий форум, будучи досить тісним, не відповідав масштабам міста і чисельності його мешканців, спорудження форуму Цезаря мало ще й ідеологічне та сакральне призначення. Спорудивши новий форум, Юлій Цезар ніби вдруге заснував Рим, надав йому нового дихання і тим самим підтвердив свої права на абсолютну владу, тим більше, що римський міф пов’язував його кровною спорідненістю з Енеєм та Ромулом, яким боги призначили бути засновниками надпотужної держави. З цією ж метою поблизу форуму було споруджено храм Венери, від якої за міфом походив рід Юліїв. Ще однією прекрасною будівлею, зведеною Цезарем на форумі, була базиліка Юлія, вимощена кількома видами мармуру і прикрашена мозаїками.

Період імперії. Після вбивства Цезаря і низки міжусобних воєн до влади прийшов Октавіан Август, правління якого, незважаючи на збереження великої кількості республіканських традицій в управлінні державою, значною мірою носило монархічний характер. Таким чином, сталася закономірна зміна республіки на імперію. Оскільки римський міф виховував у своїх адептів відданість республіканському устрою, цей процес мав бути виправданий, а новий лад – показаний як добро, дароване людям богами. Тому в епоху Августа (27р. до н.е. – 14р. н.е.) усі види мистецтва пропагували ідею могутності та вічності Риму. Римський міф, що під час громадянських війн прийшов у занепад, тепер відроджувався, хоча і в дещо іншому руслі, в усіх своїх аспектах, зокрема і в архітектурі.Зі встановленням миру Август розгорнув небачене доти в Римі будівництво. Крім зведення нових споруд, проводилася масова реконструкція старих пам’яток і оновлення житлового фонду. Римський письменник Светоній так характеризує будівельну діяльність Августа: “Вигляд столиці ще не відповідав величі держави, Рим ще потерпав від пожеж і повеней. Він так відбудував місто, що по праву міг пишатися тим, що прийняв Рим цегляним, а залишає мармуровим; і він зробив все, що може передбачити людський розум, для безпеки міста в майбутні часи”. Прагнення відродити римський міф як панівну ідеологію і оновити його відповідно до потреб нового режиму значною мірою визначало характер будівництва за часів Августа. Турбуючись про відродження римської релігії, він заохочував насамперед будівництво храмів та каплиць. “І багато будівель було тоді споруджено багатьма громадянами: Марцієм Філіпом – храм Геркулеса Мусагета, Люцієм Корніфіцієм – храм Діани, Азінієм Полліоном – атрій Свободи, Мунацієм Планком – храм Сатурна...”. Такий вагомий елемент римського міфу, як ідея про вічність і непереможність Риму та його право владарювати над усіма народами, знайшов вираження у монументальній архітектурі форуму Августа, освяченого в 2 р. до н.е. “На форумі Августа все грандіозно, все виражає торжество держави, в ньому не має місця для торгівлі і лавок”. Форум оточував мур висотою 36 метрів і довжиною по периметру 450 метрів. Всередині площі, на високому подіумі стояв храм Марса Месника, так що форум сприймався як прихрамовий двір. Храм Марса Месника, збудований на знак і в підтвердження того, що жоден з убивць Цезаря не уник кари богів, мав величезні розміри. Його колони мали висоту 18 метрів, тобто були майже в два рази вищі, ніж колонни Парфенону. Ідею про спорідненість принцепса та членів його родини з богами експлуатує інша сакральна споруда – збудований в 13-9 рр. до н.е. на Марсовому полі олтар Миру, що становив собою невелике приміщення, обмежене стінами з рельєфами, які прославляють Августа. На багатьох зображеннях поряд з ним стоять боги, що символізує єдність політики імператора і волі богів. В правління Августа також були споруджені театри Марцелла та Бальба, що розміщувалися на узбережжі Тибру, перший постійний амфітеатр, мавзолей Августа, храм Аполлона Палатинського та інші побудови. Крім вищезазначених споруд, за часів Августа його сподвижником Марком Віпсанієм Агріппою були зведені перші публічні імператорські терми та святилище Юпітера, пізніше перетворене на всесвітньовідомий храм Пантеон. Зусиллями першого римського імператора потреби мільйонного населення столиці у громадських, культових та інженерно-технічних спорудах були майже повністю забезпечені, тому для його наступників не було нагальної необхідності у створенні нових будівель. Винятком був Клавдій, що побудував найбільший римський водогін – Аніо Новус, що мав завдовжки 59 кілометрів і щодобово постачав до міста 191200 кубометрів води. Це чудо античної техніки, висота якого доходила до 27 метрів стало втіленням гігантоманії, що панувала в римській архітектурі першого століття нашої ери.Наступники Августа з династії Юліїв-Клавдіїв будували собі грандіозні палаци, що швидко зайняли значну частину Палатинського пагорба. Так, імператор Нерон (54-68) побудував собі “Прохідний палац” з фонтанами, статуями, широкими сходами, який “своїм блиском перевершив все, що було створено раніше”. Визначною подією для розвитку міста була катастрофічна пожежа 64 р. н.е., коли повністю вигоріло 10 з 14 районів Риму. Тоді було розроблено більш досконалий з інженерно-технічних та естетичних позицій план міста, розширені вулиці. Відбудований центр Риму став більш просторим за рахунок того, що густозаселені квартали, забудовані п’яти-шестиповерховими будинками, були перенесені в інші райони. Звільнення площі в середині міста дало можливість створення нових споруд. Так, на Марсовому полі були споруджені терми Нерона, а на сході міста – Золотий палац – розкішна вілла з уподібненим до моря водоймищем. Його стіни були бетонними, але зверху цей грубий матеріал був закритий штукатуркою з живописними розписами та рельєфами. Зали палацу відрізнялись розмаїттям планів (круглі, квадратні, прямокутні). Особливістю оздоблення палацу є перенасиченість декором, що свідчить про втрату художнього смаку в часи Нерона.

Іудейська війна 66-73 рр. н.е. та прихід до влади династії Флавіїв (69-96) багато в чому сприяв подальшій розбудові міста. Завдяки економічній стабілізації та переможним війнам в Британії та Германії, які закінчувалися взяттям в полон десятків тисяч людей, імператори цієї династії змогли розгорнути велику будівельну кампанію. В правління Веспасіана (69-79) почалася перебудова багатьох районів Риму, викликана тим, що значна частина кварталів сильно постраждала від пожеж, які виникли внаслідок громадянської війни. Так, наприклад, в 69 р. н.е. повністю вигорів Капітолій. Веспасіан дозволив кожному бажаючому займати та забудовувати вільні ділянки, піклувався про відновлення постраждалих пам’яток архітектури. “Започаткував він і нові побудови: храм Миру на форумі, храм божественного Клавдія на Целійському пагорбі, початий ще Агриппіною, але майже повністю зруйнований Нероном, і, нарешті, амфітеатр посеред міста, задуманий, як він дізнався, ще Августом”. Син Веспасіана Доміціан звів на Марсовому полі стадіон та одеон – споруду для проведення музичних змагань, а на Палатині – розкішний палац.На зміну Флавіям до влади прийшла династія Антонінів (96 – 192), за якої Римська імперія досягла найвищого рівня економічного розвитку, що виявилося в побудові імператорами багатьох величних споруд, які мали прикрасити столицю світової імперії та показати її потугу. Особливо на цьому поприщі відрізнився Траян, який, користуючись завоюванням Дакії, у великій кількості споруджував велетенські побудови в багатьох містах держави. В Римі ним були зведені лазні Траяна – найбільші на той час імператорські терми, площею 5 гектарів та величезний архітектурний комплекс форуму Траяна, одна земля під яким обійшлася скарбниці в триста сімдесят мільйонів сестерціїв. Також він провів реконструкцію Великого Цирку, який був розширений та прикрашений монументами. Траян добудував додатково 5000 кам’яних крісел, довівши загальну місткість цирку до 260000. Згідно з розрахунками, цирк мав довжину 650 і ширину 125 метрів. Його фасад складався з трьох аркад, облицьованих мармуром. За часів Адріана, що був наступником Траяна, починає активно забудовуватись правий берег Тибру. Там зводяться цирк та мавзолей Адріана – прекрасна, надзвичайно оригінальна за оформленням кругла в плані споруда, яка, хоча і в дещо зміненому вигляді, збереглася до наших днів. Крім того, були реконструйовані і розширені. Пантеон та храм Венери, збудований ще Цезарем.Друга половина ІІ ст. н.е. характеризується черговим спадом будівельної активності. В цей час зводяться переважно палаци та портики, при та портики, прі споруди. В епоху династії Северів (193 – 235) держава, що почала занепадати, знов зміцніла. В архітектурі Риму того періоду головним мотивом було уславлення імператорів, що сприяли відновленню потуги Риму. Одним з основних засобів підтвердження могутності імперії та імператора була побудова тріумфальних арок. Особливо грандіозна арка була споруджена на Римському форумі. Вона прославляла імператора Септімія Севера (193 – 211), нагадувала про підкорення Парфії, перемогу над арабами та оголошення після цього Месопотамії римською провінцією. “Деякі особливості арки підкреслюють її декоративно-меморіальний, а не прикладний характер. Дійсно, розташування арки в куті форуму виключало можливість проїзду через неї тріумфальних колісниць”. Арка Севера була прикрашена багатьма рельєфами, що мали переважно військову тематику.Каракалла, син Севера, також сприяв розвитку архітектури. Деякі споруди, зведені в його правління, вочевидь, не поступалися розмірами та пишністю найбільшому будівельному проекту імператора – велетенським термам Каракалли, розташованим на південному сході міста. Тоді споруджуються грандіозний храм Серапіса на Квіріналі, палац Северів, нові мости через Тибр, реконструюються постраждалі від пожежі Колізей та театр Марцелла. У зв’язку з цим на мармуровій плиті був складений план Риму масштабом 1:240. Починаючи з ІІІ ст. н.е. Римська імперія приходить в глибокий занепад. Варвари проривають укріплення вздовж Дунаю та Рейну і проникають у своїх нападах до Італії. Тоді виникає потреба в укріпленні столиці. Імператор Авреліан (270-275) розпочав будівництво фортечного муру довжиною 19 кілометрів, яким оточив Рим для захисту від нападів варварів. Мур Авреліана – витвір архітектури виключний за своїм технічним виконанням та художніми якостями. Нижча, масивна частина стіни, товщиною 4 м., складалася з міцного каміння, облицьованого кирпичем. Висота муру досягала сімнадцяти метрів. Криза Римської імперії супроводжувалася зміною світогляду людей, що знайшло вираження і в мистецтві. “Для римської архітектури ІІІ століття характерні такі риси, як величність форм у поєднанні з усе більш виразними нотами трагізму та експресивністю оформлення споруд”. Особливо наочно це видно на прикладі таких побудов, як терми Діоклетіана та базиліка Максенція. Терми Діоклетіана, збудовані близько 295 р. н.е. могли одночасно обслуговувати 3200 чоловік і були таким чином найбільшими лазнями Риму. Крім розмірів, їх архітектурною особливістю було ще й широке застосування хрестових склепінь. Базиліка Максенція являла собою величну монументальну споруду. Ширина середнього нефу базиліки сягає 35 метрів. Прикрашена мармуровими підлогами і багатим стінним орнаментом, вона була одним із найвизначніших побудов імперії. У цій базиліці був поставлений колос імператора Константина, від якого збереглася лише голова висотою 2,6 м.Останньою значною спорудою міста, що мала свідчити про міць імперії та імператора була арка Константина, барельєфи якої розповідають про його боротьбу з узурпатором Максенцієм, що захопив владу в Італії. В 330 р. н.е. столиця Римської імперії була перенесена з Риму у Візантій, перейменований у Константинополь. Після цього місто почало швидко занепадати. Імператори західної половини держави проживали в основному в Медіолані та Треверах. З V ст. столицею стає колись незначне містечко Равенна. Втративши своє політичне значення, Рим досить швидко втратив і економічне, знелюдів і запустів. Коли в 410 р. його вперше взяли готи, він мав ще досить численне населення, але після навали вандалів в 455 р. перетворився на пустку. Міські квартали тепер розташовувалися переважно у підніжжя Ватиканського пагорбу, решта міста лежала в руїнах.3. Визначні споруди містаРим, населення якого перевищувало мільйон осіб, був найбільшим містом давнини. Тут у великій кількості проживали представники різних народів та племен, що населяли Римську імперію. Для задовільнення потреб мешканців гігантського міста були потрібні величезні громадські споруди. Постійний приток багатств, обумовлений тим, що Рим став світовою столицею, давав можливість для їх спорудження і перетворення на шедеври мистецтва та інженерно-технічної думки. Невід’ємною частиною міського життя Риму були суспільні лазні – терми. За деякими підрахунками, всього в місті налічувалося 867 терм різних розмірів, у тому числі й 12 імператорських. Таке розповсюдження лазень було пов’язане не стільки з високими гігієнічними вимогами римлян, скільки з тим, що більшість мешканців міста не мала роботи, жила на подачки держави та вельмож і цілі дні проводила в дозвіллі, головними осередками яких і були терми.Великі імператорські терми мали схожий план і складалися з головної будівлі, оточеної парком з алеями і квітниками та зовнішньої частини, що мала вигляд стіни або галереї, де могли знаходитися бібліотеки, спортивні зали та інші установи.Найпрекраснішими термами Риму були розкішні терми Каракали, грандіозні руїни яких збереглися до наших днів. Офіційно ця споруда називалася термами Антоніна і будувалася трьома імператорами: Каракаллою (Антонін Бассіан), що побудував внутрішню головну частину, Елагабалом та Олександром Севером, які завершили зовнішню.Загальна площа споруди складала 11 гектарів. Головна будова була оточена парком, в якому знаходилися стадіон і окремі приміщення для бібліотек, музичних та літературних концертів. В головній будові терм по центральній осі розміщувалися відкритий басейн з холодною водою, тепла лазня та кругла парильня. Також там розташовувалася велична парадна зала площею в 2700 квадратних метрів, яка була перекрита трьома потужними склепіннями, опорами для яких служили вісім велетенських стовпів. Зліва і справа знаходились вестибюлі, зали для роздягання, басейни та відкриті перистильні двори. Внутрішнє оздоблення термів вражало своєю пишністю та красою. Так, парадна зала була багато прикрашена позолотою та мармуровими статуями. В приміщеннях терм можна було у великій кількості побачити майстерно виконані мозаїки та фрески. Стіни, за винятком ніш з білими мармуровими статуями, були покриті плитками з червоного порфіру, а на підлозі для зручності гостей були розміщені крісла, загальна кількість яких сягала 1600. Якщо врахувати те, що в термах не лише милися, а й займалися спортом, плавали в басейнах, читали і розважалися, загальна кількість людей, які одночасно знаходились в цій установі, могла доходити до трьох тисяч. Рим ніколи не славився розвинутою театральною традицією, але комедійні та драматичні вистави були досить популярні в народі. Спеціально для їх проведення почали будувати постійні театри, першим з яких був театр Помпея. Оскільки на той час в Римі діяв закон, що забороняв спорудження постійних театрів, Гней Помпей спорудив його у формі сходів, що вели до храму Венери. Сцена театру була прикрашена 360 колоннами та трьома тисячами бронзових статуй. Крім того, в театрі стояли чотирнадцять статуй переможених Помпеєм народів. Театр Помпея був розділений уступом на два яруси і зверху мав галерею[4, 54].Іншим видом споруд, що слугували для розваг та відпочинку римлян були амфітеатри – будівлі для видовищ еліптичної форми з ареною посередині, навколо якої уступами вгору розташовані місця для глядачів.Всього в Римі було три постійні амфітеатри: Статілія Тавра, збудований ще за часів Августа на півночі міста, лагерний, призначений для військових вправ та тренувань преторіанців і розміщений коло їх табору та амфітеатр Флавіїв, більш відомий як Колізей. Серед тимчасових амфітеатрів варто відзначити грандіозну дерев’яну споруду, зведену Нероном в 68 р. н.е., котра згоріла під час пожежі вже через рік.Найбільший з усіх римських амфітеатрів, Колізей мав гігантські розміри: більший діаметр його еліпсу складає 186 м., менший – 156 м. Відповідні параметри арени становлять 86 та 54 метрів. Основу амфітеатру складають вісімдесят складених з туфу та бетону стін, що радіально розходяться, утворюючи клітки для сходів, що ведуть до верхніх ярусів і служать надійною опорою бетонних склепінь, котрі підтримують місця для глядачів.В Колізеї використана ордерна аркада, котра стала найважливішою композиційною формою римської архітектури. Зовнішня стіна складалася з трьох ярусів відкритих коридорів з вісімдесятьма арками. Перший ярус був прикрашений дорічними, другий – іонічними, а третій – коринфськими напівколоннами. Четвертий ярус, що представляв закритий коридор з вікнами, був розчленований коринфськими пілястрами.Крім чотирьох головних, сімдесят шість сходів вели з коридорів вгору до окремих проходів, причому вони були влаштовані таким чином, що всі глядачі могли покинути амфітеатр протягом п’яти хвилин. При цьому Колізей міг вміщувати приблизно 50000 глядачів, хоча деякі дослідники наводять цифру в 90000. Побудову цієї споруди почав імператор Віспасіан після закінчення в 73 р. н.е. Іудейської війни. Будівництво велося силами полонених іудеїв, обійшлося скарбниці у величезну суму і завершилося лише в 80 р. н.е. Амф ітеатр знаходився в долині між Палатином, Целієм та Есквіліном, на тому місці, де до того було штучне водоймище Золотого палацу Нерона.Унікальна конструкція амфітеатру дозволяла при нагоді заповнити арену водою з найближчих водоймищ на Целії, що дозволяло влаштовувати в ньому морські битви.Грандіозний амфітеатр втілював потугу і велич Риму та правлячої династії Флавіїв. Тут билися привезені з різних куточків світової держави найкращі гладіатори, що були представниками всіх відомих римлянам народів. Також Колізей уособлював і єдність імперії, адже внаслідок романізації амфітеатри з’явилися у багатьох містах західної половини імперії і стали важливими атрибутами римської цивілізації.На честь перемоги в Іудейській війні поблизу Колізею була споруджена тріумфальна арка Тита, що також прославляла могутність імперії, принцепса та римської армії. “Арка являє собою складену з мармуру споруду висотою 20 метрів, що служила постаментом для бронзової скульптурної групи, яка зображала імператора в супроводі богині перемоги на колісниці, запряженої четвіркою коней”. Арка була споруджена над Священною дорогою, яка вела до форуму і була прикрашена барельєфами, що розповідають про головні події переможної війни римлян проти іудеїв. Ще більшою мірою, ніж в Колізеї, ідея величі, непереможності та вічності римської держави проявляється у монументальній та грандіозній архітектурі форуму Траяна. Серед площ імператорського Риму він виділявся своїми розмірами: форум займав прямокутну площу довжиною 116 метрів і шириною 95. В центрі його розміщувалася кінна статуя Траяна, відлита з бронзи і покрита позолотою. З трьох сторін форум оточували портики, між колоннами яких стояли статуї знаменитих полководців та ораторів. З четвертої сторони знаходилася базиліка Ульпія. Ця базиліка була призначена для розгляду важливих судових справ і зустрічей народу з імператором. Дах базиліки Ульпія був частково зроблений з бронзи. Приміщеня було вишукано прикрашене статуями, картинами та золоченими трофеями. За базилікою Ульпія розташовувалися грецька та латинська бібліотеки, храм та ринок Траяна. Візитною карткою форуму була колонна імператора, що мала заввишки 38 метрів. На неї була поставлена бронзова статуя орла – символу римських легіонів, яка після смерті Траяна була замінена на його статую. “Колонну опоясувала смуга барельєфу, що прославляв перемоги Траяна у війні з Дакією, показував будівництво уславленого мосту через Дунай, охоплені полум’ям і зруйновані селища даків та тріумфальну ходу імператора до Риму”.

Форум було побудовано за проектом одного з найвидатніших римських архітекторів Аполлодора Дамаського в 109-113 рр. н.е. Для того, щоб вирівняти землю під площу, було зрізано південний схил Квіріналу і вивезено близько 850000 кубоме6трів землі. Величні архітектурні форми форуму Траяна вражали римлян.

Серед сакральних споруд міста Риму особливе місце належить Пантеону, будівлі визначній своїми розмірами та оригінальністю конструкції. Пантеон було зведено близько 25 р. до н.е. наближеним Августа Агріппою. Спочатку ця будова мала служити елементом архітектурного ансамблю, складаючи задню частину суміжних з нею терм. Але в процесі будівництва вона була перетворена в окремий храм. Юпітера Месника, який потім був перепрофільований в Пантеон, що по-грецьки означає “храм всіх богів”. На початку правління Адріана ця споруда згоріла і на її місці за проектом Аполлодора Дамаського була створена інша будівля, що мала ту ж назву і призначення.Пантеон імператора Адріана був побудований в 120-125 рр. і являв собою круглу в плані будівлю, перекриту куполом. У ньому проявились технічна майстерність та художня виразність римської архітектури. Споруда має круглу стіну товщиною 6,2 м., всередині якої залишені порожнини для полегшення її ваги. Купол підтримується вісьмома опорами-пілонами, які сполучуються між собою системою арок. Як і стіна, він складений з горизонтальних смуг бетону. Для підвищення міцності конструкції куполу зовнішня стіна була зведена на один ярус вище внутрішньої. Масив стіни прихований за плитами облицьовки. Зовнішня частина будови була покрита білою штукатуркою, а купол – позолоченою бронзою. Купол храму був викладений 140 кассетонами – дошками з заглибленням посередині, які були розташовані в п’ять ярусів, по мірі наближення до отвору куполу поступово зменшуючись і звужуючись.Підлога Пантеону викладена мармуровими плитами, а стіна розділена на два яруси. Нижній ярус прикрашали лоджії з коринфськими колонами і глибокі ніші, де стояли статуї богів, а верхній був розчленований пілястрами з дорогоцінного кольорового мармуру. Відомий дослідник античної культури Б.І. Рівкін так характеризує оформлення інтер’єру храму: “З неперевершеною досконалістю вирішив зодчий проблему внутрішнього простору в Пантеоні. Він вражає надзвичайною цілісністю та гармонічною красою. Ці якості були досягнені завдяки логіці архітектурного замислу і прекрасно знайденій співрозмірності пропорцій”. Потік світла, що проникало всередину храму через круглий отвір в куполі діаметром 9 м. додавав інтер’єру певної таємничості та справляв враження присутності потайбічних сил. Грандіозний храм (висота Пантеону становить 42,7 метрів, а діаметр куполу складає 43,2 метри) мав бути доказом того, що боги, які раніше мешкали на Олімпі, тепер живуть в Римі і оберігають його від лиха.

Отже, архітектура грала одну з провідних ролей в мистецтві стародавнього Риму. Головними рисами римської архітектури в царський та республіканський періоди були простота та функціональність. Будувалися в основному сакральні та інженерно-технічні споруди. “Міф про Рим” у ці часи втілювався у вираженні в архітектурі причетності богів до подій в історії Риму та в уславленні видатних державних діячів. Наприкінці епохи республіки та в період імперії Римська держава була вже досить могутньою, щоб дозволити собі перебудувати столицю, звівши в ній велику кількість величних споруд. Велика кількість багатств і рабів з одного боку та концентрація державної влади в руках однієї людини з іншого, обумовили розширення будівельної діяльності та трансформацію проявів римського міфу в архітектурі. Тепер основними рисами римської архітектури стають монументальність, величність та грандіозність, що подекуди переходить в гігантоманію. Крім того, зберігаються такі риси, як функціональність та гармонія елементів конструкції будови. Зміна державного ладу з республіканського на імперський знайшла вираження в уславленні за допомогою архітектурних засобів імператора. З цією метою почали активно зводити такі споруди, як арки та колони, що мали декоративне, а не функціональне призначення.

Розвиненому мистецтву архітектури супроводило і високе мистецтво живопису і скульптури. Римські палаци, громадські будівлі, амфітеатри прикрашалися скульптурами, настінними розписами, мозаїкою, картинами. Основними живописними сюжетами були міфи, фігурували в них боги і герої. Що ж до скульптури, то в цій області переважав портрет - римські скульптори уміли з високою точністю передавати риси змальовуваного обличчя. Безліч творів римської скульптури, що дійшли до наших днів творів римської скульптури свідчить про неперевершену майстерність творців. Серед статуй знаходиться також багато копій з грецьких творів. Це і не дивно: адже римська культура багато запозичила в грецької. На жаль, живопис не настільки довговічний, як скульптура, а тому зразків римського живопису, що збереглися, значно менше, чим статуй, що дійшли до наших днів. Про мистецтво давньоримських художників ми можемо судити сьогодні по мозаїках і настінному живописі, яких досить багато збереглося в місті Помпеї, загиблому в результаті виверження вулкана Везувій. Під шаром попелу ці древні витвори мистецтва збереглися набагато краще, ніж, якби вони дійшли крізь цю тьму століть, залишаючись на денному світлу і піддававшись небезпекам, на які такі щедрі були минулі епохи. Настінний живопис древніх римлян свідчать про те, що вони досконало володіли кистю. А по документальних свідоцтвах, що збереглися, ми знаємо, що в Римі і інших крупних містах імперії можна було зустріти вуличних художників, які тут же недорого могли виготовити портрет з оригінала, що платив за це вельми помірну плату. На фресках з Помпеї ми бачимо змальовані яскравими фарбами побутові сцени, натюрморти і, як вже говорилося, в першу чергу, міфологічні сюжети. Хоча зразків давньоримського станкового живопису (тобто написаних на полотнах картин) і не збереглося, ми знаємо, що ведучим в цьому жанрі був портрет.

Провідним скульптурним жанром в Римі теж був портрет, хоча, окрім скульптурних портретів, до нас дійшло і досить велике число римських копій з класичних грецьких статуй (до речі, багато грецьких скульптур нам і відомі лише по римських копіях - оригіналів не збереглося). Якщо врахувати, що в скульптурних майстернях Риму працювали головним чином майстри з Греції, то стане зрозуміло, що римського в римській скульптурі не так вже і багато. Проте при цьому римляни все ж не лише вчилися і наслідували: вони довели до досконалості мистецтво скульптурного портрета, який не лише завжди має близьку схожість з оригіналом, але і, як дійсний витвір мистецтва, передає і внутрішню подобу людини. Очі багатьох скульптур виготовлялися з кольорової емалі, що додавало зображенню ще більшу достовірність.

Питання для самоперевірки

1. Які ви знаєте стилі «помпейських розписів».
2. Назвіть типи архітектурних споруд Давнього Риму.

3. Порівняйте римський портрет доби імперії та доби республіки.

4. Охарактеризуйте жанр історико-розповідного рельєфу на прикладі колони Траяна.

Література:

1. Алпатов М. В. Всеобщая история искусств: в 3 т. – М., 1948. – Т. 1.

2. Античная цивилизация (под ред. В. Д. Блаватского). – М., 1973.

3. Блаватский В. Д. Архитектура Древнего Рима. – М., 1938.

4. Бритова Н., Лосева Н., Сидорова Н. Римский скульптурный портрет. – М.: Искусство, 1975.

5. Власов В. Г. Стили в искусстве: Словарь имен. Архитектура, графика, декоративно-прикладное искусство, живопись, скульптура. В 5-ти томах. – СПб., 1991-1997.

6. Всеобщая история искусств. – В 6-и тт. – Т.І. - Под общ.ред.А.Чегодаева. – М.:Искусство, 1956.

7. Гнедич П. П. Всемирная история искусств. – М.: Современник, 1999. – 494 с.

8. Кобылина М.М. Искусство древнего Рима. – М., 1939.

9. Колпинский Ю.Д., Бритова Н.Н. Искусство этрусков и Древнего Рима. – М, 1982.

10. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. – М., 1990.

11. Словарь античности. – М.:Прогресс, 1989.

12. Соколов Г. Искусство Древнего Рима. – М.:Искусство, 1981.