Правові основи соціального партнерства в галузі охорони праці

Узгодження соціально-економічних інтересів між державою і вказаними суб'єктами утворює цілу систему суспільних відносин, які отримали у зарубіжних країнах назву інституту соціального партнерства. Таке партнерство пронизує усі соціально-економічні відносини від національного рівня до конкретного підприємства чи роботодавця.

У країнах з розвиненою ринковою економікою ідеологія соціального партнерства глибоко проникла в соціально-трудові відносини, хоча його моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом. Відносини соціального партнерства мають колективний характер, в основі яких лежить колективний інтерес сторін.

Колективний характер соціального партнерства виявляється в трьох аспектах:

– колективний інтерес усіх суб'єктів у сфері застосування найманої праці;

– в колективних відносинах у цій сфері;

– в колективній структурі сторін соціального партнерства.

Світовий досвід переконливо засвідчує, що проблеми економіки і суспільного життя, в тому числі і в сфері застосування найманої праці, вирішуються оптимально, якщо реалізується орієнтація не на конфронтацію, а на досягнення соціальної злагоди та узгодження інтересів різних суспільних груп.

Головним стрижнем соціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується у таких формах:

– проведення переговорів,

– укладення колективних договорів та колективних угод,

– узгодження проектів нормативно-правових актів,

– консультацій при прийнятті рішень соціальними партнерами на всіх рівнях.

Предметом соціального партнерства виступають:

– колективні відносини між соціальними партнерами із участі трудових колективів у встановленні умов праці;

– з участі трудових колективів в управлінні організаціями, на яких вони працюють; щодо укладення і виконання колективних договорів та колективних угод на галузевому, регіональному, національному рівнях;

– щодо діяльності професійних спілок та інших представницьких органів трудового колективу в соціально-трудових відносинах;

– щодо утворення та діяльності об'єднань роботодавців;

– з вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів.

До сфери соціального партнерства входять:

– досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості, створення додаткових робочих місць, організації оплачуваних громадських робіт, захисту населення від безробіття;

– застосування найманої праці з дотриманням техніки безпеки, вимог з охорони здоров'я працівників у процесі праці, оплати праці й забезпечення відтворюючої і стимулюючої функцій заробітної плати, прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати;

– забезпечення нормального режиму праці й відпочинку; забезпечення права працівників на участь в управлінні працею на підприємстві, в розподілі прибутку для забезпечення соціальної діяльності підприємства, у визначенні соціальних стандартів і встановленні їх мінімальних меж, у встановленні порядку проведення колективних переговорів, вирішенні колективних трудових спорів тощо.

Форми соціального партнерства

В Україні існували три окремі форми соціального партнерства:

– колективні договори,

– виробничі наради,

– ради трудових колективів.

Однак ринкові відносини вимагають створення нового правового механізму регулювання колективних відносин у суспільстві. Якщо на рівні підприємства колективна співпраця між соціальними партнерами була врегульована певним чином, то на регіональному, галузевому, національному рівнях необхідно було встановлювати цілком нову для нашої держави правову модель. Перш за все виникла проблема належного представництва, тобто створення повноправних представницьких органів як від найманих працівників, так і від роботодавців. У цьому напрямку були проведені певні організаційно-правові заходи, а саме:

Указом Президента України від 23 травня 1993 р. було створено Національну раду соціального партнерства;

1 липня 1993 р. був прийнятий Закон України "Про колективні договори і угоди".

З 1993 р. укладаються Тарифна угода (1993 р.), а потім Генеральні угоди між Кабінетом Міністрів України і профспілковими об'єднаннями України, а з 1997 р. – ще й Українським союзом промисловців і підприємців (з 1999 р. – Конфедерацією роботодавців України).

24 березня 1995 р. прийнятий Закон України "Про оплату праці";

3 березня 1998 р. прийнятий Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів);

Указом Президента від 17 листопада 1998 р. створено Національну службу посередництва і примирення.

15 вересня 1995 р. прийнято Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Тривалий час у Верховній Раді України знаходяться на розгляді проекти законів "Про соціальне партнерство", "Про об'єднання роботодавців", "Про трудові колективи", нова редакція Закону України "Про колективні договори і угоди". З прийняттям цих законів буде створена сучасна правова база колективного трудового права.

В Україні створено спеціальні органи, які здійснюють повноваження у сфері соціального партнерства. Це такі органи як:

– Національна рада соціального партнерства,

– Національна служба посередництва і примирення.

– Національна служба посередництва і примирення (НСПП) є постійно діючим державним органом, створеним Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів).

– Основними завданнями НСПП є:

– сприяння взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними;

– прогнозування виникнення колективних трудових спорів та сприяння своєчасному їх вирішенню;

– здійснення посередництва і примирення під час вирішення колективних трудових спорів.

З ініціативи профспілок щорічно, починаючи з 1992 року, стала укладатися Генеральна угода між Урядом України, об'єднаннями профспілок й об'єднаннями роботодавців, а потім галузеві угоди, у яких передбачені взаємні зобов'язання сторін по підвищенню ефективності державного, відомчого й суспільного контролю за охороною праці й навколишнього середовища, розширенню взаємодії в цій роботі на всіх рівнях керування.

Генеральними угодами передбачене забезпечення спільного контролю за дотриманням законодавства про охорону праці з приділенням особливої уваги:

- своєчасності платежів у відшкодування шкоди, заподіяного працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, особливо при реорганізації й ліквідації організацій; виплаті пені у випадку порушення строків виплат сум відшкодування шкоди;

- підвищенню відповідальності й економічної зацікавленості роботодавців у поліпшенні умов праці й у цих цілях;

- сприянню проведенню атестації робочих місць за умовами праці на підприємствах, сертифікації виробничих об'єктів на відповідність вимогам з охорони праці, екологічної безпеки, проведенню необхідної роботи з віднесення організацій до тих або інших класів професійного ризику;

- розробці пропозицій по економічному стимулюванню організацій, що роблять засоби індивідуального й колективного захисту працівників від шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

У галузевих угодах основна увага в області охорони праці приділяється питанням атестації робочих місць, контролю за забезпеченням безпеки виробничого обладнання й технологічних процесів.

Роль соціального партнерства в рішенні проблем охорони праці

Проблема забезпечення безпеки праці являє собою складне завдання. Процес створення необхідних передумов у нашій країні для її рішення йде дуже повільно, тому що необхідно комплексний підхід. Тому більша роль приділяється профспілкам, які на всіх рівнях повинні відстоювати декларовані в Конституції України права громадян на охорону праці й здоров'я.

Сьогодні робота профспілок по забезпеченню охорони праці більш ніж актуальна, оскільки її серцевиною є людина на виробництві. Поліпшення умов охорони праці, екологічної обстановки, зміцнення здоров'я трудящих – основні завдання для всіх профспілок й їхніх об'єднань, як на найближчий період, так і на довгострокову перспективу.

Незважаючи на те, що законотворчість у сфері охорони й умов праці в цей час здійснюється з урахуванням сучасних тенденцій і у цілому відповідає вимогам конвенцій Міжнародної Організації Праці, доводиться констатувати, що питання про охорону праці й забезпечення безпеки на виробництві, гарантії трудових і соціальних прав працюючих стоїть дуже й дуже гостро. Із сказаного випливає, що, незважаючи на серйозну законодавчу базу, механізм захисту в області охорони праці не буде працювати повною мірою без взаєморозуміння розв'язуваних проблем у цій сфері й пошуку балансу інтересів між учасниками трудових відносин – роботодавцями й найманими робітниками. Дотримати цього балансу, і покликана система взаємин, названа соціальним партнерством.

Концепція соціального партнерства, заснована на переговорах, посередництві, експертизі, співробітництві, консультаціях відіграє важливу роль у рішенні багатьох проблем соціально трудової сфери.

Соціальне партнерство є основою взаємин між працівниками (профспілками, їхніми об'єднаннями, асоціаціями), роботодавцями (їхніми об'єднаннями, асоціаціями), органами влади, органами місцевого самоврядування з метою обговорення, вироблення й прийняття рішень по соціально-трудовим і пов'язаним з ними економічним питанням, забезпечення соціального миру й суспільного розвитку.

Соціальне партнерство здійснюється шляхом взаємних консультацій, переговорів, укладання угод, колективних договорів і прийняття спільних рішень.

Розширення договірних початків у сфері регулювання трудових відносин, підвищення ролі колективних договорів й угод є результатом реалізації нової політики держави в цій області.

Здійснюється перехід до договірного регулювання відносин, від "єдності інтересів" роботодавців і працівників до пошуку взаємоприйнятих умов спільної роботи, до соціального партнерства. Багаторічна діяльність МОП, світовий досвід показують, що соціальне партнерство – не тільки засіб стабілізації політичного й економічного розвитку.

Стає зрозумілим, що однією з умов ефективності ринкової економіки є створення й підтримка умов для соціального партнерства, заснованого на взаємоповага сторін у трудових відносинах, розумінні проблем один одного, пошуку компромісних шляхів рішення.

Важливим завданням для профспілок є необхідність домагатися укладання й виконання колективних договорів й угод з охорони праці на підприємствах; використання в рамках соціального партнерства можливості галузевих тарифних і регіональних угод для рішення перерахованих вище проблем. Необхідно посилити вимоги до керівників за забезпечення працівників сертифікованими засобами індивідуального захисту відповідно до типових галузевих норм, використовуючи при цьому всі надані законодавством права й заходи впливу, профспілкам разом з органами по праці, держінспекціям з охорони праці.

Також слід зазначити, що забезпечення умов праці і його охорона є невідкладною проблемою. Умови, у яких трудяться працівники, залишають бажати кращого. Держава, профспілки, їхні партнери, роботодавці й зобов'язані й будуть вирішувати ці проблеми.

Охорона праці є тим напрямком, де існує тісна взаємодія профспілок і держави – наочний прояв соціального партнерства. Розробка всіх нормативно-правових і підзаконних актів, всіх державних програм – все це проходить при особистій участі профспілок.

У законодавстві закладений основний принцип: рішення питань охорони праці здійснюється при взаємодії органів виконавчої, законодавчої влади, роботодавців і профспілок. Значна частина соціально-трудових відносин регулюється через договори й угоди, установлюючи баланс інтересів всіх його сторін, тобто реалізацію не тільки прав партнерів, але й виконання прийнятих ними зобов'язань. Система соціального партнерства є одним з основних і діючих важелів впливу профспілок на соціально-економічну політику на підприємстві, у галузі й у державі, йому немає альтернативи.

Система соціального партнерства робить лише перші інституційні кроки, це означає, що, незважаючи на досягнуті певні успіхи, не можна переоцінювати рівень ефективності функціонування. Багато в чому залежить підвищення ефективності системи соціального партнерства, що служить цілям захисту соціально-економічних і трудових прав й інтересів працівників, у тому числі в рішенні проблем охорони праці, від консолідації зусиль, солідарності і єдності дій всіх профспілок, профспілкових органів, членів профспілок, які завжди виступають за взаємне співробітництво.

Гострих соціальних конфліктів, які є хвилюючою темою і які завжди ведуть до втрат суспільного багатства й соціальних потрясінь можна уникнути при ефективному використанні механізмів соціального партнерства. Таким шляхом, можливо, удасться змінити положення працівників до кращого.

Соціальна відповідальність в галузі охорони праці

Міжнародний стандарт SA8000 «Соціальна відповідальність»

Головне в понятті «соціальна відповідальність в охорона праці» є добровільність внеску в соціальну сферу, поза межами мінімуму, визначеного законом.

Концепція соціальної відповідальності включає:

– корпоративну етику;

– соціальну політику у взаємовідношеннях в суспільстві;

– охорону навколишнього середовища;

– дотримання прав людини у трудовій сфері;

– політику у відношенні до персоналу.